«Під час війни я зустрів своє справжнє кохання. Однак держава не визнає наше право бути сім’єю»

Андрій «Лель» Челях, гей, доброволець, ветеран

Лель — доброволець. Вступив до батальйону ТрО одразу з початком великого вторгнення. Нині — ветеран, пішов у запас через загибель старшого брата під Донецьком та за станом здоров’я.

Андрій каже, що йому пощастило. У його частині знали, що він — гей, але ніколи не підіймали цю тему. Так само знало й командування. Загалом, на його думку, саме адекватне ставлення командирів визначає поведінку тих, хто їм підпорядковується.

«Риба гниє з голови. Якщо командування не розуміє, якщо показує своє негативне ставлення до ЛГБТК+ спільноти, звісно, що всі, хто нижче по вертикалі, будуть вважати нормальним цькувати тих, хто від них чимось відрізняється. На війні головне — який я військовий, моє приватне життя не має до цього ніякого стосунку».

Фото: Христина Пашкіна

На початку повномасштабки в ТрО пішло багато різних людей із різним бекграундом. Андрій каже, що хотів би судити про них насамперед із того, як вони поводяться, сидячі поруч із ним в одному бліндажі чи окопі, а не з того, що в їхньому житті відбувається поза війною.

«Коли я списався зі служби, то найближчому колу своїх побратимів прямим текстом в очі сказав, що я гей. Через тиждень вони до мене приїхали в гості з родинами — висновки робіть самі».

Андрій каже, що хотів би відчувати підтримку від держави. Його партнер — військовозобов’язаний, якого можуть призвати будь-якої миті. І звичайно, є страх, що Андрій нічим не зможе допомогти в разі, якщо з його партнером щось станеться, бо формально вони один одному ніхто. Тому питання реєстрованих партнерств вважає невідкладним.

Надалі Андрій хотів би мати змогу укласти шлюб та всиновити дітей. Війна забрала батьків у багатьох малюків, і він вважає, що серед спільноти є багато людей, які спроможні взяти одну-дві дитини на утримання та виховати їх у любові. У сім’ї, хай і нетрадиційній, дітям точно буде краще, ніж у дитбудинку.

Він наголошує, що держава повинна більше опікуватися військовими загалом. Коли люди повертаються з війни і вони та їхні родини не мають захисту, немає різниці, гетеро чи ЛГБТК+ — це просто травмовані та роздратовані люди, і їх багато. Він вважає, що як мінімум потрібно готувати військових психологів, щоб якось працювати із цією напругою.

«Ніхто не повернеться звідти таким, яким був. Коли сталося вторгнення, я не міг вчинити інакше. Однак тепер я розумію, що пішов на війну, щоб зустріти своє кошеня, своє єдине справжнє кохання. Я шукав його все життя, але інколи, виявляється, для цього треба перемогти себе, відчути біль і дізнатись, що таке війна насправді».

Джерело

Сподобалось? Знайди хвилинку, щоб підтримати нас на Patreon!
Become a patron at Patreon!
Поділись публікацією
Залишити коментар