Український співак MÉLOVIN виступав з концертом у Рівному. В ексклюзивному інтерв’ю Суспільному артист розповів про благодійні концерти за кордоном, ставлення до блогерів, які розмовляють російською, плани щодо нацвідбору Євробачення, романтичні стосунки та те, за що “болить” найбільше.
Позиція
— Раніше ви давали благодійні концерти, допомагали військовим і людям, які постраждали від агресії РФ. Бачили, що у вас виникли трішки фінансові труднощі. Яка наразі ситуація і чи є ці концерти благодійними?
— Допомога нікуди не зникла. Взагалі будь-які концерти стали приносити гроші армії і громадянам, які потребують допомоги, через злоти, через мій відсоток, який я віддаю на армію. Звичайно, сталися складнощі, тому що потрібно було робити все інакше і краще б, я думаю, ми віддавали б більший відсоток державі на допомогу Збройних сил України, тому що весь штат команди — це музиканти, їх великі сім’ї, які також хочуть щось їсти, щось одягнути, задонатити. Чому не надати їм цю можливість? Тому я не називаю ці концерти благодійними — це моя робота, мій єдиний хліб. У мене немає ніякого іншого бізнесу, тому це можливість мені донатити особисто більше, як громадянину України.
— Як ви ставитеся до нового законопроєкту про податки, за яким вам доведеться платити більшу частину на військовий збір?
— Взагалі це ніяк не дивує в умовах війни в Україні. Так і має бути. Єдиний нюанс, я не вивчав закон, не знаю, як це стосується саме пересічного громадянина, який отримує пенсію занадто малу. Ось тут мені цікаво. Мені — це окей, але комусь це може бути зовсім не по кишені.
— Чи не думали виїхати жити за кордон?
— Я дуже багато гастролював у Європі, ми збирали величезні суми, привозили сюди в Україну. Багато можливостей було залишитися там, враховуючи перспективи європейської аудиторії з Євробачення. Я міг би залишитися там і творити далі. Але я нікуди не тікаю. Я люблю цю країну. У неї є свої питання, ментальність, проблеми, як і в будь-якій взагалі країні в Європі. Але мені ж тут подобається: ці люди, повітря, їхати виступати і для європейської аудиторії та привозити якусь допомогу, якщо це можливо зробити.
— Яке у вас ставлення до блогерів, які досі спілкуються російською і публікують Stories та Reels в соціальних мережах під російську музику?
— Я це розділяю для себе на дві частини: слухати російську музику і російських артистів — це як крінжа, дуже відверта. Говорити російською мовою, якщо людині зручно — я не маю тут ніяких поганих думок. Якщо людина спілкується публічно — мені це не подобається, тому що все-таки, коли ти блогер, лідер думок, мені здається, чому б не скористатися цим з користю для країни, в якій ти живеш.
Творчість
— Чи плануєте наступного року йти на нацвідбір Євробачення?
— Я не знаю. Життя таке бентежне, що не знаєш, чи прилетить завтра в мене ракета, чи не прилетить, тому подібне не планую. Поки хочу просто випускати музику. Я дуже пишаюся зараз хітом “Обиратиму себе”, який став розривним на всіх музичних майданчиках.
— Чи не заважає цукровий діабет будувати кар’єру?
— Слава Богу, ні. Тому що я зайнявся здоров’ям, правильно харчуюся, слідкую за рівнем цукру. Перед кожним концертом і після нього я перевіряю цукор, бо під час концерту він дає стрибок тому, що це стрес. Тобто у мене постійний контроль цукру, у мене є медикаментозна терапія, постійне лікування, і це не припиняється ще з моменту, як я дізнався про діагноз.
Романтичні стосунки та камінг-аут
— Чи маєте ви стосунки?
