Перший у Східній Європі. Як працює відкритий нещодавно в Києві хаб для ЛГБТ+ військових
Українські ЛГБТ+ військові та ветерани розповідають про те, які послуги надає нещодавно відкритий у столиці хаб, а також діляться своїми історіями.
Шо це за місце
Перший у Східній Європі та єдиний в Україні ветеранський хаб для ЛГБТ+ військових відкрився цього літа у Києві. Його мета — створення безпечного простору для військових, ветеранів та ветеранок, які належать до ЛГБТ+, квір-спільноти.
У просторі планують проводити заходи для підтримки ментального та фізичного здоровʼя захисників і захисниць, надаватимуть психологічні, юридичні консультації, та залучатимуть до консультування дружніх сексологів, розповідає у коментарі NV менеджер з комунікації громадської організації Українські ЛГБТ+ військові за рівні права Максим Потапович. В майбутньому планують відкрити дронарню та навчати ЛГБТ-людей, зокрема і цивільних, створенню дронів у хабі.
«Триває третій рік повномасштабної війни в Україні. Все більше і більше військових повертаються в цивільне життя, однак стикаються з проблемами соціалізації, з певним рівнем самотності, відсутності ком’юніті. Наша задача тут — допомагати в реабілітації, соціалізації і паралельно з цим працювати з цивільною ЛГБТ-спільнотою, аби навчати її актуальним знанням у країні, що воює», — зазначає Максим Потапович.
Концепція цього хабу відрізняється від звичайних хабів, адже не всі подібні місця в України є інклюзивними — це означає, що ЛГБТ-ветерани та ветеранки не всюди можуть спокійно прийти зі своїми партнерами або партнерками, вільно тримаючись за руки, відкрито проявляти свої почуття на публіці, боячись стикнутися з гомофобією, додає Максим Потапович. Трансгендерні люди також можуть стикатися з такими складнощами як неспівпадіння імені й прізвища у документах із зовнішнім виглядом.
Адреса хабу є конфіденційною з точки зору безпеки, адже у суспільстві й досі спостерігається високий рівень гомофобії, пояснює Максим Потапович. А тому всім військовим та ветеранам ЛГБТ+, які захочуть відвідати це місце, доведеться спершу сконтактувати із ГО Українські ЛГБТ+ військові за рівні права
«Через безпеку вимушені запрошувати лише людей, яких ми знаємо. Та якщо ви бажаєте долучитися до наших подій, потрібно заповнити форму, пройти певний процес перевірки вашої особистості через соцмережі, й уже тоді отримаєте доступ до хабу, — пояснює весь процес Максим Потапович, — Робимо це для того, аби всім було комфортно. Плануємо попрацювати з безпековим аспектом, встановити камери і сигналізацію. На жаль, ЛГБТ-військові й досі стикаються з гомофобією — і під час служби, й у цивільному житті, коли повертаються з війни».
Лель
Один із представників організації, ветеран, який представляється як Лель, у новоствореному хабі працює як адміністратор. На цю посаду його запросив очільник ГО Українські ЛГБТ+ військові за рівні права, військовий Віктор Пилипенко, після того, як Лель повернувся зі служби до мирного життя.
«Коли мене списали з війська за станом здоров’я, я повернувся на свою стару роботу, де працював до війни. Але там у мене не склалося: співробітники звикли до одного Леля, який був до вторгнення, але не враховували, що я був на війні. Тож не змогли змінити ставлення до мене, прийняти, що я змінився. А може, і я не правий у тому, що не зміг пояснити їм це», — так розповідає про повернення у мирне життя Лель.
До лав Територіальної оборони він доєднався 28 лютого 2022 року. Воював на Херсонському, Запорізькому напрямках, неподалік від Запорізької АЕС, та на Донеччині. Зараз списаний з війська за станом здоров’я — має проблеми з колінами на обох ногах. Перед звільненням з армії перебував на посаді виконуючого обов’язки заступника командира підрозділу морально-психологічного забезпечення. Каже: побратими і посестри у армії знали про те, що він належить до ЛГБТ, проте жодних проблем з цим не мав. Ба більше, на посаду в.о. заступника командира його висунули самі побратими.
«Ми не повертаємося тими, ким були раніше. Це — головне, про що важливо пам’ятати. Моя мама казала мені: раніше, синку, ти був такий, хоч до рани прикладай. А зараз, каже, якщо прикладеш, то ця рана і загниє, — ділиться Лель у розмові з NV, — Я повернувся з ПТСР, просто у кожного він — різний. У одних можуть бути агресивні прояви, хтось же закривається у собі, нуль емоцій. В мене такий стан був, допоки я не зустрів свого коханого».
