Перший у Східній Європі. Як працює відкритий нещодавно в Києві хаб для ЛГБТ+ військових
Українські ЛГБТ+ військові та ветерани розповідають про те, які послуги надає нещодавно відкритий у столиці хаб, а також діляться своїми історіями.
Шо це за місце
Перший у Східній Європі та єдиний в Україні ветеранський хаб для ЛГБТ+ військових відкрився цього літа у Києві. Його мета — створення безпечного простору для військових, ветеранів та ветеранок, які належать до ЛГБТ+, квір-спільноти.
У просторі планують проводити заходи для підтримки ментального та фізичного здоровʼя захисників і захисниць, надаватимуть психологічні, юридичні консультації, та залучатимуть до консультування дружніх сексологів, розповідає у коментарі NV менеджер з комунікації громадської організації Українські ЛГБТ+ військові за рівні права Максим Потапович. В майбутньому планують відкрити дронарню та навчати ЛГБТ-людей, зокрема і цивільних, створенню дронів у хабі.
«Триває третій рік повномасштабної війни в Україні. Все більше і більше військових повертаються в цивільне життя, однак стикаються з проблемами соціалізації, з певним рівнем самотності, відсутності ком’юніті. Наша задача тут — допомагати в реабілітації, соціалізації і паралельно з цим працювати з цивільною ЛГБТ-спільнотою, аби навчати її актуальним знанням у країні, що воює», — зазначає Максим Потапович.
Концепція цього хабу відрізняється від звичайних хабів, адже не всі подібні місця в України є інклюзивними — це означає, що ЛГБТ-ветерани та ветеранки не всюди можуть спокійно прийти зі своїми партнерами або партнерками, вільно тримаючись за руки, відкрито проявляти свої почуття на публіці, боячись стикнутися з гомофобією, додає Максим Потапович. Трансгендерні люди також можуть стикатися з такими складнощами як неспівпадіння імені й прізвища у документах із зовнішнім виглядом.
Адреса хабу є конфіденційною з точки зору безпеки, адже у суспільстві й досі спостерігається високий рівень гомофобії, пояснює Максим Потапович. А тому всім військовим та ветеранам ЛГБТ+, які захочуть відвідати це місце, доведеться спершу сконтактувати із ГО Українські ЛГБТ+ військові за рівні права :
«Через безпеку вимушені запрошувати лише людей, яких ми знаємо. Та якщо ви бажаєте долучитися до наших подій, потрібно заповнити форму, пройти певний процес перевірки вашої особистості через соцмережі, й уже тоді отримаєте доступ до хабу, — пояснює весь процес Максим Потапович, — Робимо це для того, аби всім було комфортно. Плануємо попрацювати з безпековим аспектом, встановити камери і сигналізацію. На жаль, ЛГБТ-військові й досі стикаються з гомофобією — і під час служби, й у цивільному житті, коли повертаються з війни».
Лель
Один із представників організації, ветеран, який представляється як Лель, у новоствореному хабі працює як адміністратор. На цю посаду його запросив очільник ГО Українські ЛГБТ+ військові за рівні права, військовий Віктор Пилипенко, після того, як Лель повернувся зі служби до мирного життя.
«Коли мене списали з війська за станом здоров’я, я повернувся на свою стару роботу, де працював до війни. Але там у мене не склалося: співробітники звикли до одного Леля, який був до вторгнення, але не враховували, що я був на війні. Тож не змогли змінити ставлення до мене, прийняти, що я змінився. А може, і я не правий у тому, що не зміг пояснити їм це», — так розповідає про повернення у мирне життя Лель.
До лав Територіальної оборони він доєднався 28 лютого 2022 року. Воював на Херсонському, Запорізькому напрямках, неподалік від Запорізької АЕС, та на Донеччині. Зараз списаний з війська за станом здоров’я — має проблеми з колінами на обох ногах. Перед звільненням з армії перебував на посаді виконуючого обов’язки заступника командира підрозділу морально-психологічного забезпечення. Каже: побратими і посестри у армії знали про те, що він належить до ЛГБТ, проте жодних проблем з цим не мав. Ба більше, на посаду в.о. заступника командира його висунули самі побратими.
«Ми не повертаємося тими, ким були раніше. Це — головне, про що важливо пам’ятати. Моя мама казала мені: раніше, синку, ти був такий, хоч до рани прикладай. А зараз, каже, якщо прикладеш, то ця рана і загниє, — ділиться Лель у розмові з NV, — Я повернувся з ПТСР, просто у кожного він — різний. У одних можуть бути агресивні прояви, хтось же закривається у собі, нуль емоцій. В мене такий стан був, допоки я не зустрів свого коханого».
