Таємні лесбійські стосунки Вірджинії Вульф

ГО Інсайт розповідає історію  британської письменниці Вірджинії Вулф.

Мабуть кожен любить історії кохання, особливо любовні романи. Ми можемо думати, що вище цих пікантних перипетій… однак кого ми обманюємо?!

На жаль, для багатьох відомих людей минулого – від Оскара Уайльда до Алана Тюрінга – романи могли не лише покласти край кар’єрі та репутації, але й покласти край життю. Люди, які б радше не приховували свого кохання, були змушені це робити через жорстокі правила соціальної пристойності, релігійний моралізм та репресивний закон.

Однак в інших відомих випадках, як-от, наприклад, із Вірджинією Вулф та її подругою й коханкою Вітою Саквілл-Вест, роман не закінчується трагедією, а просто трансформується у чудову, міцну дружбу двох жінок.

У 142 день народження неймовірної Вірджинії Вулф розповідаємо про її єдине велике кохання.

1922 року 40-річна місіс Вулф познайомилася із 30-річною письменницею Вітою Саквілл-Вест, Яскрава зовнішність Віти вразила Вірджинію: у своїх щоденникових записах вона лишила захопливі описи Віти, з першої зустрічі вона запам’ятала її як «виражену сапфістку», образ якої звабив Вірджинію «як старе жовте вино».

Зокрема, син Саквілл-Вест Найджел у своїх мемуарах згадував, що для Вірджинії це була «єдина любовна пригода всього її життя».

В той час як зарозуміле консервативне суспільство могло лише обурюватися. Ні чоловіка Вулф, ні чоловіка Саквілл-Вест ці стосунки не шокували. Письменник та соціальний реформатор Леонард Вулф, як повідомила його дружина, вважав цей роман «доволі нудним… але не настільки, щоб його це хвилювало». Ба більше! Він часто виконував роль шофера, аби возити Вірджинію до дому її коханки.

У стосунках подружжя Вулф не було місця ні для палкого кохання, ні для запаморочливої пристрасті. Це був союз двох високоінтелектуальних людей, які поважали й підтримували одне одного впродовж довгих 28 років.

Водночас Віта та її чоловік – аристократ та дипломат – Гарольд Ніколсон, як пише у своєму щоденнику Вірджинія, «були обоє бісексуальними та… мали відкритий шлюб». У світському житті Саквілл-Вест переважно була відома не так своєю творчою діяльністю, як своїми стосунками з жінками, зокрема, із письменницею Вайолет Трефусіс, які супроводжувалися ревнощами, втечами та родинними скандалами. Крім того, богемна мистецька тусовка Лондона, до якої було причетне подружжя Вулф, не була сильно стурбована такими буденними подіями, як бурхливий роман між двома заміжніми жінками.

Хоч це кохання й не було під забороною, але яка ж пристрасть була у них, поки воно тривало! Їхня перша зустріч на досить провальній званій вечері в 1922 році стала початком майже двадцяти років флірту, дружби та літературної співпраці аж до Другої світової війни. А що може більш розкрити всю цю гаму почуттів, що вирувала між жінками, аніж лист?
Інтимні й кокетливі, ці вибрані листи та уривки із щоденникових записів чудово зображають постійно мінливі, але водночас такі пристрасні, почуття жінок їхніми власними словами.

«Я перетворилася на істоту, яка хоче Вірджинію, – пише Саквілл-Вест у одному із листів до Вулф, – я просто сумую за тобою, у досить простому відчайдушному людському сенсі; я сумую за тобою навіть більше, аніж могла у це повірити. Тож мій лист насправді є лише вереском болю. Неймовірно, наскільки ж важливою ти для мене стала… О моя люба, я не можу залишатись розумною та стриманою поряд з тобою: я занадто люблю тебе для цього. Надто правдиво. Ти навіть не уявляєш наскільки стриманою я можу бути з тими, кого не люблю… Однак ти зламала мій захист, але я не ображаюся на це».

Цей болісний лист Віти відображає вишукані муки та почуття романтичної захопленості. Зі свого боку Вулф відповіла на зізнання подруги більш стримано, але водночас досить барвисто, із дещо грайливими, загадковими образами:

«Завжди, завжди, завжди я намагаюся говорити те, що відчуваю, – пише вона, – я сумувала за тобою. Я сумую за тобою. Я сумуватиму за тобою. І якщо не віриш у це, то ти вухата сова і ослиця…Розстебни верхній ґудзик свого светра, і ти побачиш, як гніздиться всередині жвава білка з найдопитливішими
звичками, та все одно миле створіння…”

У кінці 1920-х років романтичний роман Віти та Вірджинії поволі добігав кінця. Хоча двоє все ще писали про свою любов один до одного (яку вони обидві описували як «незмінну» та «постійну»), Вірджинія дізналася, що у Віти був ще один роман з іншою жінкою. Мабуть через це їхні листи з 1927 по 1929 роки стали напруженими, сумними та навіть дещо відчайдушними.

Їхнє листування продовжувалося аж до 1941 року. У Віти навіть була власна кімната в заміському будиночку Вулфів у Сассексі, яку Вірджинія оберігала й заповнювала квітами, очікуючи візиту подруги. У одному із своїх останніх листів до колишньої коханки, у 1940 році, коли Британія потерпала від німецького повітряного бомбардування, Вулф пише: «Я принесла свіжі квіти у твою кімнату. А ти сидиш десь там, й навколо тебе падають бомби. Що можна сказати, окрім того, що я люблю тебе, і мені доводиться проживати цей дивний тихий вечір, думаючи про те, що ти сидиш там сама. Люба моя, напиши мені хоч рядок… Ти подарувала мені стільки щастя…».

Але, незважаючи на те, що любовний роман закінчився, він не тільки породив тісну дружбу між жінками, але й один із найкращих творів Вірджинії Вулф – «Орландо», котрий син Віти Найджел Ніколсон назвав «найдовшим та найчарівнішим любовним листом у літературі».

Це фантасмагорична оповідь про безсмертну істоту, яка живе декілька століть, почергово змінюючи свою стать із чоловічої на жіночу.

До речі, на обкладинці першого видання книги було розміщено портрет Віти Саквілл-Вест. «Орландо» став для письменниці її любовним посланням до своєї коханої на довгі-довгі роки. Знайомство із Вітою дало поштовх для осліджування Вірджинією власної ідентичності та сексуальності.

Про їхні дружні та романтичні стосунки у 2018 році зняли фільм «Віта та Вірджинія», в якому жінки спілкуються рядками із реальних любовних листів. Кінострічка познайомить нас із стосунками двох відомих британських письменниць. «Королева» лондонського світу Віта Саквілл-Вест та «королева» модерністської літератури Вірджинія Вулф руйнують своєю поведінкою всі суспільні табу і починають писати нову книгу, яка згодом стане шедевром.

Хоч з часу їх роману пройшло уже багато років стигматизація одностатевого кохання зберігається й досі, як на рівні законодавчому так і рівні суспільної моралі. Маємо щиру надію та чинимо все від нас залежне, аби це змінити. Й усі ми могли любити відкрито й без остраху.

Джерело

Сподобалось? Знайди хвилинку, щоб підтримати нас на Patreon!
Become a patron at Patreon!
Поділись публікацією
Залишити коментар