Описуючи свій армійський досвід, Лель зізнається: мріє, щоб українська армія перетворилася на справді сучасну структуру, позбавлену зайвої бюрократії.
Ангеліна (Макс)
«Моє ім’я Ангеліна, але я надаю перевагу імені Макс, займенник „він“. Я лесбійка, адмін і координатор чату Посестри — це місцевий чат для ЛГБТ-військових дівчат», — так представляється наступний співрозмовник NV. Він — також військовослужбовець, зараз — у відпустці. Служить у війську вже п’ять років — є зв’язківцем.
«Коли мені було 7 років, я йшов по вулиці й побачив військового. Чи-то сонце так яскраво сяяло, чи-то форма світилася — коротше, я захотів теж стати військовим і бути таким само крутим. З семи років жив цією думкою, а коли мені виповнилося 18, пішов до армії», — розповідає про себе Макс.
У 2019-му році був одним із тих, хто стояли під Бахмутом — боїв як таких тоді ще не було, згадує Макс, тому на тій позиції українські військові просто тримали оборону. Згодом контракт закінчився. 24 лютого 2022-го почалося вторгнення, а 25-го він уже знову був у військкоматі — навіть не роздумував над тим, чи йти до війська знову.
«Раніше, ще коли я служив на контракті, якоїсь такої прямої дискримінації щодо моєї приналежності до ЛГБТ не було — лесбійка, окей, але своїми діями люди показували, що їм це неприємно. Було багато різних нюансів, — розповідає про ставлення до ЛГБТ+ у армії Макс, — Вже після того, як я звільнився з контракту і призвався у свій теперішній батальйон, і люди — тут справді неймовірні. Їм абсолютно все одно, хто ти, що ти — це твоє, особисте. Ти виконуєш свою роботу на службі, й до тебе ставляться нормально».
У чаті Посестри, який адмініструє Макс, близько п’яти десятків учасниць. Вони служать у різних місцях, більшість з них — на сході України. Через цей чат також можуть отримати доступ до психологічної, юридичної, медичної допомоги, консультацій сексолога. Скоординувати надання цих послуг сподіваються зокрема і через хаб у столиці.
«Була у чаті одна дівчина, яка писала, мовляв, я зробила свою роботу [як військова], потім її звідти забрали, але вона думала про те, що могла би зробити ще краще. Людям часто не вистачає слів підтримки: сказати, що вони і так працюють у міру своєї сили. Якщо ти думаєш, що міг би зробити краще — то в майбутньому обов’язково ще зробиш», — резюмує Макс.
Владислав
Ще один співрозмовник NV, Владислав, півтора року тому пішов воювати як доброволець, підписав контракт та доєднався до територіальної оборони як бойовий медик. У складі ОТУ Лиман на Харківщині отримав перше поранення:
«У мене відмовили ноги, були проблеми з слухом, проблеми зі спиною. Мене вилікували і я знову поїхав на Схід. Вже був під Луганськом — там пробув десять місяців без ротації. Потім отримав друге поранення, коли витягав своїх побратимів з позиції. Вдалося витягти двох важких „трьохсотих“, й у цей момент „затрьохсотився“ сам».
Внаслідок поранення отримав перелом, з тіла дістали чотири уламки. Через контузію впав зір. Уже третій місяць Владислав перебуває на лікуванні. Поки проходить реабілітацію, заходить в гості у хаб — відвідати друзів. Фотографуватися з відкритим обличчям не хоче — каже, що хоче зберігати конфіденційність, адже не робив публічного камінг-ауту про свою приналежність до ЛГБТ.
У спільноті Українські ЛГБТ+ військові за рівні права Владислав — уже приблизно півтора року. Знайшов організацію через Тік-Ток: перші пів року просто спілкувався з однодумцями, а згодом Віктор Пилипенко запропонував йому приєднатися до ГО та допомагати з адміністративною роботою.
«Наводжу порядки, слідкую за нашим чатом і за тим, щоб не було сварок і булінгу. Також веду гілку, де вітаємо людей з нашої спільноти з Днем народження», — розповідає про свою роль Владислав.
У новоствореному хабі, додає він, будуть раді бачити військових ЛГБТ+, зокрема й тих, хто приїздить до Києва у відпустку або на лікування, та ветеранів. Він наголошує: в цьому місці можна буде знайти не лише допомогу різного характеру, а і спілкування в дружньому колі — те, чого часто може дуже бракувати.