Полювання рашистів на ЛГБТ, родичок військових і викрадення дітей: як Херсон жив в очікуванні ЗСУ
Українські військові зайшли в Херсон 11 листопада. Тепер місто мають зачистити від окупантів, і воно зможе повернутися до більш стабільного життя. Як воно прожило майже 9 останніх місяців?
Станом на 1 січня 2022 року в Херсоні проживало трохи більше 279 тис. осіб. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого близько 80% мешканців залишили місто через окупацію росіян. Як живуть ті, хто там залишився, та які права людини порушували рашисти за місяці окупації?
The Page поспілкувався с Мариною Усмановою, директоркою Феміністичної, ЛГБТ інклюзивної організації «Інша». Організація, що наразі релокована до Берліну, останні 8 місяців допомагала виїхати з Херсону жінкам і представникам ЛГБТ-спільноти, а також надавала гуманітарну та психологічну допомогу вимушеним переселенцям.
Марина розповіла The Page про те, як жили до 11 листопада люди в окупованому Херсоні, які базові права людини порушувалися там кожен день, і чому окупація росіянами українських земель показала, що права людини — завжди на часі.
Як жив Херсон в окупації: їжа, ліки та звʼязок
Останніми днями в Херсоні зникло світло, не працювали аптеки, працювали тільки деякі магазини та ринки, які не продавали продукти, які псуються. Вдень можна було купити крупи, а так переважно місцеві жителі, які не поїхали з міста, запаслися їжею та дуже мало виходили з дому.
Фактично окупанти ввели майже цілодобову комендантську годину, за якої вільно вийти з дому можна було хіба що в магазин. Медикаментів в аптеках не залишилося — рашисти вивезли все, і нових ліків не привозили (як і продуктів харчування).
Також неможливо було викликати пожежну машину, на все місто залишилося пару машин швидкої допомоги.
Головне, що треба розуміти про життя в Херсоні до приходу ЗСУ — це абсолютна незахищеність кожного жителя. Якщо стається пожежа, її нема кому тушити. По місту безперешкодно бігають бандити, і поліція вас не захистить.
Люди, що залишилися, справді чекали на визволення — ватники, за словами місцевих жителів, виїхали, а ті, хто зараз перебуває у місті, не хочуть до росії. Частина з тих, хто залишився у Херсоні — лежачі, яким допомагають місцеві волонтери, коли можуть вийти та добути їжі для хворих і літніх людей.
Росіяни залякували місцевих тим, що місто розбомблять, затоплять, захохочували — молвляв, їдьте до росії, там вам все дадуть. Частина людей, які довго чекали на ЗСУ, справді злякалися та виїхали в росію — багато хто в надії дістатися через Крим і рф до Грузії або Естонії.
Звʼязку у Херсоні українського останні тижні теж не було. Єдине, що працювало — це «Фенікс» — телефонна карта, яку окупанти роздавали під виглядом російської карти, але це не російська мережа, а мережа-паразит, яка існує за рахунок інших мереж. З цієї карти неможливо зателефонувати ні в україну, ні в рф. Тільки на іншу карту «Фенікс». Іноді там зʼявляється інтернет — тоді, коли цього хочуть окупанти.
Тому з Україною місцеві жителі звʼязувалися так: телефонували, наприклад, до Маріуполя на «Фенікс», а звідти місцеві вже звʼязувалися з підконтрольними територіями, наприклад, через WhatsApp.
Щодо особистої безпеки під час перебування на вулиці — в різних районах міста могла бути різна ситуація, залежало, наскільки росіяни стежили за порядком та наскільки були злі.
Чи можна було виїхати з окупованого Херсону
Виїхати з окупованого Херсону останніми тижнями було неможливо або майже неможливо. Була дуже мала ймовірність, що людину випустять, і то тільки через Крим або ОРДЛО.
Небезпека такого шляху полягала в тому, що ти не знаєш, де опинишся далі: наприклад, деякі люди сподівалися через росію дістатися кордону з Грузією, але там їх розвернули, і вони не змогли виїхати з рф. Деяких відвозили до Скадовську. Евакуація таким шляхом (через Крим чи ОРДЛО) була можлива тільки автобусами окупантів, і куди вони відвезуть тебе, було невідомо.
В бік України виїхати було вже неможливо, вʼїхати з боку України (не рахуючи наступу ЗСУ) — теж неможливо, так само як щось ввезти.
Тому ризики для тих, хто залишався, вже були не в виїзді, а в тому, що росіяни могли накрити територію ковровими бомбардуваннями, або затопити через підрив Каховської ГЕС, підірвати «брудну бомбу» тощо.
