Чи посприяє війна легалізації одностатевих шлюбів в Україні
Війна Росії може стати поштовхом до легалізації одностатевих стосунків в Україні. ЛГБТ-військові стають більш видимими та дедалі гучніше звертають увагу на відсутність у них прав, які мають інші.
Видимість ЛГБТ-спільноти в армії вивела дискусію про узаконення одностатевих шлюбів в Україні на новий рівень. Відповідна петиція до президента набрала необхідні 25 тисяч голосів всього за місяць, що для України є рекордом. Тепер її має розглянути Володимир Зеленський.
Про зміни у ставленні до ЛГБТ-спільноти серед суспільства свідчить і соціологія. За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного у травні, кількість тих, хто негативно ставиться до ЛГБТ, за останні шість років скоротилася у півтора рази (з 60,4 відсотка до 38,2 відсотка). Водночас вдвічі зросла частка тих українців, які підтримують повне рівноправ’я людей різної сексуальної орієнтації (з 33,4 відсотка до 63,7 відсотка).
Як зазначив директор КМІС Володимир Паніотто у коментарі DW, дослідження не дає зрозуміти, чи ці зсуви відбулися до чи під час війни. Однак він припускає, що війна прискорила процеси, які відбувалися в Україні поступово.
“Зменшення впливу консервативних цінностей, відхід від “пострадянського” бачення світу і сприйняття європейських цінностей. Процес дерусифікації, який зараз активно відбувається, включає і підтримку того, з чим активно бореться Росія”, – пояснює причини змін соціолог. Гомофобія є частиною російської державної політики. Приміром, у країні з 2013 року заборонено так звану “пропаганду нетрадиційних сексуальних стосунків” серед неповнолітніх.
Та попри зміну суспільного ставлення в Україні узаконення шлюбів між людьми однієї статі підтримує лише чверть населення, проти виступають 42 відсотки респондентів, звертає увагу Паніотто.
Рівність обов’язків, але не прав
Віктор Пилипенко – гей, завдяки якому ЛГБТ-спільнота в армії стала більш видимою. У 2018 році він першим серед військових зробив публічний камінг-аут. Його крок надихнув багатьох інших військових відкритися. Згодом Пилипенко заснував спільноту “Українські ЛГБТ-військові за рівні права”, яка стала першою подібною організацією у Східній Європі та зараз об’єднує близько 200 ЛГБТ-активістів з бойовим досвідом.
За спостереженням активіста, чимало тих, хто бере участь в обороні України, – геї, лесбійки, бісексуали чи трансгендерні люди. І хоча вони виконують ті ж обов’язки, що й їх гетеросексуальні побратими, конституційні права ЛГБТ-військових обмежені законом, нарікає чоловік.
Через те, що в Україні неможливо узаконити одностатеві стосунки, у разі поранення ЛГБТ-військових їхні партнери мають проблеми з доступом до реанімації та не можуть ухвалювати медичні рішення у разі екстреної ситуації. Якщо ЛГБТ-військовий гине, його партнер не має права на пільги та компенсацію, стикається з проблемою доступу до тіла та подальшого розпорядження ним, а також з успадкуванням майна та опікою над дитиною, яку вони разом виховували, зазначає Пилипенко.
“У разі смерті ЛГБТ-військового дитину пари можуть забрати родичі. Адже юридично партнер не має до неї жодного стосунку. Шлюбна рівність подолала би дискримінацію. Це не так про сам шлюб, як про інституціоналізацію рівності як такої”, – вважає глава спільноти “Українські ЛГБТ-військові за рівні права”.
На думку Пилипенка, кінцевою метою має бути здобуття повної рівності без жодних компромісів. Однак узаконення шлюбу для одностатевих пар потребує поправок для Конституції України, що неможливо під час воєнного стану.
Цивільне партнерство як альтернатива шлюбу
Альтернативою могло би стати запровадження моделі цивільного партнерства на прикладі інших країн, каже в інтерв’ю DW правник, координатор з політики та законодавства Національного ЧСЧ-консорціуму Святослав Шеремет. За його словами, цивільне партнерство, яким його бачать українські правозахисники, не гарантуватиме повної рівності прав, адже зареєстрованим партнерам не надаватиметься право на спільне усиновлення або ж носіння одного прізвища. Втім, такий механізм має свої переваги перед шлюбом.
