Києво-Могилянська академія разом зі шведським Södertörn University запускає міжнародне дослідження громадянських прав ЛГБТ+ військових в Україні. Проєкт реалізовуватимуть за підтримки Фонду балтійських та східноєвропейських досліджень.
У центрі уваги науковців – питання, яке особливо гостро звучить під час повномасштабної війни: чи змінює участь ЛГБТ+ людей у захисті країни ставлення суспільства і держави до їхніх вимог щодо рівних прав.
Дослідницька команда хоче зрозуміти, чи сприймається військова служба як додатковий аргумент на користь рівності, і якщо так, то як саме це проявляється у публічних дискусіях, медіа та політиці.
Це важливе питання ще й тому, що воно виходить за межі простого вимірювання рівня толерантності. Йдеться про те, як у суспільстві формуються уявлення про громадянство, заслуги, обов’язки і права.
Від медіааналізу до експериментального опитування
Дослідники планують застосувати кілька методів.
Спочатку вони аналізуватимуть друковані та цифрові медіа, щоб простежити, як у публічному просторі говорять про ЛГБТ+ військових, які аргументи використовують прихильники рівних прав і які контраргументи лунають з боку опонентів.
Другий напрям – інтерв’ю з ЛГБТ+ активістами й активістками, а також представниками державних установ. Це має допомогти побачити не лише зовнішню медійну картину, а й те, як самі учасники процесу оцінюють зміни останніх років.
Окремим етапом стане експериментальне опитування.
За його допомогою команда перевірятиме, як різні формулювання про військовий досвід ЛГБТ+ людей впливають на громадську думку під час війни.
Переглянути цей допис в Instagram
Такий підхід дозволить дослідити не лише те, що люди говорять про рівність, а й те, які саме аргументи здатні змінювати ставлення до неї.
Втім, сама постановка питання має важливий нюанс.
Рівні права не повинні залежати від того, чи служила людина у війську, чи має особливі заслуги перед державою. Вони належать усім громадянам. Але для соціологів важливо зрозуміти, як реально працює громадська думка і чи впливає військовий досвід на те, як суспільство сприймає ЛГБТ+ людей та їхні вимоги.
Від Революції Гідності до видимості ЛГБТ+ військових
Керівниця проєкту в НаУКМА, соціологиня Тамара Марценюк нагадує, що помітність українського ЛГБТ+ руху суттєво зросла після Революції Гідності та на тлі євроінтеграційного курсу України.
«Після Революції Гідності 2013-2014 років ЛГБТ+ рух України став більш видимим, зокрема у боротьбі за свої права в контексті євроінтеграційних прагнень нашої держави. У 2018 році було засновано рух ЛГБТ+ військових, який став важливим суб’єктом боротьби за права», – зазначає Марценюк.
Повномасштабна війна зробила присутність ЛГБТ+ людей у Силах оборони ще помітнішою.
Військові почали частіше відкрито говорити про свою сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність, з’явилося більше публічних історій про одностатеві пари, а питання юридичного визнання сімей військових набуло не лише символічного, а й практичного значення.
Коли людина служить, поранена, зникає безвісти або гине, відсутність правового визнання її партнера чи партнерки може мати конкретні наслідки. Саме тому тема рівності під час війни дедалі частіше звучить у контексті не абстрактних «цінностей», а реальних прав і гарантій.
Марценюк підкреслює, що міжнародний проєкт має дослідити не лише видимість ЛГБТ+ військових, а й те, як суспільство реагує на їхню участь у війні та вимоги щодо громадянських прав.
«Наш міжнародний проєкт має на меті дослідити видимість ЛГБТ+ військових, їхню боротьбу за громадянські права та ставлення українського суспільства до цих явищ», – пояснює соціологиня.
У НаУКМА очікують, що результати допоможуть краще зрозуміти механізми боротьби за рівність не лише в Україні, а й у ширшому регіоні Східної Європи.
Український досвід у цьому сенсі справді може бути особливим.
Війна одночасно посилила суспільну увагу до військової служби, зробила видимішими представників різних груп у Силах оборони та загострила питання про те, чи відповідають громадянські права рівню громадянських обов’язків.
ЛГБТ+ військові служать у тих самих підрозділах, виконують ті самі завдання і беруть на себе ті самі ризики, що й інші військовослужбовці.
Але дослідження має показати, чи змінює цей факт суспільне ставлення до їхніх прав – і якщо змінює, то наскільки глибоко.
Саме тому ця робота може виявитися важливою не лише для академічної дискусії.
Вона допоможе краще зрозуміти, як війна трансформує уявлення українського суспільства про рівність, громадянство та приналежність.