Попри обстріли, повінь і тривоги: в Одесі говорили про сексуальне насильство як зброю війни
Ще за кілька годин до початку організатори не були певні, що зустріч узагалі відбудеться.
Одещина майже десять днів жила під постійними ракетними та дроновими атаками. Напередодні сильна негода затопила вулиці Одеси, ускладнила рух транспорту й змусила містян змінювати звичні маршрути. Здавалося, цього разу обставини сильніші.
Але люди все одно приїхали.
Хтось витратив на дорогу значно більше часу, хтось перебудовував маршрут уже в дорозі. Під час самого заходу дискусії кілька разів переривали повітряні тривоги, і учасникам доводилося спускатися в укриття. Попри все, другий воркшоп циклу «Гендерні студії» відбувся.
Можливо, саме ця крихкість звичного життя зробила розмову ще відвертішою. Захід був присвячений темі «Сексуальне насильство як зброя війни: гендерний вимір».
Організатором виступила ГО «Прожектор» у межах проєкту «Розширення доступу до правосуддя для українських постраждалих із фокусом на сексуальне та гендерно зумовлене насильство». Проєкт реалізується у співпраці з LAW за підтримки Swiss Solidarity.
Гендер — це не лише розмова про рівність
Першу експертну сесію провела адвокатка та експертка з гендерно чутливого правосуддя Жанна Мішкевич.
Розмову почали з базового запитання: що насправді означає поняття «гендер»? Виявилося, що навіть серед людей із професійним досвідом у різних сферах відповідь не завжди є очевидною.
Учасники говорили про гендер як соціальне явище, його правовий вимір, механізми захисту від дискримінації та зміни, яких українське суспільство зазнає під час війни.
Окрему увагу приділили домашньому насильству. За словами учасників, проблема дедалі помітніше проявляється і в родинах військовослужбовців та ветеранів, які повертаються з фронту з власними психологічними травмами.
Це не означає, що бойовий досвід автоматично робить людину кривдником. Однак невчасно надана психологічна допомога, накопичена травма та складнощі з поверненням до цивільного життя можуть загострювати вже наявні проблеми в родині.
Водночас не всі постраждалі знають, що можуть звернутися до спеціалізованих муніципальних притулків, отримати тимчасове житло, юридичну, соціальну та психологічну підтримку.
Насильство не завжди відповідає стереотипам
Один із найбільш показових моментів дискусії стосувався досвіду поліції.
Учасники згадували випадки, коли чоловіки повідомляли про сексуальні домагання з боку жінок на робочому місці. Такі історії нагадують: гендерно зумовлене насильство не завжди вкладається у звичну схему, де наперед визначено, хто може бути постраждалою людиною, а хто — кривдником.
Стереотипи часто заважають людям розповідати про пережите. Чоловіки можуть боятися насмішок або сумніватися, що їм повірять. ЛГБТК+ люди — очікувати додаткового осуду, аутингу чи дискримінації. Саме тому підтримка має будуватися не на припущеннях про гендер, орієнтацію чи поведінку людини, а на уважному ставленні до її досвіду.
Промовистою стала й озвучена під час заходу цифра: за останній рік лише в Одесі зафіксували 26 тисяч звернень щодо домашнього та гендерно зумовленого насильства.
Ці дані стали приводом для окремої розмови про масштаб проблеми. Війна не скасовує насильства в родинах чи на роботі. Навпаки, загальна нестабільність, економічна вразливість, вимушене переміщення та психологічне виснаження можуть зробити постраждалих ще залежнішими від кривдників.
Громадські організації та поліція мають не лише критикувати одне одного
Під час воркшопу обговорили й співпрацю між громадським сектором та правоохоронними органами.
Представники поліції говорили про брак спільних проєктів, які були б побудовані не лише навколо контролю або критики, а й довкола партнерства та пошуку практичних рішень.
Однією з пропозицій стало проведення регулярних діалогових зустрічей між громадськими організаціями та керівниками територіальних підрозділів поліції.
Такий формат міг би допомогти швидше виявляти системні проблеми, узгоджувати маршрути допомоги та покращувати реакцію на випадки насильства. Особливо це важливо для людей із вразливих груп, які можуть не довіряти правоохоронцям через попередній негативний досвід.
Сексуальне насильство під час війни — це не лише зґвалтування
Другу частину заходу провела практична психологиня Тетяна Грищенко.
Після перегляду документального сюжету учасники перейшли до теми сексуального насильства, пов’язаного зі збройним конфліктом, або СНПК.