Описуючи свій армійський досвід, Лель зізнається: мріє, щоб українська армія перетворилася на справді сучасну структуру, позбавлену зайвої бюрократії.
Ангеліна (Макс)
«Моє ім’я Ангеліна, але я надаю перевагу імені Макс, займенник „він“. Я лесбійка, адмін і координатор чату Посестри — це місцевий чат для ЛГБТ-військових дівчат», — так представляється наступний співрозмовник NV. Він — також військовослужбовець, зараз — у відпустці. Служить у війську вже п’ять років — є зв’язківцем.
«Коли мені було 7 років, я йшов по вулиці й побачив військового. Чи-то сонце так яскраво сяяло, чи-то форма світилася — коротше, я захотів теж стати військовим і бути таким само крутим. З семи років жив цією думкою, а коли мені виповнилося 18, пішов до армії», — розповідає про себе Макс.
У 2019-му році був одним із тих, хто стояли під Бахмутом — боїв як таких тоді ще не було, згадує Макс, тому на тій позиції українські військові просто тримали оборону. Згодом контракт закінчився. 24 лютого 2022-го почалося вторгнення, а 25-го він уже знову був у військкоматі — навіть не роздумував над тим, чи йти до війська знову.
«Раніше, ще коли я служив на контракті, якоїсь такої прямої дискримінації щодо моєї приналежності до ЛГБТ не було — лесбійка, окей, але своїми діями люди показували, що їм це неприємно. Було багато різних нюансів, — розповідає про ставлення до ЛГБТ+ у армії Макс, — Вже після того, як я звільнився з контракту і призвався у свій теперішній батальйон, і люди — тут справді неймовірні. Їм абсолютно все одно, хто ти, що ти — це твоє, особисте. Ти виконуєш свою роботу на службі, й до тебе ставляться нормально».
У чаті Посестри, який адмініструє Макс, близько п’яти десятків учасниць. Вони служать у різних місцях, більшість з них — на сході України. Через цей чат також можуть отримати доступ до психологічної, юридичної, медичної допомоги, консультацій сексолога. Скоординувати надання цих послуг сподіваються зокрема і через хаб у столиці.
«Була у чаті одна дівчина, яка писала, мовляв, я зробила свою роботу [як військова], потім її звідти забрали, але вона думала про те, що могла би зробити ще краще. Людям часто не вистачає слів підтримки: сказати, що вони і так працюють у міру своєї сили. Якщо ти думаєш, що міг би зробити краще — то в майбутньому обов’язково ще зробиш», — резюмує Макс.
Владислав
Ще один співрозмовник NV, Владислав, півтора року тому пішов воювати як доброволець, підписав контракт та доєднався до територіальної оборони як бойовий медик. У складі ОТУ Лиман на Харківщині отримав перше поранення:
«У мене відмовили ноги, були проблеми з слухом, проблеми зі спиною. Мене вилікували і я знову поїхав на Схід. Вже був під Луганськом — там пробув десять місяців без ротації. Потім отримав друге поранення, коли витягав своїх побратимів з позиції. Вдалося витягти двох важких „трьохсотих“, й у цей момент „затрьохсотився“ сам».
Внаслідок поранення отримав перелом, з тіла дістали чотири уламки. Через контузію впав зір. Уже третій місяць Владислав перебуває на лікуванні. Поки проходить реабілітацію, заходить в гості у хаб — відвідати друзів. Фотографуватися з відкритим обличчям не хоче — каже, що хоче зберігати конфіденційність, адже не робив публічного камінг-ауту про свою приналежність до ЛГБТ.
У спільноті Українські ЛГБТ+ військові за рівні права Владислав — уже приблизно півтора року. Знайшов організацію через Тік-Ток: перші пів року просто спілкувався з однодумцями, а згодом Віктор Пилипенко запропонував йому приєднатися до ГО та допомагати з адміністративною роботою.
«Наводжу порядки, слідкую за нашим чатом і за тим, щоб не було сварок і булінгу. Також веду гілку, де вітаємо людей з нашої спільноти з Днем народження», — розповідає про свою роль Владислав.
У новоствореному хабі, додає він, будуть раді бачити військових ЛГБТ+, зокрема й тих, хто приїздить до Києва у відпустку або на лікування, та ветеранів. Він наголошує: в цьому місці можна буде знайти не лише допомогу різного характеру, а і спілкування в дружньому колі — те, чого часто може дуже бракувати.
