Цивільне партнерство в Україні: чому це актуально під час війни
У багатьох країнах світу вже десятки років гомосексуальні пари мають право легалізувати свої стосунки на рівні закону. Це може бути цивільне партнерство, одностатеві шлюби чи ж пакт громадянської солідарності. В Україні ж це питання досі не вирішене.
“Гречка” з’ясовувала, яка повинна бути процедура для прийняття відповідного закону, чому наразі це на часі та чому це важливо для гомосексуальних пар, але не лише для них.
Одностатеві шлюби чи цивільне партнерство?
У червні цього року була направлена петиція до президента щодо легалізації одностатевих шлюбів. Вона набрала необхідну кількість підписів (із 25 тисяч необхідних – 28 592) і президент її розглянув та обіцяв передати на розгляд Уряду. Проте наразі жодного законопроєкту, чи напрацювань по цій темі досі немає.
На якій стадії наразі перебуває робота над розглядом цього питання “Гречці” розповів експерт з адвокації Правозахисного ЛГБТ центру «Наш світ» Андрій Кравчук.
Він зауважив, що у відповіді про розгляд петиції президент чомусь згадав про Конституцію, яка не може бути змінена.
“В умовах воєнного або надзвичайного стану Конституція України не може бути змінена (стаття 157 Конституції України). Водночас Уряд напрацьовував варіанти рішень стосовно легалізації в Україні зареєстрованого цивільного партнерства у рамках роботи з утвердження та забезпечення прав і свобод людини. Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Враховуючи зазначене, я звернувся до Прем’єр-міністра України з проханням розглянути порушене в електронній петиції питання та поінформувати про відповідні результати”, – йдеться увідповіді президента.
В свою чергу експерт наголошує, що Конституція України не забороняє легалізацію одностатевих шлюбів, проте на його думку, більш доцільним буде ухвалення закону про цивільне партнерство.
“Це по суті те ж саме, що й шлюб, але трішки інша його форма. Цивільне партнерство може мати дещо інший набір подружніх прав і обов’язків. Це залежить від конкретного закону, бо на відміну від шлюбу загальних стандартів цивільного партнерства не існує – в різних країнах воно по різному реалізується”, – пояснив пан Андрій.
За його словами, після розгляду петиції президентом, уряд повинен розробити відповідний законопроєкт до кінця 2023 року. Тобто кабмін має часу ще понад рік, щоб розробити цей документ і до 31 грудня наступного року подати його на розгляд Верховної Ради.
“Але, якщо до цієї дати буде розроблений якийсь інший законопроєкт і буде поданий, наприклад, народними депутатами, тоді цей процес може розпочатися раніше. Тобто, якщо хтось візьме на себе таку відповідальність і розробить законопроєкт і народний депутат чи депутатка внесе його до Верховної Ради, то тоді його розглянуть раніше”, – прокоментував експерт.
Проте Андрій Кравчук висловив сподівання, що розробкою законопроєкту займеться все ж таки Кабмін, оскільки урядовий проєкт має дещо вищий статус, ніж депутатський.
Наразі у Мін’юсті вже сформована робоча група з розробки цього законопроєкту, про що повідомила заступниця міністра з Євроінтеграції Валерія Коломієць.
“Вони тільки почали цей процес. За основу взяли законопроєкт, який був розроблений однією з громадських організацій. Він їм не надто подобається, тому наразі вносять туди поправки, абсолютно не кваплячись, адже вони можуть подати його до Верховної Ради аж через рік”, – підкреслив правозахисник.
Чому під час війни закон на часі
Андрій Кравчук наголошує, що це питання актуальне не тільки під час війни, але війна загострила ці проблеми та показала їх наглядніше:
“Ці проблеми існують незалежно, чи є військові дії, чи їх немає. Просто наразі, коли люди воюють і кожної миті можуть втратити своє життя і при цьому їхня рідна, найближча людина у світі, залишиться без нічого, бо вона вважається офіційно ніким, то це відчувається значно гостріше”.
Чоловік поділився власним досвідом. Він зі своїм коханим вже 25 років разом. І от кілька тижнів тому пан Андрій отримав повістку до армії.
“Мене мобілізують, але поки що дали відстрочку. Буквально під “військоматом” я зрозумів, що моя кохана людина, з яким я прожив 25 років і сподіваюся жити до смерті, не отримає нічого в разі, якщо я помру чи загину на фронті. Тому я був вимушений піти до приватного нотаріуса, заплатити гроші й укласти заповіт. І навіть після цього, якщо мій чоловік все ж таки успадкує моє майно, він буде змушений платити на нього податок у 5%. І це можуть бути абсолютно непідйомні гроші для пенсіонера з маленькою пенсією. Тобто це такі трагедії, які відбуваються навколо нас щоденно”.
