Європа часто сприймається як регіон із високим рівнем захисту прав ЛГБТК+ людей. Але за цією узагальненою картиною ховаються дуже різні реальності. В одних країнах одностатеві пари можуть одружуватися й усиновлювати дітей, транслюди мають спрощений доступ до юридичного визнання гендеру, а антидискримінаційні норми працюють на рівні державної політики. В інших — навіть публічна підтримка ЛГБТК+ людей може призвести до переслідування.
Нову хвилю дискусій про захист квірної спільноти спричинив напад поблизу ЛГБТК+ прайду в Берліні, де загинула одна людина і майже 30 були поранені. Після трагедії німецькі соціал-демократи закликали прямо закріпити захист людей від дискримінації за сексуальною ідентичністю в Основному законі країни.
На тлі цієї дискусії Deutsche Welle порівняла становище ЛГБТК+ людей у різних частинах Європи, спираючись, зокрема, на щорічну «Веселкову мапу» ILGA-Europe.
І різниця між країнами виявляється величезною.
Іспанія серед лідерів, Німеччина — високо, але проблеми залишаються
У рейтингу, наведеному DW, Німеччина посідає сьоме місце серед 49 європейських країн. Це один із найкращих результатів, проте формальна рівність там досі не є повною.
Одна з головних претензій правозахисників — відсутність прямої згадки сексуальної ідентичності у статті 3 німецької Конституції, яка забороняє дискримінацію. Саме це зараз пропонує змінити Соціал-демократична партія.
Зберігаються й проблеми у сімейному праві. Якщо в одруженої різностатевої пари народжується дитина, чоловік матері автоматично визнається батьком. Для одностатевих сімей процедура визнання другого з батьків або матерів може бути значно складнішою.
Окрема проблема — злочини на ґрунті ненависті. Попри розвинене законодавство й високу суспільну видимість ЛГБТК+ людей, випадки насильства та дискримінації нікуди не зникли. Берлінський напад лише загострив цю розмову.
Зовсім іншу позицію займає Іспанія, яка очолила наведений рейтинг ILGA-Europe.
Ще за диктатури Франсіско Франко ЛГБТК+ людей переслідували та ув’язнювали. Після падіння режиму країна поступово пішла в протилежному напрямку.
Декриміналізація гомосексуальності почалася наприкінці 1970-х. У 2005 році Іспанія запровадила шлюбну рівність, включно з правом одностатевих пар усиновлювати дітей. Пізніше були розширені права транслюдей, а саме поняття трансгендерності перестало трактуватися медичною системою як хвороба.
У країні діють антидискримінаційні механізми, а великі роботодавці мають працювати над політиками рівності та інклюзії. Прайд у Мадриді давно став однією з найбільших ЛГБТК+ подій світу.
Високі оцінки також отримують Мальта, Ісландія, Бельгія та Данія.
Але навіть усередині Європейського Союзу ситуація далеко не всюди рухається вперед.
В Італії, наприклад, одностатеві шлюби досі не запроваджені, а права таких сімей у питаннях батьківства та усиновлення залишаються обмеженими. За останні роки особливе занепокоєння викликали випадки перегляду вже виданих свідоцтв про народження дітей у лесбійських сім’ях, коли небіологічні матері ризикували втратити юридично визнаний статус.
Правозахисники також звертають увагу на відсутність достатньо чіткого захисту від злочинів ненависті, мотивованих сексуальною орієнтацією чи гендерною ідентичністю.
Угорщина намагається розвернутися після років обмежень
Угорщина тривалий час була одним із найпомітніших прикладів відкату прав ЛГБТК+ людей усередині ЄС.
За попередньої влади там послідовно ухвалювали норми, які звужували права квірної спільноти. Одностатеві пари не можуть усиновлювати дітей, шлюб конституційно визначений виключно як союз чоловіка й жінки, а транслюдей позбавили можливості змінювати юридичну стать у документах.
Особливо багато критики отримав закон, який під приводом «захисту дітей» обмежував позитивне або нейтральне представлення гомосексуальності та трансгендерності.
