Олі й Паші по 22 роки. Вони живуть у Києві, разом готують гостру їжу, люблять бувати в Гідропарку й мають кота Марсіка. Оля називає себе пансексуалкою, Паша – трансхлопцем. У випуску подкасту «Квірно кажучи» вони розповіли про свої стосунки, прийняття в родині та право самостійно вирішувати, кому й коли відкривати особисте.
Паша бере участь у розмові за кадром. Він пояснює це тим, що не всі люди в його житті знають, що він транс, а випадковий камінг-аут через публічне відео не є його вибором. Друзі й колеги знають його як Пашу, про себе він розповів і сестрі. Батькам про свою гендерну ідентичність поки не сказав: Паша не певен, як вони відреагують, і не відчуває, що готовий до цієї розмови найближчим часом.
Він не виключає камінг-ауту в майбутньому, але хоче зробити його тоді, коли почуватиметься достатньо самостійним і захищеним. У розмові пара наголошує: відкритість не повинна ставати вимогою, яку людина виконує заради чужого спокою. Важливі її власна готовність, обставини та безпека.
Оля теж не описує усвідомлення своєї сексуальності як одну раптову подію. Вона згадує, що дівчата подобалися їй ще в дитинстві, але тоді вона ніяк цього не називала. Пізніше, в університеті, розмова з другом спонукала її замислитися, яке слово найкраще передає її досвід. Для себе Оля обрала «пансексуальність»: за її словами, коли виникають почуття до людини, її гендер не є визначальним.
Водночас Оля говорить саме про власне розуміння цього слова, а не про правило для всіх. Пансексуальність не є «кращою версією» бісексуальності: люди можуть по-різному описувати свій потяг і самі визначають, яка назва їм підходить. Для Олі в центрі стосунків – емоційний зв’язок, любов і повага.
Її рідні знають і люблять Пашу. Не всі, за словами Олі, запам’ятали або до кінця зрозуміли слово «пансексуальність», проте знають, що їй можуть подобатися люди різної гендерної ідентичності. Один із найдивніших моментів стався, коли мама Олі пояснила своє прийняття стосунків тим, що Паша їй сподобався як хлопець. При цьому вона не знає, що він транс. Для пари цей епізод показує, як близькі часом намагаються зрозуміти почуття іншої людини через звичні для себе уявлення.
Паша розповідає, що шлях до імені, яким він користується зараз, теж потребував часу. Його друзі вже зверталися до нього в чоловічому роді, а один із них підтримав його, коли Паша вагався, чи змінювати ім’я. Обрати його для себе було непросто: це не випадкова назва, а частина того, як людину знають інші і як вона сама себе представляє.
Особливо Паша хвилювався перед розмовою зі старшою сестрою, з якою близький із дитинства. Згодом з’ясувалося, що вона вже помічала, як друзі звертаються до нього, і чекала, поки він сам захоче все пояснити. Після розмови їй знадобився час, щоб звикнути до імені, але, за словами Паші, їхні стосунки не змінилися.
Оля і Паша говорять і про те, чому не можна робити камінг-аут за іншу людину. Оля згадує, як її сестра без її присутності розповіла батькові, що їй подобаються жінки. Цей досвід був неприємним саме тому, що рішення про особисту розмову ухвалили замість неї. Наприкінці випуску пара формулює побажання глядачам просто: «Не аутіть своїх близьких».
Окрема тема розмови – безпека молодих людей, які залежать від батьків. Пара застерігає від думки, ніби камінг-аут потрібно зробити якомога швидше. Якщо є страх втратити житло чи підтримку, людина має право почекати, спершу знайти когось надійного поруч або звернутися по фахову допомогу. Паша пригадує, що в підлітковому віці сам розмовляв із психологинею перед тим, як сказати мамі про свій потяг до жінок.
У повсякденному житті Оля й Паша не намагаються розподіляти справи за принципом «чоловічого» та «жіночого». Вони роблять те, що їм зручно й до чого мають час та бажання. Так само пара не шукає обов’язкових ролей в інтимності. Для них можливість говорити про свої вподобання й межі, не боячись осуду, важливіша за відповідність наперед заданій схемі.
За серйозними темами у випуску залишається багато звичайного спільного життя. Оля згадує Пейзажну алею як місце, де їй подобається відчувати зв’язок із Києвом. Паші дорогий Гідропарк: там відбулася одна з їхніх перших зустрічей, а ввечері вони застали танці старших людей. Удома обоє люблять гостре настільки, що іноді забувають: для гостей звична їм їжа може виявитися занадто пекучою.
Їхня розмова не пропонує універсального сценарію стосунків чи камінг-ауту. Оля і Паша розповідають, як домовляються про побут, підтримують одне одного й залишають кожному право на власні рішення. Зокрема – на рішення про те, яку частину свого життя і коли відкривати іншим.