Шансів мало, але шукатимемо вихід: що говорили про цивільні партнерства на Форумі БАМ-2024
31 жовтня у Києві відбувся вже пʼятий форум союзників та союзниць “БАМ” (бізнес/активізм/медіа), який проводить громадська організація “Точка опори ЮА”.
Практично на всіх панелях форуму запрошені спікери та спікерки торкалися питання цивільних партнерств, адже ця тема нині є дуже гострою та актуальною. Вони підкреслювали важливість надання рівних прав та підтримки для пар, які не можуть отримати офіційного визнання своїх стосунків, але потребують правового захисту, особливо в умовах воєнного стану.
ZMINA відвідала захід та зібрала думки експертів та експерток, які виступали там.
Так, форум “БАМ!” завжди охоплює широкий спектр тем, які відображають актуальні виклики та потреби українського суспільства. Зокрема, цьогоріч говорили про медіа і різноманіття, рівність та інклюзію в бізнесі, ЛГБТІК-активізм і союзництво, психологічний добробут, а також пам’ять та меморіалізацію. Велика кількість рефлексій та заяв стосувалися й цивільних партнерств.
Деякі запрошені спікери дещо скептично ставляться до перспективи запровадження таких партнерств в Україні в найближчому майбутньому. Голова громадської організації “Інсайт” Олена Шевченко вважає, що у цьому питанні важливо розрізняти цінності і тактичні інструменти.
“Цивільні партнерства – це не більше, ніж тактичний інструмент для досягнення цілей. Це спосіб привернути увагу до прав людини, адже для нас права людини – це і є цінність”, – підкреслила вона.
Олена пояснила, що вимоги для вступу в Європейський Союз не включають законопроєкт про інститут реєстрованих партнерств, тому його прийняття не є обов’язковим для інтеграції в ЄС.
“Згадайте країни ЄС – Болгарію, Румунію чи Угорщину – де ці стандарти ще не реалізовані. Так само і в Україні, цивільні партнерства – це не обов’язкова умова для вступу в ЄС”, – зауважила вона.
Шевченко також торкнулася теми “європейських цінностей”, які, на її думку, ґрунтуються на демократичних принципах, де кожна людина є важливою. Вона висловила сумнів у доцільності референдуму на тему цивільних партнерств в Україні, зазначивши: “Демократія – це влада більшості, обмежена правами меншості. Я виступаю проти референдуму, на якому б вирішували, чи маю я право одружитися зі своєю партнеркою, адже це стосується лише моїх особистих прав і нікого більше”.
Питання партнерств обговорювали і представники українською влади, які безпосередньо беруть участь у впровадженні цих змін на законодавчому рівні. Народна депутатка та голова партії “Слуга Народу” Олена Шуляк висловилася щодо страху багатьох колег, який існує навколо законопроєкту №9103, зауваживши, що деякі депутати навіть бояться просто стояти поруч із цими цифрами.
“Лише станеш біля сторінки законопроєкту – і вже миттю тебе наділяють якимись якостями, які всім не подобаються”, – каже Шуляк, додаючи, навколо таких законопроєктів виникають негативні стереотипи.
Вона згадала, як, дізнавшись про участь представників інших політичних сил на панелі, сподівалася, що приєднаються й депутати від “Європейської Солідарності” та інших фракцій.
“Але дива не сталося, і ми з Інною Совсун знову тут удвох. Але це не завадить нам продовжувати обговорювати законопроєкт №9103 та доносити його важливість”, – зазначила Шуляк.
Водночас депутатка також зазначила, що ймовірність ухвалення цього законопроєкту у їхній каденції низька, оскільки . Водночас вона наголосила, що ЛГБТІК-людям та їхнім союзникам не слід зупинятися. За її словами, зараз особливо потрібно говорити про це, оскільки Україна крокує до членства в Європейському Союзі.
Посилаючись на внутрішнє дослідження, Шуляк зауважила, що лише 146 депутатів (з 5000) місцевих рад відгукнулися на анкетування щодо захисту прав ЛГБТІК-людей, і тільки 50 повністю підтримали цю ідею. Вона вважає це відображенням суспільної розбіжності між декларативною підтримкою рівності прав та реальною готовністю діяти.
Нардепка також поділилася результатами громадських консультацій, які показали різні пріоритети серед представників громад, бізнесу, експертної спільноти та міжнародних партнерів. Зокрема, міжнародні партнери наголошували на необхідності рівних можливостей та відсутності дискримінації на законодавчому рівні, що, на їхню думку, є проблемою в Україні.