Зазначимо, в разі, аби у пари були оформлені стосунки, то у випадку оформлення спадщини податок був би нульовим, адже його ставка залежить від ступеня споріднення спадкоємця і спадкодавця та від їх громадянства.
Правозахисник зауважив, що саме тепер, коли йде війна “оголилися” ці проблеми, які по суті були завжди, але люди про них замовчували.
Крім того, існує ще питання щодо опікунства над дітьми чи всиновлення. Наприклад, коли в одного з партнерів в одностатевій парі є дитина, і після мобілізації біологічної матері чи батька, партнер чи партнерка не має права на опіку над цією дитиною.
За словами експерта, цю проблему можна врегулювати за різними частинами сімейного кодексу. Наразі у цьому кодексі є стаття, в якій чітко вказується, що усиновлювачами не можуть бути пари однієї статі.
“Це означає, що спільне усиновлення дітей неможливе для одностатевої родини. Але тут ідеться про усиновлення дітей своєї партнерки – і це теж неможливо в Україні. Наразі це можливо лише для офіційного подружжя, або чоловіку та жінці, які живуть спільно, але не зареєстрували свій шлюб. Тобто без зміни сімейного кодексу вирішити ці проблеми неможливо. Це потрібен окремий закон, який внесе відповідні зміни.”
Тобто, наразі найперше необхідно ухвалити закон про цивільне партнерство, і після цього ще необхідно змінювати низку статей та пунктів у законодавсті.
“І тут нічого складного не треба вигадувати. Це все вже давно вирішене в розвинених країнах”, – наголосив пан Андрій.
Що ж до того, як бути тим, у кого партнер вже на фронті, а закон ще не ухвалений, то в разі загибелі цієї людини, його чи її партнер чи партнерка може довести свої права на спадщину в суді. Наразі вже існує порядок судового визнання факту спільного проживання і володіння майном.
“І такі прецеденти вже є, коли визнавали сімейні стосунки одностатевих пар, які стосуються саме фінансових та матеріальних питань”.
Для цього потрібно подати заяву до суду і надати докази спільного проживання: покази сусідів та рідних, чеки з магазинів на спільні покупки, фотографії та інше, що може довести, що пара жила спільно.
А як в інших країнах
Андрій Кравчук говорить, що цивільне партнерство існує не тільки у розвинених країнах заходу, але й у країн-сусідів України.
“Воно існує навіть в Угорщині, яку вважають гомофобною країною. Там наразі прем’єр-міністр, який бореться з “пропагандою гомосексуалізму”. Але насправді там з 2011 року існує закон про реєстроване цивільне партнерство для одностатевих пар, яке надає їм практично всі права звичайного шлюбу, в тому числі і право на усиновлення дітей”.
Також цивільне партнерство запроваджене у православних, консервативних країнах: у Греції, на Кіпрі, у Чорногорії, Хорватії і Словенії.
“Якраз в Хорватії і Чорногорії реалізована досить цікава модель реєстрованого партнерства, яке передбачає те, що за згоди біологічної матері чи батька, їхній партнер чи партнерка отримують права розширеної опіки над їхніми дітьми, яких вони спільно виховують. У випадку якщо з біологічним батьком чи матір’ю щось станеться, то їх партнер чи партнерка отримають повні права опікунства над дитиною і зрештою вони зможуть її усиновити чи удочерити”.
Експерт акцентує, що це дуже прогресивна модель, яка прекрасно себе проявила і не спричинила жодних економічних, політичних чи фінансових проблем у цих країнах. Тому, на його думку, її варто запозичити і запровадити в Україні.
У Нідерландах одностатеві шлюби були запроваджені вже понад 20 років тому і з того часу стали стандартом життя. І всі країни західної Європи мають закони про одностатеві шлюби або реєстроване цивільне партнерство.
Загалом же реєстроване цивільне партнерство існує з 1989 року, коли відповідний закон ухвалили в Данії. Одностатеві ж шлюби існують у світі з початку 2000-х років.
Одностатевий шлюб – це звичайний шлюб, єдине що зазначається, що він укладений між людьми однієї статі. За своїми правами та обов’язками він не відрізняється від шлюбу між людьми різної статі.
Цивільне партнерство було вигадане як заміна для звичайного шлюбу в ті часи, коли суспільство ще не могло називати речі своїми іменами.
