Ми хочемо жити з російськими „цінностями“ чи дійсно бути вільною нацією?
Марія «Мегера» Воля, лесбійка, командирка відділення зв’язку у 47 бригаді
Марія вступила до війська ще 2015 року — аби захистити рідний Маріуполь. Саме там, у казармі своєї частини, вона зустріла повномасштабне вторгнення. Була поранена під час виходу з оточеного міста. Зараз продовжує служити на східному напрямку.
«До перших вибухів я поставилася несерйозно, бо ми їх чули час від часу. Усвідомила, що насправді відбувається, коли по всьому місту зник зв’язок. У середині квітня почали спроби вирватись із заводу Ілліча, але нас обстріляли. Тоді стали виходити малими групами: 8 днів пішки під постійними обстрілами. Те, що я бачила у своєму місті, — дуже страшно, багато з того моя пам’ять просто заблокувала».
Марія каже, що пережите сильно позначилось на її психологічному стані. Вона буде проходити курс лікування й наголошує на необхідності психологічних програм для військових: якою б сильною не була людина, війна залишає відбитки на її психіці. У випадку ЛГБТК+ військових становище погіршується постійним цькуванням спільноти.
«Ми ж також читаємо новини. Ця ситуація з кінотеатром „Жовтень“, написом „ЛГБТ=русня“. Де логіка? Якщо вони в себе заборонили ЛГБТ, невже ми хочемо бути як вони? Приходять такі думки: а за що я тут — щоб мене й далі ненавиділи? Ми не якісь вразливіші чи з якими треба сюсюкатись — ми хочемо, щоб нас сприймали як рівних».
На думку Марії, до лесбійок в армії ставляться лояльніше, ніж до інших представників спільноти. Лесбійство серед чоловіків дуже сексуалізоване, максимум — це жарти. Водночас на попередньому місці служби від неї вимагали видалити із соцмереж пост про камінг-аут, аби «не ганьбити бригаду».
Марія вірить, що людина має право бути собою, якщо не порушує закон і не робить шкоду іншим. Коли в суспільстві неповага до прав інших стає нормою, то рано чи пізно цими іншими можете стати ви. На жаль, під час російської збройної агресії багато українців відчули це на собі.
Під час війни особливо актуальним стало право на легалізацію стосунків. Марія зі своєю партнеркою навіть думали про те, щоб розписатись у Данії. Проблема в тому, що в Україні цей шлюб не матиме жодної юридичної сили.
«Чому я вимушена їхати з власної країни, аби створити сім’ю? Цій країні я віддала вже 9 років свого життя. Я хочу, щоб вона захищала нас так само, як ми її. Якби законодавчо права ЛГБТК+ людей були зафіксовані, то хейту було б менше: до людей би потроху приходило розуміння, що це — нормально, що ми теж люди, які мають такі самі права».