“Наприклад, у партнерстві можна не об’єднувати власне майно, тоді не доведеться його ділити після розлучення”, – зазначає Шеремет та наголошує, що цим механізмом узаконення стосунків зможуть користуватися і гетеросексуальні пари.
Водночас цивільне партнерство передбачає не лише розширення прав, але й обов’язків. Як пояснює Шеремет, це відкриє шлях для покладання на другого партнера зобов’язань щодо піклування про дитину першого партнера, що є в інтересах дитини.
Крім захисту медичних, соціальних, майнових та пов’язаних з похованням прав, зареєстроване цивільне партнерство або шлюб стане запобіжником еміграції працездатної ЛГБТ-молоді, вважає Шеремет.
“Для багатьох геїв та лесбійок провідною причиною виїзду з України протягом останніх півтора-двох десятиліть виступав правовий вакуум і відсутність правових перспектив у сфері сім’ї та шлюбу. Якщо ми не хочемо втрачати власне молоде покоління, то треба зробити правову систему гнучкою та дружньою до різних людей з різними потребами”, – зауважує Шеремет. До того ж, на його переконання, це сприятиме гармонізації українського права із законами ЄС.
Які законодавчі перспективи?
Попри те, що запровадження інституту цивільного партнерства передбачена планом дій з реалізації Національної стратегії з прав людини до 2023 року, жодних зрушень у цьому питанні в парламенті наразі немає, каже в коментарі DW народний депутат від фракції “Голос” Інна Совсун. За її словами, такий законопроєкт розроблений вже давно, втім для його винесення на голосування бракує політичної волі.
“Більшість парламентарів займає абсолютно консервативну позицію, починаючи від банальних фраз, що це не на часі, закінчуючи абсолютно “руською” риторикою про гей-пропаганду, один в один повторюючи наративи “руського мира”, – розповідає депутат. Навіть факт участі ЛГБТ-людей в обороні держави, каже Совсун, не сприяє радикальній зміні позиції.
Що кажуть противники
Серед публічних опонентів узаконення – народний депутат від фракції “Слуга народу” Ігор Фріс. У коментарі DW він називає себе “прихильником традиційних цінностей” та каже, що буцімто “традиційність українського шлюбу та суспільства більш ніж доведена”.
На думку Фріса, ті проблеми, з якими стикаються одностатеві пари, можна розв’язати вже наявними правовими механізмами, як-от укладанням договору дарування, утримання, спадкового договору, заповіту, заповіту з умовою або ж договору конкретного користування майном.
“Вони (ЛГБТ-спільнота – ред.) не обмежені та не дискриміновані законодавством, щоб реалізувати свої бажання в частині захисту їхніх цивільних прав та обов’язків, встановлені в законний в Україні спосіб”, – вважає народний депутат, який є членом комітету з питань правової політики.
Правник Святослав Шеремет підтверджує, що частково врегулювати питання спільного майна та останньої волі в Україні можливо і зараз. Водночас він зазначає, що гомосексуальні пари не поспішають цим користуватися, адже такий “нотаріальний стиль життя – обтяжливий і безрадісний”. “Він створює враження, що ви або незабаром розійдетеся, або хтось із вас невдовзі помре. Це погане рішення для пар, сполучених коханням”, – вважає Шеремет.
Крім того, за його словами, це не розв’язує всіх проблем, з якими стикаються люди в одностатевих стосунках. Наприклад, людина тієї ж статі у разі оформлення заповіту все одно обкладатиметься податком, таким самим, який застосовується до чужих людей. “Між ситуаціями, коли я заповідаю свій будинок своєму колишньому однокласнику, якого не бачив 30 років, і своєму партнеру, з яким я прожив ті самі 30 років, юридично зараз немає жодної різниці: і перший, і другий платитимуть податок на спадщину як чужі люди”, – пояснює правник.
Водночас військовий-гей Віктор Пилипенко сподівається, що цього разу в Україні стане політичної волі для зрушень у питанні узаконення стосунків між людьми однієї статі. На його думку, це буде індикатором, “наскільки Зеленський ліберальний та демократичний президент”.
