Це символ боротьби за права людини і рівність. Анна Шаригіна про веселковий прапор
Веселковий прапор – це не просто символ певної сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності, це символ боротьби за права людини, за рівність для ЛГБТ-спільноти. На цьому акцентує голова правління ГО “КиївПрайд” Анна Шаригіна.
З нагоди Дня веселкового прапору, який відзначають 25 червня, в етері Українського Радіо вона розповіла про історію цього руху, його еволюцію, а також виклики, з якими досі стикається ЛГБТІК+ або квір-спільнота. Значення слова “Pride” в українській мові найкраще передає слово “Гідність”, зауважила Анна Шаригіна. Серед проблем вона, зокрема, виокремила відсутність права партнеру або партнерці відвідати близьку людину в реанімації, або ухвалювати рішення, якщо хтось із них непритомний. Через неможливість узаконити стосунки є також проблеми і з похованням близької людини. І це дуже великий виклик, особливо в умовах війни, коли багато представників спільноти боронять Україну у лавах ЗСУ, додала активістка.
“Веселковий прапор символізує різноманіття”
25 червня – День веселкового прапора, а весь червень – Місяць рівності або Місяць гордості. Що символізує цей райдужний прапор?
Як і будь-який прапор, веселковий прапор – це символ руху. Це не просто символ певної сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності конкретної, це символ руху, боротьби за права людини, за рівність для ЛГБТІК-спільноти. Тобто за доступ до всіх тих прав, які надає держава іншим громадянам і громадянкам. Якогось особливого святкування немає цього дня, як на День українського прапора, наприклад. Це просто привід пригадати символічність. Веселковий прапор символізує різноманіття. Він, до речі, не містить всіх семи кольорів. Він містить 6 кольорів, без блакитного. Але це чисто технічний момент, тому що прапор не вміщався технічно. І кріейтор, який створив цей прапор, вирішив, що можна пожертвувати саме блакитним кольором. Ніякої якоїсь особливої символіки до веселкового прапора не додавалося. Але в США, з початком руху за права людини для темношкірих громадян і громадянок Америки, там додався ще трикутник, куди почали включати чорний і коричневі кольори. Потім почали додавати ще кольори транс-прапору, тому що проблеми транс-спільноти почасти є менш видимими і почасти мають певну специфіку, порівняно з правами людини для гомосексуальних людей. Є інтерсекс спільнота, їх теж почали додавати. Тобто, прапор почав розростатися, але класичний прапор використовують, напевно, найчастіше саме на таких громадозначущих подіях для ЛГБТІК-людей.
Квір-спільнота
Розширюється не лише прапор, а й сама абревіатура – ЛГБТК+. Що означають ці літери, можете розшифрувати?
Ми, як громадські організації, зараз використовуємо абревіатуру, яка є затвердженою для документації Європейського Союзу. Вона звучить як ЛГБТІК+. Абревіатура ЛГБ використовувалась з самого початку – це лесбійки, геї, бісексуальні люди. Це не тому, що вони були головні, а тому що вони були, напевно, найбільш видимими. Далі стало очевидно, що є потреби транс-спільноти і долучили літеру “Т”. Потім “І” – це літера, яка позначає інтерсекс-людей. Тобто людей, які народжуються з ознаками обидвох біологічних статей, але їх примусово оперують і медикаментозно зводять до чоловічої чи жіночої статі. А “К” найчастіше означає квір. Взагалі-то квір є парасольковим терміном, тому можна часто почути як, наприклад, абревіатуру ЛГБТІК-спільноту заміняють і кажуть квір-спільнота або квір-люди. Це такий загальний термін. І “+” – означає, що, по-перше, є велике різноманіття гендерних ідентичностей, небінарні люди, люди з рухомим гендером. А також до руху долучаються багато союзників і союзниць, які не належать до квір-спільноти, але підтримують квір-спільноту в боротьбі за їхні права, тому оцей “+” додають для згадки всіх цих людей.
“Pride” – “Гідність”
Червень – це Місяць рівності або Місяць гордості. Англійською це Pride. Поясність звідки це пішло і чому саме гордість?