Як українці допомагали жителям Херсону
Якийсь час українські волонтери передавали до Херсона необхідні ліки та гуманітарну допомогу. Але останніми тижнями це зробити було неможливо, тому волонтери в Україні або за кордоном збирали гроші, передавали місцевим волонтерам на карту (наприклад, на Приватбанк), а ті вже у місцевих «бариг» знімали гроші під 5-20%.
Після цього волонтери могли купити щось на ринку — їжі, гігієнічних засобів, яких зараз уже й не залишилося, і допомогти лежачим людям. Також така комунікація — через Україну та, наприклад, Берлін — допомагала волонтерам у Херсоні звʼязатися між собою та обмінятися даними про можливості обміну чи відкриті магазини.
Які базові права людини порушували окупанти у Херсоні
Якщо швидко пробігтися по статтях Конституції України щодо прав людини, то майже всі з них напевно порушувалися рашистами в окупованому Херсоні:
- право на вільний розвиток особистості (ст.23, дітям у школах доводилося слухати всі маразми російської пропаганди від учителів-пропагандистів);
- гендерна, расова етнічна інша рівність (ст. 24, на жінок-родичок військових ЗСУ полювали та знущалися з них, ненависть до ЛГБТ, кримських татар також квітнула);
- громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі (ст. 25, українських дітей примусово вивозили в Крим або на територію росії);
- невідʼємне право на життя (ст. 27, як мінімум відомі факти розстрілу авто людей, що намагалися виїхати з окупованої території);
- право на повагу до гідності (ст. 28, місцевих мешканців примусово роздягали на вулиці в якості покарання);
- право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29, люди зникали, їх вивозили на підвал або в полон, подальша доля багатьох невідома);
- право на недоторканість житла (ст. 30, в квартиру могли увірватися, пограбувати, виселити, примусово підселити декілька солдат тощо);
- таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31, телефони перевіряли на вулицях, відновлювали видалені програми, аби знайти щось проукраїнське або підозріле для росіян);
- втручання в особисте та сімейне життя (ст. 32, на ЛГБТ-людей цілеспрямовано полювали, катували у підвалах, знущалися);
- свобода пересування, вільний вибір місця проживання (ст. 33, примусово вивозили як мінімум дітей, погрожували забрати дітей в батьків, і частина місцевих виїхала в Крим або в росію, боючися, що дітей відберуть, людей не випускали за межі окупованих територій);
- свобода думки і слова, право на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34, змушували голосувати під прицілом автомата на фейковому референдумі, придушували протести, переслідували за українські прапори чи проукраїнську риторику у соцмережах);
- право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39, мітинги з Україну розганяли сльозоточивим газом і стріляли по натовпу);
- право на охорону здоровʼя (хворі на діабет не отримували інсуліну вчасно, а пізніше — зовсім не отримували, та сама проблема була з гормональними препаратами або антиретровірусною терапією).
Звісно, рашисти порушили й інші конституційні права українців, як то право на свободу світогляду, право розпоряджатися своєю власністю, право на справедливий суд тощо, паралельно вчиняючи воєнні злочини.
Викрадення дітей та катування від росіян у Херсоні
Росіяни вивезли з Херсону не тільки інтернати, але й забрали в частини батьків дітей нібито на оздоровлення — і батьки досі не знають, де їхні діти, бо вони не повернулися. Тому деякі херсонці виїхали разом з дітьми в окупований Крим і далі в росію, боючися, що їх розлучать.
Рашисти приходили додому до сімей, де є діти до 13 років і погрожували: якщо ви не евакуюєтеся, то дітей заберуть.
З методів покарань у росіян щодо місцевих жителів одним з улюблених було примусове роздягання прямо на вулиці для огляду, що загалом за міжнародними нормами прирівнюється до катувань. Окупанти при такому роздяганні шукали татуювання.
Як розповідає Марина, її знайомий татуювальник залишився в окупованому місті та декілька місяців забивав патріотичні та інші тату, які могли не сподобатися росіянам. Набільше, зі слів місцевих, роздягали тих, хто виглядав маскулінно.
Також окупанти полювали на громадських активістів — списки найбільш активних хтось одразу злив. Крім того, коли місцеві жителі виходили на протести, їх знімали з дронів, і потім відловлювали по обличчях по місту.
«Кожен раз, коли ти виходиш з дому, є небезпека, що перевірять документи, і можуть затребувати перевірити телефон. Перевіряють всі месенджери, перевіряють видалені програми, можуть подивитися твою переписку, що ти видалив, що писав, чи є український прапор на аватарці тощо», — каже Марина.
Багатьох людей, хто хотів виїхати з Херсону, по 3-4 рази відправляли назад з блокпоста, — скількох розстріляли, наразі невідомо. Але точно є зафіксовані факти, що рашисти розстрілювали авто, причому його могли спочатку пропустити, а потім — розстріляти.