— Ні, я не в стосунках. Я був у стосунках майже два роки, дізнався про зраду, і все закінчилося. Я не збираюся замикатися, ходжу на побачення. Я був на побаченнях з дівчатами і хлопцями. Мені комфортно, класно, а як буде далі — побачимо, життя підкаже. Я хочу жити далі. Якщо попалася не сильно свідома людина — це ж не моя проблема, значить, я маю бути в наступних стосунках ще більш свідомим.
— Після камінг-ауту, чи багато людей вам пишуть за порадою, як їм вчинити, коли, можливо, вони соромляться зізнатися собі?
— Звичайно, дуже багато. Я взагалі запустив цей “бум” камінг-аутів в Україні. Це класно, тому що, по-перше, нація дійсно розвивається ментально. Я все менше бачу коментарів, якийсь хейт під відео на цю тему в TikTok або Instagram. Він є, але його стало настільки менше, і коли ти читаєш, здавалося б, від жіночок у поважному віці слова підтримки, я думаю: «Боже, як змінюється країна». Вона змінюється на краще. Я відчуваю цей вклад, і мене це тішить. Це означає, що не дарма я проживаю своє найкраще і дивне життя, я можу залишити після себе ментальне, культурне ДНК, яке хоча б зробить щасливішим тисячі, мільйони людей.
— Хто частіше пише?
— Хлопці частіше пишуть. Дівчата завжди шукають собі порадника саме дівчину.
— Чи є серед них військові? Була ситуація, коли військовому родом з Рівненщини священник дав нагороду, а коли дізнався, що той гей, забрав відзнаку.
— Так, звичайно. Я пам’ятаю цю ситуацію, висловлювався про неї в Stories. Я тоді написав про представників духовенства, що бджоли проти меду. Тому що дуже велика кількість духовенства нетрадиційної орієнтації, і я про це знаю. Їх так багато в Tinder, вони навіть не ховаються.
Про характер і те, за що “болить” найбільше
— Чи хотіли б ви щось змінити у своєму характері?
— Нічого не хотів би змінити в собі, мені все подобається. Всередині себе я знаходжуся в гармонії: буваю запальним, без настрою, щасливим, веселим, і це показник якоїсь здоровості. Я дозволяю собі бути різним — інколи послати на концерті, як це сталося в Дніпрі, коли п’яна глядачка поводила себе дуже негарно, і це заважало взагалі проводити концерт. На всі зауваження ніякої реакції не було, охорона ніяк не реагувала, тож я її послав за руським кораблем. Так теж можна. Чи виправдовую я свою дію? Ні, звичайно — це негарно. Але так склалося в той момент — такий трішки деструктивний прояв, але не можна бути завжди “екологічним”.
— Чому ви не боїтеся порушувати важливі питання?
— Напевно тому, що хтось має не боятися в цьому житті. Добровольці, які пішли в лави ЗСУ, не боялися, а я цього боюся. Наприклад, я боюся павуків, а хтось взагалі не боїться. А я не боюся казати про якісь важливі теми і про політику щось ляпнути. Мені не цікаво боятися. Це жарт, але я завжди собі кажу: «Я занадто старий для цього лайна». Мені не подобається боятись. Я не кажу нічого такого — я кажу правду. Вбити мене за правду? Та, будь ласка, мені тільки краще — буду в історії на віки вічно.
— Що наразі вам “болить” найбільше?
— Я ще не відійшов від зради, тому киплю в цьому всьому. Мені важко даються деякі пісні на сцені, бо вони занадто нагадують [про зраду — ред.], я починаю наново це проживати і в мене починає підвищуватися цукор. Тому поки що я проживаю такий етап і він мені теж подобається. Класно, що я дізнався це і перегорнув сторінку, другий раз не пробачив, вистачило мізків. Мені болить і боліло за те, що гинуть люди, що ракети в будинки летять. Мені взагалі прикро, що росіяни існують. Напевно не можна їх жаліти і казати: «Бідна нація», але така невігласна, не розуміє, що відбувається. Я досі, коли читаю коментарі, зустрічаю росіян, які досі думають і реально пишуть, що ви самі в себе стріляєте.