Після політичної зміни влади ситуація почала виглядати менш однозначно. У Будапешті знову відбувся великий Прайд, у якому взяли участь десятки тисяч людей, а новий уряд анонсував перегляд частини дискримінаційного законодавства.
Втім, ЛГБТК+ організації залишаються обережними. Навіть за політичної волі скасування норм, які роками вбудовувалися в державну систему, може виявитися довгим і складним процесом.
Найгірше становище серед розглянутих країн залишається на росії.
Там репресивна політика давно вийшла далеко за межі обмеження окремих прав. російська влада фактично криміналізувала ЛГБТК+ видимість, оголосивши неіснуючий як формальна організація «міжнародний рух ЛГБТ» «екстремістським».
Після цього почалися обшуки, переслідування активістів, видавців і приватних осіб. Позитивна публічна згадка про ЛГБТК+ людей може стати приводом для покарання. Транслюдей також суттєво обмежили в можливості юридичного й медичного переходу.
Водночас тема ЛГБТК+ стала частиною російської воєнної пропаганди. Кремль систематично використовує образ квірних людей як символ нібито «занепаду Заходу», намагаючись протиставити цьому так звані «традиційні цінності».
Україна: видимість зростає, але законодавство відстає
Україна у «Веселковій мапі» ILGA-Europe залишається серед європейських країн із найнижчим рівнем правового захисту ЛГБТК+ людей.
Одна з небагатьох сфер, де ситуація оцінюється позитивніше, — свобода громадських організацій і можливість ЛГБТК+ людей публічно відстоювати свої права.
Саме громадянське суспільство останніми роками стало значно помітнішим. Марші рівності повернулися навіть під час повномасштабної війни, відбуваються публічні кампанії, акції та протести, а ЛГБТК+ військові дедалі частіше відкрито говорять про власний досвід.
Проте юридичні зміни відбуваються значно повільніше.
Одностатеві шлюби в Україні не визнаються. Зареєстрованих цивільних партнерств теж досі немає, хоча відповідний законопроєкт уже кілька років залишається предметом суспільної та парламентської дискусії.
Саме війна зробила цю проблему особливо очевидною.
ЛГБТК+ військові служать, отримують поранення, потрапляють у полон або гинуть так само, як їхні гетеросексуальні побратими. Але їхні партнери й партнерки можуть юридично залишатися для держави сторонніми людьми. Це впливає на спадкування, доступ до медичної інформації, соціальні гарантії та багато інших ситуацій, де визнання сім’ї має критичне значення.
Додаткову тривогу викликає проєкт нового Цивільного кодексу. Частина ЛГБТК+ та правозахисних організацій заявляє, що запропонована редакція може не просто не покращити становище одностатевих пар, а й звузити вже наявні механізми їхнього захисту.
Саме проти цього в Україні проходили публічні акції.
Водночас видимість спільноти зростає. В Одесі відбувся перший після початку повномасштабного вторгнення місцевий Прайд, а київський Марш рівності, за наведеними DW даними правозахисного центру «Наш світ», став одним із найбільших за останні роки.
Це добре показує парадокс сучасної України: суспільна присутність ЛГБТК+ людей стає дедалі помітнішою, тоді як законодавство досі не встигає за реальним життям.
Загалом європейська картина доводить, що права ЛГБТК+ людей не рухаються лише в одному напрямку. У певних країнах рівність поступово стає частиною звичайного правового порядку. В інших можливий відкат — навіть після десятиліть прогресу.
А є держави, де сама можливість говорити про себе відкрито перетворилася на ризик.
Тому «Веселкова мапа» — не просто рейтинг того, де квірним людям живеться комфортніше. Вона показує, наскільки держава готова виконувати базову функцію: однаково захищати своїх громадян незалежно від того, кого вони кохають або якою є їхня гендерна ідентичність.
Для України це питання стає ще принциповішим під час війни. Люди, які захищають демократичну країну та її європейське майбутнє, мають право очікувати, що ця демократія захищатиме і їх.
