У новому випуску шоу “Зі своїми по суті” на YouTube-каналі Суспільного піднімається важлива та чутлива тема: ЛГБТКІ+ в українському інформаційному просторі. Ведуча Єлизавета Цариградська разом з гостями – правозахисницею Оленою Шевченко (голова ГО “Інсайт”, співзасновниця “Маршу жінок”) та зоокіпером, ЛГБТКІ+ активістом, чоловіком і батьком Ханні Ураганом – обговорюють, як ця тема висвітлюється сьогодні, які стереотипи та кліше впливають на ставлення до спільноти, і чи можлива професійна дискусія без зайвих емоцій.
Учасники програми аналізують, чи варто надавати слово тим, хто транслює праворадикальні наративи проти ЛГБТКІ+, де проходить межа між свободою слова та мовою ворожнечі, а також обговорюють виклики та можливості України у світовому контексті зростаючої активності консервативних рухів.
Комунікація про ЛГБТКІ+ в українському суспільстві та медіа
На початку розмови гості діляться своїми спостереженнями щодо комунікації проблем ЛГБТКІ+ спільноти.
Олена Шевченко вважає, що українське суспільство є “вібрантним” і “живим”, воно “виросло як нація” і може “дати реальну фору дуже багатьом країнам” у захисті прав людини. Проте, на її думку, існує “величезний розрив” між громадянським суспільством та “естеблішментом” – народними депутатами, які, як їй здається, досі вважають українське суспільство консервативним. Шевченко наголошує: “Ми не підтримуємо ваш дискурс проти прав людини. Ми проти використання ЛГБТ у гібридній війні. Тобто Україна і зараз чомусь на рівні народних депутатів намагається балансувати. Мені незрозуміло, чому так”. Вона підкреслює, що громадянське суспільство робить все можливе, виходячи на протести та борючись за права меншин, але навіть зараз, коли ЛГБТК+ військові стали видимими, досі лунає риторика “не на часі” або навіть мова ненависті.
Ханні Ураган погоджується з тим, що українське суспільство не є повністю консервативним, особливо в контексті медіа. Він зазначає, що “медіа, і нові медіа, і традиційні медіа намагаються підійти до теми, коли необхідно якось показати, репрезентувати і так далі, вони намагаються бути більш професійними, більш чуйними, більш-менш останнім часом”. Він додає, що “загальна тенденція стає дещо кращою”, і медіа “намагаються потрошечки в’їхати в тему”. Проте, на відміну від офіційних медіа, у просторі, де спілкуються звичайні громадяни, “дуже часто стикаєшся відразу з мовою ворожнечі, причому дуже сильною від власних співгромадян”. Він зазначає, що діти в школі вже “мають ось цю сформовану… псевдопозицію” проти ЛГБТК+, транслюючи те, що чують від дорослих.
Консерватизм та права ЛГБТКІ+ людей: Суперечності та аксіоми
Олена Шевченко звертає увагу на дані Київського міжнародного інституту соціології за червень 2024 року, згідно з якими 70% опитаних підтримують рівні права ЛГБТК+ людей. Вона висловлює подив, що підтримка цивільних партнерств становить лише близько 29%, тоді як для неї це є базовим питанням справедливості, зокрема для тих, хто вже віддав життя за Україну на фронті.
Єлизавета Цариградська зауважує, що відчуває “дуже серйозний розрив” між частиною аудиторії, яка глибоко заглиблена в проблематику прав ЛГБТК+, і величезною іншою часткою людей, які “потребують пояснень елементарного”.
Шевченко підкреслює, що “права людини ніби аксіоми. Ні, я так не вважаю”, адже навіть правоохоронцям доводиться пояснювати, що таке права людини. Вона наголошує: “Ніхто не знає, що таке права людини в Україні. От достеменно, що це про всіх і про рівність, що немає виняткових прав… Немає права вимагати недотримання прав”.
Вона зазначає, що “ЛГБТ питання стосується лише ЛГБТ людей, але базові права мають бути рівні. Право на освіту, право на роботу, право на сім’ю”. І додає: “Ми всі зараз об’єднані боротьбою з Росією. То чому зараз хоч хтось буде виправдовувати свої, не знаю, власні думки або ставлення до ЛГБТ, яке має залишатися у вас вдома? Якимось консерватизмом або тим, що ЛГБТ руйнує сім’ї. Подивіться на сім’ї з дітьми. Це ми навпаки боремося за ці традиційні цінності. Ми хочемо мати сім’ю, просту, нормальну сім’ю. От і все.”
