«Радість як акт спротиву»: в український прокат вийшов документальний фільм про дрег-культуру під час війни
З 29 січня в український прокат вийшов документальний фільм «Королеви радості» — відверта й емоційна стрічка про українську дрег- і квір-спільноту в умовах повномасштабної війни. Фільм розповідає не лише про сцену, костюми й перформанс, а й про пошук себе, право на свободу та силу солідарності, яка народжується у найтемніші часи.
На тлі війни герої та героїні фільму об’єднуються, щоб створити благодійне дрег-шоу на підтримку України та її захисників. Мистецтво тут постає як форма спротиву, виживання й взаємної підтримки.
У центрі стрічки — три знакові постаті української квір- та дрег-сцени: квір-ікона, трансгендерна жінка, блогерка та громадська діячка Монро; дрег-артист і військовослужбовець Артур Озеров (Aura); а також легенда української дрег-культури Олександр Данілін (Marlen Scandal), який нещодавно пішов із життя через хворобу.
Прем’єра «Королев радості» відбулася в конкурсній програмі Newcomers Міжнародного фестивалю документального кіно в Салоніках — одного з найпрестижніших документальних кінофорумів Європи. Після цього фільм був показаний на низці міжнародних фестивалів, зокрема на DOK Leipzig, а українська прем’єра відбулася у квітні 2025 року в межах фестивалю квір-кіно SUNNY BUNNY, де стрічка отримала схвальні відгуки за чесність і емоційну силу.
Режисерка фільму Ольга Гібелінда пояснює, що для неї ця робота була насамперед про права людини й взаємопов’язаність різних форм утисків:
«Для мене, як для жінки, важливо говорити про права, адже якщо утиски починаються з ЛГБТ-спільноти, то наступними завжди стають жінки. Усе це взаємопов’язано».
За словами режисерки, під час війни квір-клуби та культурні простори стали своєрідними шелтерами для спільноти — як символічно, так і буквально. Саме там люди гуртувалися, збирали кошти для армії та підтримували одне одного. Паралельно в Україні активізувалися дискусії про цивільні партнерства — питання, важливе не лише для ЛГБТ-людей, а й для всього суспільства в умовах війни.
Продюсерка фільму Іванна Хіцінська зазначає, що одним із найбільших викликів стало фінансування та пошук міжнародних партнерів, готових працювати в країні, що воює. Команді також доводилося пояснювати іноземним інституціям базові речі — від реалій війни до неможливості будь-якої співпраці з російськими командами.
Особливу увагу у фільмі приділено темі трансформації та самоідентифікації. Кожен із трьох героїв проходить цей шлях по-своєму, демонструючи, що квір-люди в Україні живуть тими самими турботами, що й решта суспільства: служать у війську, втрачають близьких, донатять, намагаються вижити й зберегти надію.
Назва фільму — «Королеви радості» — не випадкова. За словами Ольги Гібелінди, це про здатність плекати радість навіть у часи катастрофи. Команда фільму сформулювала це як «радість як акт спротиву» — нагадування про те, що в людини неможливо відібрати базове право бути собою, любити й жити.
Фільм уже показали на французькому та німецькому телебаченні у копродукції з каналом Arte, а також за участі українського суспільного мовника. Для авторок це не лише професійне досягнення, а й важливий крок культурної дипломатії — можливість розповісти міжнародній аудиторії про Україну як демократичну державу з живою квір-культурою та активним громадянським суспільством.
«Королеви радості» — це історія про втрати й біль, але водночас про внутрішню силу, гідність і спільноту, яка продовжує жити й чинити спротив навіть у найтемніші часи.