Так само страшна ситуація щодо доступу до життєво необхідних препаратів — ми писали вище, що дістати інсулін, АРТ, гормональні препарати було майже неможливо, тим більше — регулярно.
«Кажуть, від нестачі інсуліну в Херсоні померло більше людей ніж від куль», — розповідає Марина.
Зґвалтування жінок: росіяни полювали на родичок військових
За час окупації Херсону місцеві жителі розповідають про численні факти зґвалтувань, які ніхто не міг фіксувати.
Ці, факти, за словами активістів, підтверджують і медики: люди зверталися у лікарні, поліклініки, в тому числі після тяжких групових згвалтувань, але лікарі боялися фіксувати їх, тому що майже кожен день ФСБ питало, хто надійшов і з якими діагнозами. Тому зґвалтування й навіть кульові поранення записували як якісь застуди або недомогання.
Дуже вразливою категорією були родички військових ЗСУ — дружини, сестри, доньки, матері — їх знаходили та піддавали груповим зґвалтуванням частіше за інших, тому їх доводилося ховати або вивозити з Херсону з особливою обережністю.
«У нас був кейс, коли жінку, що пережила таке зґвалтування, вивозили на гумовому човні вночі, — знайшли довіреного човнаря. Це доводилося робити саме на гумовому човні, щоб все відбувалося тихо, бо інакше можуть розстріляти», — згадує Марина.
Як окупанти знущалися з ЛГБТ-людей в Херсоні
Російські військові — дуже гомофобні та трансфобні, тому що гомофобія та трансфобія є частиною пропаганди, яка їм пояснює, чому вони воюють в Україні, розповідає Марина.
Росіянам перед вторгненням пояснювали, що десь там в Україні є солдати НАТО, які всіх зроблять геями, що в Європі — страшна пропаганда ЛГБТ, і так далі. Вже в самому Херсоні тепер уже мертвий колаборант Кирило Стремоусов приходив до дітей в школі та розповідав їм про страшних геїв-нацистів.
«Коли в тебе перевіряють телефон, документи, обшукують, шукають українську символіку або якісь патріотичні висказування, але можуть також знайти хорнет — додаток для геїв, або тату з райдужним прапором, або побачити, що імʼя в паспорті не співпадає з зовнішністю, або роздягти транслюдину, знайти груди під утяжкою тощо. У нас був кейс, де у двох хлопців перевірили телефони, знайшли гейські групи, вивізли в ліс, і одному прострілили ногу. Обох залишили у лісі», — згадує Марина.
За її словами, ЛГБТ-люди в Херсоні боялися зґвалтування — і лесбійки, і геї, і транслюди. Так само трансгендерні люди, що мали неспівпадіння між тілом та документами і не мали можливості замаскуватися під свій паспорт, боялися виїзджати, бо їх могли роздягти на блокпостах.
«Їхня некомформна тілесність могла привести приблизно до чого завгодно — зґвалтувань, катувань тощо. Нема даних про це — таких людей, які б їхали зі зміненим паспортом, і могли б щось розповісти, немає. Можливо, їх немає в живих», — пояснює Марина.
Через це трансгендерні жінки у Херсоні взагалі боялися виходити з дому. Транслюди ці місяці жили без гормональних препаратів.
Також є дані про лесбійок, яких вивозили до лісу та знущалися з них, і про лгбт-активіста, якого кинули на підвал, катували та протримали в полоні два місяці. З нього, за словами Марини, випитували інформацію про ЛГБТ-людей Херсону, хлопців-геїв — потім до них приходили на роботу, цілеспрямовано переслідували.
Декількох хлопців-геїв, дані про яких випитали, піймали та катували, деякі з жертв катувань пізніше змогли виїхати з міста, частина залишилася, бо боялася, що їхні дані звірять на блокпостах і рашисти теж кинуть їх на підвал.
«Були випадки, коли ЛГБТ виїжджали через Крим, але там та сама історія — догляд телефону, тіла, роздягають, шукають тату, дивляться соцмережі, відновлюють додатки, якщо щось видаляв. Я знаю про людей, які готувалися, брали тупі дзвонилки та виїхали. Знаю, хто видаляв грамотно все з телефона й зміг проїхати», — розповіла Марина.
Ті люди, що змогли дістатися росії, потім за допомогою вже російських волонтерів діставалися Грузії та Естонії — якщо їх випускали рашисти.
Як окупація показала важливість прав людини
Кожна людина являє собою якусь меншину або якусь дискриміновану групу.
Тому, коли ми говоримо, що не на часі права якихось окремих груп, то ми зливаємо права людини як такі, тому що для того, аби ефективно допомагати людям в умовах повномасштабної війни, ефективно рятувати людей, треба розуміти різницю їхніх потреб, їхні ризики, їхні особливі ризики. Чим ситуація небезпечніша, тим більше на часі права людини.