Направду, я вважаю, що є значно краще, значно точніше слово в українській мові, яке перекладає слово Pride – це слово “Гідність”. Поняття людської гідності. Але також важливо розуміти, що це не тільки якісь філософські речі, а це і правозахисний порядок денний. Бо що є людина, чим вона відрізняється, наприклад, від тварин, від дерев, від ще чогось. Якщо ми не говоримо на рівні якихось міфічних сутностей, душі тощо, то ми, наприклад, можемо говорити, що людина – це в кого людське тіло. Але якщо, наприклад, зараз частини тіла людини все частіше є роботизованими (штучні кінцівки, серце, інші органи можуть бути штучні або пересаджені), то тіло не може визначати людину. А визначає людину саме людська гідність. Чому ми й говоримо про порушення людської гідності, коли йдеться про тортури і обмеження свободи. Власне, тортури – це те, що відбирає в людини її гідність, тому що неможливо переживати такі травми, знущання і біль, зберігаючи самоповагу, повагу до себе і взагалі людське обличчя. Тому я вважаю, що краще говорити про гідність як про те, що лежить в основі взагалі концепції прав людини. Бо саме людська гідність є тим, що відрізняє людину від інших істот і тим, що обумовлює права людини, які гарантує держава – як свободу від катувань, як взагалі людську свободу, як свободу від рабства, примусового ув’язнення, що теж відбирає людську гідність. І потім вже над людською гідністю надбудовуються ті права, які прописані в Конституціях різних країн, зокрема, й в Україні.
“Ми можемо не помічати того, що маємо, коли все добре”
Наше суспільство загалом стало більш відкритим, безумовно, але ми очевидно ще йдемо цей шлях, щоб шанувати різноманіття. Наш слухач Віталій пише: “Добрий день, пані Наталю. На Українському Радіо більше немає тем, ніж обговорювати ЛГБТ-рух в Україні? Ну, є в нас люди нетрадиційної орієнтації, то і нехай собі живуть. Ми ж не проводимо демонстрації, щоб показати свою традиційну орієнтацію. Для чого розколювати суспільство?” Дайте відповідь, будь ласка, на це.
Дякую вам, що зачитали цей коментар. Він містить закиди до ЛГБТІК-руху, які я можу прокоментувати і роблю це вже більше 15 років. Щодо того, що “в суспільстві більше немає інших тем”. Є в суспільстві багато болючих тем, які ми вирішуємо, в тому числі ЛГБТІК-люди вирішують кожен день. Зокрема, Українське Радіо щодня, я впевнена, порушує сотні важливих тем. І лише в 1%, а можливо й менше, в новинах, в інформаційному полі протягом червня звучать питання важливі для частини українського суспільства.
Ви знаєте, у нас все-таки ЛГБТ-тема звучить частіше, ніж 1%. Наприклад, ми доволі регулярно звертаємося до теми того, що представники ЛГБТ-спільноти воюють у лавах ЗСУ, зі зброєю в руках захищають нас, зазнають поранень, гинуть. Тому це є. Але мені здається, що цей закид, що люди з “традиційною орієнтацію” не проводять демонстрацій, це теж неправда.
Давайте почнемо з того, що, наприклад, весілля, які недоступні зараз гомосексуальним парам в Україні, не святкуються десь за зачиненими дверима. Молодята можуть гуляти містом, фотографуватися, їх можуть вітати всі. Хіба це не є демонстрацією гетеросексуального свята, свята гетеросексуальності? Хоча мені здається, що весільна традиція дуже мила. Я не виступаю проти гетеровесіль. Якщо я не хочу вступати у гетерошлюб, то я в нього і не вступаю.
А от щодо того, чому ЛГБТІК-спільнота виходить і які права вона виборює, то це ми можемо не помічати того, що маємо, коли все добре. А от коли ми чогось не маємо і опиняємося в біді, наприклад, перед обличчям смерті, як зараз ті люди, які дійсно воюють або волонтери/волонтерки, які возять на фронт усе необхідне і також гинуть, або гинуть у мирних містах, які бомбить Росія… І якщо ви не в шлюбі, не можете взяти шлюб, як це в Україні є, то, наприклад, у випадку, якщо ваша партнерка або партнер непритомні, ви не маєте права ухвалити за неї рішення. Ви не можете в разі чого відвідати свою близьку людину в реанімації. Це можуть тільки родичі першого кола. Також ви не можете забрати тіло, наприклад, якщо ваша близька людина військова чи військовий загинула, щоб гідно поховати. Не можете отримувати компенсації, інші майнові права також недоступні. Це все суттєво ускладнює не тільки життя, а й взагалі проживання втрати і горя, бо люди фактично опиняються сам на сам без допомоги, без підтримки держави у цій ситуації. Це дуже великий виклик.
