Історії тридцяти: як живуть представники ЛГБТ під час війни?

Тема ЛГБТ стала одним зі стовпів ворожої пропаганди. російські медіаперсони протиставляють «бездуховність Заходу» так званим «традиційним сімейним цінностям». А в самій рф негетеросексуальної люди піддаються утискам та дискримінації. З нещодавніх пір наші північні «сусіди» визнали ЛГБТ-рух «екстремістською організацією», що дало новий привід для внутрішніх репресій. Тому не дивно, що для українців, які опинились на окупованих територіях, бути «інакшим» стало небезпечним.

Наприкінці грудня в Одеському художньому музеї, за підтримки ВГО «Гей-альянс Україна», відкрилась виставка «Гартовані вдосвіта: війна в Україні очима ЛГБТК+».  Десятки картин, за кожною з яких стоїть досвід окремих людей.  Всі історії буквально засновані на реальних подіях. Кожна з них відображає те, що всі українці та українки переживають єдиний травматичний досвід. Водночас попри всі випробування, які випали на їхню долю, вони продовжують вірити в краще та працювати на перемогу. І це поєднує нас всіх, незалежно від віку, статі та сексуальної орієнтації.

«На виставці представлені портрети та малюнки, які розповідають історії тридцяти людей, які належать до ЛГБТ-спільноти. Серед них військові, волонтери, люди, які опинились на окупованих територіях. Це історії з повномасштабного вторгнення, про їхній пережитий досвід. Також всіх героїв об’єднує той факт, що вони всі вихідці з південних регіонів країни. Херсонщина та частина Миколаївщини були в окупації, і там ставались не менші жахи, ніж були на півночі України. У історію кожного героя можна буде зануритись біля їх портретів. Історії можна як прочитати на стендах, так і прослухати в аудіоформаті, скориставшись QRкодом», – розповідає про експозицію в.о. директора Одеського національного художнього музею Катерина Кулай.

Для кожного українця війна стала жахливим досвідом, однак людям, що відносяться до уразливих категорій, завжди було найскладніше. Так склалось, що через різноманітні упередження представники ЛГБТ-спільноти є однією з найбільш дискримінованих груп в українському суспільстві. Їх не розуміють під час служби в армії, від них подекуди відвертаються рідні та близькі. Для деяких героїв їх травматичний досвід під час війни не був пов’язаний з сексуальною орієнтацією. Однак для декого цей факт став фатальним.

Однією з найтрагічніших є історія 19-річного хлопця Руслана, мешканця півдня Херсонської області. Його рідне село з перших днів повномасштабного вторгнення опинилось в окупації. Рідні хлопця, знаючи що він гей, попросили його покинути домівку, кудись виїхати, щоб не наражати їх всіх на небезпеку. Кілька місяців юнак по суті жив на вулиці, ховаючись у лісопосадках. Волонтери намагались допомогти йому виїхати, але цього зробити не вдалось. Руслан з серпня 2022 року не виходить на зв’язок і його доля залишається невідомою.

Не всі були щиро готові перейматися історіями героїв. В день відкриття, перед входом у двір музею, активісти організації «Традиція і порядок» влаштували протестний пікет. В Одесі «тіпочки» (таким похідним словом представники ЛГБТ-ком’юніті називають  учасників ТіП – прим. ред.) відомі ще з тих часів, коли блокували Марші рівності та інші заходи, присвячені темам сексуальної та гендерної ідентичності. «Традиція і порядок» позиціонує себе українська ультраправа консервативна організація. До повномасштабного вторгнення її неодноразово звинувачували у зв’язках зі зрадником Віктором Медведчуком та роботі на російську пропаганду.

Водночас, скандальні активісти привернули додаткову увагу до експозиції. Одеситка Олена потрапила на відкриття зовсім випадково. Наприкінці грудня вона прийшла на виставку Романа та Маргіт Сельських з колекції київського колекціонера, академіка Едуарда Димшиця. Її відновили після прильоту російської ракети п’ятого листопада — що само по собі вже диво, бо там декілька картин через вибухову хвилю повилітало з рам. Вибите скло в музейних вікнах замінили деревинноволокнистими плитами, а картини Сельських перенесли з другого поверху на перший. Про виставку портретів «Гартовані вдосвіта» навіть і не знали.

«Ми звернули увагу на акцію біля входу в музей. Найкраща реклама — це розголос, хай навіть таким чином. Тому після того, як ми подивилися картини Сельських, ми пішли подивитися на другий поверх. Цікава виставка з цікавими історіями.  Портрети сучасних людей у манері поп-арту: привіт Рою Лихтенштейну. Привертає увагу. В будь-який момент це доречно — до війни чи під час війни, не має значення. У сучасному демократичному світі не має бути “іншування”: всі рівні, всі мають право на свободу та самовизначення. Тому це абсолютно нормально і вчасно. Я втішена, що навіть у такі складні часи ми можемо бачити різне мистецтво про різних людей і події. Все це дуже надихає», – вважає Олена.

Проведення виставок, пов’язаних з війною, дозволяє зрозуміти досвід тих людей, якими особисто ми ніколи не були. Повномасштабна війна вдарила по кожному з нас, у кожного були свої втрати і особисті трагедії. Такі заходи допомагають зрозуміти, що якими ми б різними не були, біль кожного з нас спільний. З виставкою всі охочі зможуть ознайомитись до кінця лютого 2024 року. Водночас це гарна можливість завітати до інших зал одеського художнього музею, який досі продовжує оговтуватись від наслідків ракетної атаки. Заклади культури зараз потребують підтримки і саме відвідувачі зможуть їх забезпечити.

Марія Шевчук

Джерело

Сподобалось? Знайди хвилинку, щоб підтримати нас на Patreon!
Become a patron at Patreon!
Поділись публікацією
Залишити коментар