Історія Віктора, що через напад росії на Україну був змушений евакуюватись разом із старенькими батьками з Харкова
Зараз у нього все добре, але шлях до “добре” був тривалим і важким. Його шлях пролягав через шелтер ГО “Інсайт” у Львові.
“Привіт. Мене звуть Віктор. Раніше я вважав себе бісексуалом, але тепер я точно знаю, що я гей.
До 24 лютого жив в Харкові, працював адміном фотостудії та фотографом. Крім того, був співзасновником невеличкого медіа-проєкту, де ми писали й знімали про культурні події в Харкові.
Жив майже гламурним життям: знімав модні покази, концерти, культурні події, тусовки, нічні тематичні клуби, куди ми так любили ходити танцювати з моїм хлопцем.
В перші дні активних бойових дій ховалися в підвалах разом з моїми батьками похилого віку. Коли у мами закінчилися ліки й ми з хлопцем їх шукали, тоді вперше прилетіло в наш район, ракети впали просто на вулиці неподалік від нашого будинку, тож я прийняв нелегке рішення евакуювати батьків.
Ніколи не забуду цю дорогу 2-3 березня – під обстрілами, повз зруйновані будівлі й згорілі автівки, довгі години очікування в натовпі на вокзалі, невпевненість, чи зможемо ми взагалі виїхати. Нам вдалося влізти в додаткову електричку до Вінниці. Батьки навіть сиділи, а ми з хлопцем стояли всю дорогу. Я не спав понад добу, нічого не їв і не пив. Коли відчув, що втрачаю свідомість, ліг просто на підлогу під ноги людям і так подрімав 20 хвилин.
Ми доїхали до містечка в Тернопільській області, де відпочили кілька днів і відправили батьків за кордон. Раніше мама дуже погано ставилася до мого хлопця, але коли він допомагав їх ходити в туалет в дорозі й опікувався нею, обняла його на прощання і сказала, що в неї тепер є ще один син.
Коли я опинився у Львові, зрозумів, що там вищі шанси знайти роботу, і запитав в чаті Харків Прайду, чи є прихисток у Львові, і мені дали контакт Тамари, що адмініструє прихистки ГО”Інсайт” у Львові. Так я почав жити в шелтері.
Знайшов роботу фотографом у Львові в мистецькому центрі, але за місяць мене скоротили через брак фінансування.
Хоча в шелтері можна жити не більше 2 тижнів, мені дозволили залишатися понад 2 місяці, за що я безмежно вдячний, бо у мене не було грошей орендувати житло. Випадкових заробітків вистачало хіба що на скромну їжу.
Життя в шелтері було дуже гарним, я намагався бути корисним і завдавати мінімальних турбот іншим. Також була можливість їсти їжу в шелтері безоплатно.
Я майже пів року був без роботи, але активно розсилав резюме. 90% залишалось без відповіді.
Олена Вінсент, з якою ми товаришували в шелтері ГО “Інсайт”, порадила мене як фотографа, і я їздив знімати освітні заходи з питань прав людини до Чернігова. Нещодавно отримав пропозицію роботи в міжнародній гуманітарній місії й вже почав там працювати.
Дякую організаціям ГО “Інсайт” та “Марш жінок”, так і багатьом іншим організаціям за допомогу!
Ваша фінансова, освітня, дружня та психологічна підтримка дозволила вижити мені й моїм батькам 75 та 82 років. Вже прийшла частина заробітної плати за грудень, то ж все буде добре!”
_________________________________
Коли слухаємо історії людей, що за найрізноманітніших обставин потрапляють у прихистки ГО “Інсайт” – розуміємо, що все робимо вірно і не можемо зупинятися. Ми потрібні, наша робота важлива.
Якщо ви потребуєте тимчасового житла у Львові або Чернівцях та належите до ЛГБТ-спільноти заповніть форму –
Якщо ви хочете допомогти фінансово нашій організації – реквізити тут –
