«Бо його дали ті, хто хотів вбити»: історія Марка І Крапки
По батькові Марка складається з однієї літери — «І». Воно не має нічого спільного з біологічним батьком. Навпаки — це спосіб відмежуватися від родини та досвіду системного насильства.
22-річний громадський активіст і журналіст із Донецька пояснюють: зміна прізвища, імені та по батькові стала для них питанням свободи.
Офіційно їхнє нове ПІБ звучить так: Марко І Крапка. Марко — ім’я, Крапка — прізвище, «І» — по батькові.
«Марко — і крапка. Ось так. Повне звучання», — з іронією коментують вони історію свого імені, яка насправді сповнена болю й пошуку власної ідентичності.
Рішення, яке визрівало роками
Марко — переселенець з Донецька з 2014 року. Дитинство та юність, за їхніми словами, минули в атмосфері системного насильства з боку батьків.
«Там було все, крім сексуального, дякую Богу», — розповідають вони.
Саме пережитий досвід підштовхнув їх до рішення позбутися будь-яких зв’язків із родиною — навіть у документах.
«Я зрозуміли, що не хочу мати їхні прізвища, тим більше по батькові, яке дісталося від так званого батька. Я будую себе як самостійна людина, умовно — під своїм прапором. Ім’я — це прапор. Я — не “колонія” своїх кривдників-батьків, а незалежна людина», — наголошують Марко.
Остаточне рішення вони прийняли влітку 2022 року — «коли Київ виходив з підвалів після важких місяців повномасштабного вторгнення».
«Я не розумію цієї концепції — жити під іменем, яке тобі дали інші люди. Особливо, коли це люди, які хотіли тебе вбити. А таке було. Не раз», — пояснюють вони.
Бюрократія й одна літера
Процедура зміни ПІБ виявилася доволі простою, хоча й не без нюансів.
«Мене спитали: “А що про це думають ваші батьки?”. Мені вже було понад 18 років. Це не входить до їхніх повноважень і, чесно кажучи, було дуже неприємно», — згадують Марко.
Найбільші труднощі виникають не в кабінетах, а в цифрових системах: державні сайти не приймають по батькові з однієї літери через технічні обмеження. Через це Марко іноді не можуть зареєструватися або авторизуватися в електронних сервісах.
В установах також дивуються:
«Мені часто кажуть: “А у вас що, немає по батькові?”. Доводиться пояснювати: це не прочерк і не тире, це літера “І”. Ось я — Марко І Крапка».
Попри це, вони говорять про досвід із гумором: «Загалом проблем немає. А такі історії з літерою “І” я сприймаю з гумором. Мені навіть весело».
Чому саме Марко І Крапка
Ідею взяти чуже прізвище — відомої людини чи предків — Марко відкинули.
«Я не хотіли брати чуже прізвище. Який сенс називати себе ім’ям іншої людини, яка чогось досягла, і намагатися таким чином присвоїти частину її досягнень — не розумію цього», — пояснюють вони.
Ім’я Марко стало очевидним вибором. Українську форму їхнього імені першою почала вживати вчителька української мови у львівській школі після евакуації з Донецька.
«Минуле ім’я Марк мені дала так звана матір — українофобка. Вона влаштовувала істерики з кожного почутого українського слова. Марко — це інше ім’я, це не Марк», — кажуть вони.
Ідея з прізвищем народилася після довгих роздумів: «Марко — і крапка, як остаточне рішення».
Досвід насильства й пошук виходу
Марко згадують дитинство в Донецьку: будинок стояв обабіч дороги, за якою були городи та річка.
«Моя згадка з дитинства — це велике дерево волоського горіха в кінці городу. Добігти до нього часто було моєю надією не бути вчергове побитими», — розповідають вони.
Батьки не відповідали поширеним уявленням про «неблагополучну» родину: не пили, не палили, жили скромно. Але це не заважало їм застосовувати крики, образи та побої як методи «виховання».
Кілька разів Марко викликали поліцію. Це нічого не змінило.
«Один із поліцейських запропонував мені побитися з ним після того, як він зніме форму. Мовляв, якщо я хочу щось довести — хай спробую», — згадують вони.
У підлітковому віці вони звернулися на дитячу «гарячу лінію» «Ла Стради». Разом із фахівцями дійшли висновку: єдиний вихід — вступити до університету й виїхати.
Так і сталося: навчання за 360 кілометрів від дому дозволило мінімізувати насильство, а після 18 років вони припинили будь-який контакт із батьками.
Як не ранити вдруге
Марко діляться досвідом того, як слова можуть нашкодити людям, які пережили насильство.
Вони наголошують:
-
сміх, недовіра й виправдання кривдника — це повторне насильство;
-
не варто запитувати «а за що?» — насильство не має виправдань;
-
порівняння з «поганими стосунками з батьками» знецінює досвід системного насильства;
-
подарунки чи «хороші моменти» не компенсують побої й приниження;
-
жалість може знецінювати — важливо бачити в людині не лише жертву, а й того, хто вижив.
«Я пережили важку ситуацію й вибралися з неї. Я хочу, щоб до мене ставилися як до людини, яка вижила попри труднощі», — підкреслюють вони.
Активізм і громадянська позиція
Марко — відкритий гей-активіст, який зробили камінг-аут у 2020 році після переїзду до Києва.
«Мене абсолютно не влаштовує рівень насильства, дискримінації та ненависті до ЛГБТК+ в суспільстві, а також відсутність прав. Я хочу гідного життя у своїй країні», — наголошують вони.
Вони долучаються до громадських акцій, підтримують військовослужбовців, беруть участь у зборах на підтримку ЗСУ.
«Я не хочу так званого миру, я хочу прапор України у Донецьку. Бо вдома — це в Україні», — кажуть вони.
Марко працюють журналістом, пишуть тексти для медіа та громадських організацій, сортують сміття й популяризують дбайливе ставлення до довкілля.
«Змогли відстояти себе — зможемо і бути щасливими. Кривдники приречені на поразку, якщо захищати себе та боротися», — переконані вони.