Данський закон відразу надав цивільним партнерам всі права звичайного шлюбу, якщо інше соціально необумовлене в законі. Оскільки в данських законах не було обумовлено, що деякі права стосуються тільки різностатевих партнерів, то всі ці права данці отримали відразу.
У Франції ж існує цивільне партнерство, яке відразу було доступне і для різностатевих і для одностатевих пар. У них воно називається – Пакт громадянської солідарності. Він дуже обмежений за своїми правами та обов’язками, порівняно зі звичайними шлюбами.
“Але воно дуже популярне у Франції. Кожного року Пакти громадянської солідарності складають близько три чверті від загальної кількості зареєстрованих стосунків. Це пов’язано з тим, що у Франції дуже складно та затратно укласти, або розірвати шлюб. Тому французи, якщо не хочуть витрачати свої нерви і гроші, то укладають таке цивільне партнерство, незважаючи, що воно все ж таки обмежене у правах та обо’язках”.
Проте, екперт зауважив, що навіть у тих країнах, де цивільне партнерство практично не відрізняється від шлюбу, для прикладу Великобританія та Нідерланди, все ж таки такий вид оформлення стосунків дуже популярний і серед гетеросексуальних пар.
“Чому так? Тому що інститут шлюбу серед сучасної молоді виглядає досить архаїчно, оскільки він пов’язаний якось з певним обмеженням прав жінок, хоча б символічно. Шлюб “вийшов” із патріархального суспільства, пов’язаний якось з релігією, а цивільне партнерство абсолютно сучасний та нейтральний варіант шлюбу. Тобто люди віддають перевагу цивільному партнерству, тому що їм так зручніше”.
В Україні ж розглядають теж варіант не про цивільне партнерство саме для одностатевих пар, а таке, яке буде доступне і для різностатевих пар. Це може полегшити процедуру спадкування і опіки над дітьми.
Міфи про цивільне партнерство
Всі міфи, які існують навколо проблеми щодо впровадження цивільного партнерства – базуються на гомофобії – ірраціональна ворожнеча до людей, які мають одностатеві стосунки.
Для прикладу легенди про те, що діти, які ростимуть в одностатевих шлюбах теж стануть гомосексуалами. Ці вигадки, за словами пана Андрія, спростовуються самим же життям.
Пройшло достатньо років на прикладі вищезгаданих країн, аби побачити, чи можуть такі закони викликати проблеми у суспільстві. Висновок однозначний – жодних.
“Що таке загалом сім’я? Українським законодавством визначено, що сім’я це люди, які проживають разом, мають спільний побут і мають спільні права та обов’язки. Тобто будь-які люди, які живуть спільно і знаходиться в залежності один від одного. І це не тільки шлюб, і не тільки чоловік і жінка. Сімейний кодекс визнає так само сім’єю й одностатевих партнерів, про що є навіть судові рішення, які це доводять. А також інші форми сім’ї, для прикладу, коли дитину виховує одинока мати чи одинокий батько – це теж сім’я. Коли дитину виховують бабуся та дідусь – це теж сім’я. І всі ці сім’ї повинні отримати захист від держави. І коли щойно перераховані форми сімей мають такий захист, то одностаттеві сім’ї жодного захисту з боку держави не мають. Це очевидна дискримінація, яка повинна бути виправлена, при чому найближчим часом!”
Крім того експерт акцентує, що гомосексуальним парам доводиться терпіти чимало утисків та небезпек в Україні.
Коли хтось із партнерів у гомосексуальній парі потрапляє в лікарню, то іншого навіть не пустят до нього. Бо згідно закону лікар може допустити до пацієнта тільки офіційну дружину, якщо це чоловік, або ж чоловіка, якщо це жінка, а також кровних родичів, юристів та священиків.
При заповненні, для прикладу, документів у “військоматі” реєструють контактних осіб, з яким в разі чого можна зв’язатися. Там вписувати можна тільки офіційну дружину, якщо її немає, то вписують батьків, але аж ніяк не твого коханого, який є найближчою людиною для тебе. При загибелі та пораненнях одностатевих партнерів навіть не повідомляють, бо це не передбачено законом.
“І таких проблем дуже багато. Вони зачасту виникають саме у кризових ситуаціях. Тому саме зараз під час війни це питання стоїть надзвичайно гостро”.
Матеріал підготовлено за підтримки ГО «Жінки в медіа» та Rainbow Beyond Borders Fund (Польша). Відповідальність за зміст інформації несе авторка.
Авторка: Таміла Делюрман
Фотоілюстрації умовні