Чи варто надавати слово праворадикалам? Межа між свободою слова та мовою ворожнечі
Одним із ключових питань дискусії стало те, чи варто надавати платформу праворадикалам.
Олена Шевченко категорично проти: “Я не вважаю це балансом думок, якщо ми говоримо про права меншин. …Звати людей, які вчиняють насильницькі дії, і це вже доведено, в студію, говорити разом з людьми, проти яких вони вчиняють насильницькі дії. …Цих людей не треба кликати взагалі в студію.” Вона згадує випадки, коли люди, що вчиняли насильницькі дії проти ромів, були запрошені для обговорення їхніх прав, або коли їй особисто погрожували після ефірів. Шевченко підкреслює, що свобода слова – це важлива цінність, але вона не включає право на заклики до насильства або трансляцію ненависницьких поглядів з медіа-платформ: “Вони в ефіри не мають їм надаватися медіа. Отак я вважаю, вони мають право як десь свою транслювати, але медіа мають бути оберігати оцю, знаєте, дуже сензитивну тему”.
Ханні Ураган вважає, що DEI тематику потрібно “вплітати… на усі можливі рівні… але робити це не штучно”. Він наголошує на природній присутності ЛГБТК+ людей у суспільстві і необхідності формування наративів, які підкреслюють рівність прав для всіх, незалежно від орієнтації. “Коли чиїсь погляди от починають переходити межі, коли вони починають транслювати агресію, коли вони починають транслювати думки і наративи, які суперечать правам людини. Тоді в цілому, по-перше, законодавчо треба більшу їх мати можливість за це карати і обмежувати ці думки, тому що нам треба прийняти і антидискримінаційні закони адекватно”, – заявляє він.
Маніпуляції та “пропаганда” ЛГБТКІ+
Учасники обговорюють популярний аргумент про “пропаганду” ЛГБТКІ+. Олена Шевченко рішуче відкидає цю тезу: “Як можна пропагувати те, за що ти все життя будеш відчувати приниження, біль, неприйняття? Як це можна пропагувати? Як це може бути рекламовано? Я рекламую вам зараз, увага, життя, в якому ви всі свої, як я, 42 роки будете відчувати приниження, що ти не така, як всі, що ти ненормальна. Потім ти будеш боротися за право, аби тебе не називали збочинкою, аби на тебе не нападали, аби мати якийсь шанс іти з коханою людиною, просто по дорозі зайти в магазин, сісти в кафе, взятись за руку, поцілувати і не бути вбитою. От я вам зараз пропагую це життя. Будь ласка, обирайте.”
Ханні Ураган додає, що “якщо людина чемно каже: ‘Я все розумію, але особисто мені більше ось подобається бути гетеросексуальною людиною, тобто це моє.’ Чудово. Людина нікого не ображає. Людина виражає свою думку, свою позицію відносно власного життя.” Проте, якщо вона каже: “Я хочу, щоби всі люди були гетеросексуальними, діти не можуть зростати в родині, де батьки одностатеві, е, це я це моя думка”, то “це виходить так, що людина заходи зачує права людини. Людина заходить в ту суспільну частину, якби де вона вже намагається вербально і своїми думками втручатися у життя права інших людей.”
Західні цінності та права меншин: Що змінилося?
Наприкінці програми ведуча Єлизавета Цариградська піднімає питання про зв’язок просування прав ЛГБТКІ+ з протистоянням РФ, а також про зміни у ставленні до прав меншин у західному світі. Вона зазначає, що в Європі та США спостерігається посилення консервативних рухів, що ставить під сумнів ідею “демократичного, відкритого, ліберального світу”.
Ханні Ураган погоджується, що важливо висвітлювати “негативні моменти” політики РФ, щоб вони були “для нас як негативний приклад”. Він також визнає, що “останнім часом по Європі ідуть всі ці теж думки. Ну от по Штатам, як ми бачимо також”.