Одним із ключових висновків стало усвідомлення, що СНПК не обмежується зґвалтуванням.
Міжнародне гуманітарне та кримінальне право охоплюють значно ширший перелік злочинів. Серед них — примусове оголення, сексуалізоване приниження, примушування спостерігати за насильством щодо інших людей, сексуальне рабство, каліцтво статевих органів та інші дії сексуального характеру, які використовуються для залякування, контролю, покарання або катування.
Для багатьох учасників саме ця частина стала одним із найважливіших відкриттів дня.
Сексуальне насильство у війні часто помилково сприймають як випадковий наслідок втрати дисципліни окремими військовими. Насправді в багатьох конфліктах його застосовують свідомо — щоб принизити людину, зламати її психологічно, залякати громаду або деморалізувати суспільство.
Історія показує: це системний інструмент війни
Під час воркшопу згадали історичні приклади масового сексуального насильства — Нанкінську різанину, Другу світову війну, війни в колишній Югославії, Ліберії, Ефіопії та інших країнах.
Україна також зіткнулася з такими злочинами внаслідок російської агресії.
Важливо розуміти: сексуальне насильство може бути спрямоване проти жінок, чоловіків, дітей, трансгендерних і небінарних людей. Воно не визначає сексуальну орієнтацію постраждалої людини й ніколи не є її провиною.
Це насильство про владу, контроль і приниження, а не про сексуальне бажання.
Як реагувати, коли людина розповідає про пережите
Окремий блок присвятили першій реакції на розповідь про насильство.
Учасники дійшли простого, але принципового висновку: найцінніше, що можна зробити на початку, — створити безпечний простір.
Потрібно вислухати людину без осуду, не вимагати подробиць і не ставити запитань, до яких вона не готова. Важливо не тиснути з вимогою негайно звернутися до поліції чи пройти медичний огляд, а пояснити доступні можливості та залишити право вибору за самою постраждалою людиною.
Корисно також допомогти знайти спеціалізовану службу, психолога, юриста або медичного працівника. Але рішення про наступні кроки має залишатися за людиною, якщо немає безпосередньої загрози її життю.
Саме так працює травма-інформований підхід, який дедалі активніше впроваджують психологи, медики, юристи, соціальні працівники та документатори воєнних злочинів.
Його основа — безпека, конфіденційність, повага до гідності, недопущення повторної травматизації та право людини контролювати власні рішення.
У полоні чи окупації «згода» не може вважатися вільною
Під час зустрічі також нагадали про важливу норму міжнародного гуманітарного права.
Коли людина перебуває під контролем окупаційної влади, у полоні, місці несвободи або проходить так звану «фільтрацію», вона не має можливості вільно погодитися на сексуальні дії.
У такій ситуації сама нерівність сил, погроза насильством і залежність від представників окупаційної системи виключають добровільну згоду.
Тому будь-які сексуальні дії за таких обставин мають розглядатися як потенційний міжнародний злочин і потребують належного документування.
Водночас документування не повинно перетворюватися на чергове джерело травми. Людину не можна змушувати багаторазово повторювати подробиці, тиснути на неї або використовувати її історію без чіткої згоди.
Розмову потрібно продовжувати
Другий воркшоп циклу «Гендерні студії» показав, наскільки великим залишається запит на професійну й чесну розмову про сексуальне та гендерно зумовлене насильство.
Це розмова не лише для психологів чи правників. Вона потрібна медикам, поліцейським, соціальним працівникам, військовим, журналістам і всім, хто може стати першою людиною, якій постраждалий або постраждала наважиться розповісти про пережите.
Те, що воркшоп відбувся попри обстріли, затоплені вулиці та повітряні тривоги, стало символічним. Навіть під час війни суспільство має знаходити простір для розмови про гідність, безпеку та право на допомогу.
Адже доступ до правосуддя починається не лише із заяви до поліції чи судового процесу. Часто він починається з першої реакції — з людини, яка готова повірити, вислухати й не засуджувати.
Цикл «Гендерні студії» продовжиться. ГО «Прожектор» закликає стежити за анонсами наступних заходів на сайті та в соціальних мережах організації.
Людям, які пережили сексуальне або гендерно зумовлене насильство, радять звертатися до спеціалізованих служб підтримки у своєму місті або безпосередньо до команди ГО «Прожектор», щоб отримати допомогу в пошуку безпечного, конфіденційного й професійного маршруту підтримки.