“Для міжнародників це очевидно, а для нас поки що – ні. Ми маємо закатати рукава і продовжувати працювати над цим питанням, навіть якщо наша монобільшість і не підтримує цього”, – підсумувала вона, визнаючи, що багато хто може вважати такі питання “не на часі”, але це не означає, що про них не потрібно говорити.
Тим часом її колега, народна депутатка від партії “Голос” Інна Совсун прокоментувала ситуацію навколо проблематичного проходження законопроєкту через головний комітет (Комітет Верховної Ради України з питань правової політики).
“Біда в тому, що зараз ситуація виглядає дуже безперспективно, адже провести законопроєкт через цей комітет об’єктивно неможливо. Помер Олег Макаров, і це зменшує ймовірність підтримки, оскільки він був одним із тих небагатьох голосів, на які ми могли розраховувати. Ця втрата є ударом по зусиллях захисту прав людини та правосуддя”, – зазначила вона.
Втім, Совсун наголошує, що це не є підставою для відмови від цілі запровадження цивільних партнерств. В умовах, коли шансів на проходження через комітет майже немає, її команда вирішила знайти альтернативний шлях. Вона вперше публічно повідомила, що планує внести частину необхідних норм у новий законопроєкт, який проходитиме через інший комітет.
“Якщо тебе не впускають у двері, треба ломитися у вікно. Тож треба буде запамʼятати ще 5 інших цифр нового законопроєкту, і будемо говорити вже не тільки про №9103”, – зауважила вона, але в деталі не вдавалася.
Совсун уточнює, що цей новий документ буде охоплювати не всі питання, про які йшлося у попередньому, оскільки зміни до Цивільного та Податкового кодексів вимагають проходження через інші комітети. Однак вона зауважує, що союзники та друзі повинні знати: коли буде новий законопроєкт, це буде чергова спроба досягти цілі.
Депутатка також акцентує на важливості публічної комунікації та підтримки з боку суспільства: “Дуже важливо, щоб про це говорили не лише ЛГБТІК-військові, а й інші військові, адже це було б великим досягненням”.
Долучився до зустрічі і ветеран, бойовий медик і голова громадської організації “Українські ЛГБТ-військові та ветерани за рівні права” Віктор Пилипенко, який зазначив, що мета їхньої організації – забезпечити рівні права для ЛГБТ-спільноти в Україні, починаючи з цивільних партнерств на шляху до рівноправності в шлюбах.
“Про шлюби ми, на жаль, поки що не можемо говорити, тому що Конституцію не можемо міняти, але це наша мета однозначно. Цивільні партнерства будуть просто перехідним етапом“, – підкреслив він.
Пилипенко розповів, що його організація працює над зміною мислення українського суспільства, адже залишки радянського світогляду, де меншість часто зазнавала приниження, досі впливають на суспільну свідомість.
“Ми вириваємо український народ із лабет московського світу, де слабших завжди принижували”, – сказав він, звертаючи увагу на вплив історичної гомофобії і ненависті, яка використовувалась для відволікання суспільства від справжніх проблем.
Він зазначив, що в їхній боротьбі за права ЛГБТІК-спільноти важливо проводити просвітницьку роботу, і впродовж останніх років, зокрема з 2018, він спостерігає позитивні зміни.
Проте, за словами ветерана, шлях до прийняття закону про цивільні партнерства є складним і тернистим через супротив з боку деяких політичних сил.
“Мені дуже прикро дивитися, як багато популістів будують собі політичні карʼєри на ненависті до ЛГБТ-спільноти. І при цьому я бачу дуже мало депутатів, які захищають права ЛГБТ-військових і підтримують законопроєкт №9103. Саме у ці хвилини вони борються, захищають Україну, втрачають здоровʼя та життя. Багато людей з нашої спільноти вже загинули, а на їхній захист ніхто не стає”, – сказав він.
На завершення Пилипенко порівняв свою боротьбу з принципом із фільму “Врятувати рядового Раяна”, сказавши, що в Україні має панувати підхід, коли кожне життя є цінним, і тільки тоді країна стане армією та народом переможців.
Як раніше писала ZMINA, народні депутати значну кількість листів від українців із закликом ухвалити законопроєкт. Часом таких звернень настільки багато, що це заважає бачити інші листи.
