Між стигмою і надією: українська небінарність сьогодні
Небінарним людям досі не вистачає видимості, іноді навіть серед ЛГБТІК+ спільноти. На першому місці в адвокації і обговореннях — цивільні партнерства та антидискримінаційні законопроекти, де не завжди є місце для гендерної варіативності поза бінарністю. Тим не менш, ми розвиваємося, інформуємо про себе і самі складаємо канони українського квіра.
У 2024 році небінарні ідентичності були вперше враховані у біоповедінковому дослідженні трансгендерної спільноти від Альянсу Громадського Здоров’я. Анкетування було складено з урахуванням гендерно нейтральної мови, і в процесі опитування організатор_ки брали до уваги ідеї і побажання респондент_ок щодо необхідних змін на майбутнє. В дослідженні взяли участь 600 людей з 5 регіонів України, і 23,8% з них були небінарними. Це один з перших прецедентів повноцінного включення небінарних ідентичностей — і точно не останній. Також у 2024 році завдяки перемозі Немо на Євробаченні в українських медіа активно заговорили про небінарних людей: було і радикальне засудження, і підтримка, і бажання вчитися. На диво, підтримки і цікавості було набагато більше. Ще п’ять років тому важко було навіть уявити подібне. Цікавість принесла результати: з’явився перший гайд для медіа , створений за ініціативи Інститута Масової Інформації. Я був запрошений до розробки цього документу як експерт, і вже рік спостерігаю, що ним дійсно користуються. “Суспільне”, “Громадське” та інші портали та видання (комерційні в тому числі) за цей час значно покращили якість матеріалів на транс тему.
Ми з’являємося і в українськомовній літературі: з найцікавіших згадок можу назвати місячни_цю Владу-Славу з фентезі роману “Навіяні. Міжсезоння” (автор_ка Любов Деркач — самі небінарна людина). Також нещодавно вийшов фентезі-горор Ендрю Джозефа Вайта “Пекло слідувало за нами”, де серед персонаж_ок — і транс хлопець, і небінарні. Важливо, що редакторка видавництва Bookchef теж зверталася до мене за експертною порадою щодо гендерно нейтральних займенників у перекладі.
Про нас згадували на Третьому Транс Форумі, Національній ЛГБТІК+ Конференції і в публікаціях провідних активістів та активісток.
Так, один з відомих правозахисників піднімав інформацію про те, що в Україні цілком можливе офіційне затвердження третього гендерного маркеру Х. Про це вже говорили у 2013 році, і навіть додали таку опцію в постанову Кабінету міністрів, що мала гармонізувати українське законодавство з правом ЄС. Потім, щоправда, ініціативу скасували, але прецедент був — а значить, є і можливості для адвокації.
Надія жевріє, та ми все ще страждаємо від дискримінації і насильства. Згідно біоповедінкового дослідження, 15,4% небінарних людей боялися знаходитися в публічних місцях, близько 11% не зверталися за медичною допомогою через страх стигми і дискримінації. При цьому, 46,4% потребують психологічної допомоги, а 51,2% — фінансової. Як і всім транс людям, небінарним може бути важко знайти роботу або втриматися в колективі — побутова трансфобія квітне навіть там, де немає політичної анти-транс повістки.
Але ми тут, і ми сяємо. Коли я починав свій активістський шлях у 2017 році, про небінарних людей в Україні навіть не чули. Тоді ми створювали перший контент в соцмережах на основі перекладів з англійської, зараз про нас пишуть провідні медіа. Україна має всі перспективи оминути сумні шляхи інших європейських держав, де антигендерному руху вдалося залякати певну частину населення і просунути дискримінацію на рівень держави. Ми ж — вільна країна, для людей всіх гендерних ідентичностей. Далі буде, і обов’язково буде краще.
Автор статті: Едвард Різ, регіональний координатор ГО «Когорта» у м. Києві
❗️Нагадаємо: ГО «Когорта» реалізує проєкт «Посилення потенціалу організації транс*людей, її проактивна участь у адвокації, мобілізації, інформуванні та розбудові партнерств» за підтримки МБФ «Альянс громадського здоров’я» та Глобального фонду @globalfund.
