Починаючи з серпня 2020 року Білорусь залишили десятки тисяч людей через репресії та переслідування. З липня 2021 року розпочалася масова примусова ліквідація організацій громадянського суспільства. На момент публікації тексту 755 організацій ліквідовано або перебувають у стадії ліквідації. Що спричинило нову хвилю вимушеної міграції, яка не припиняється досі.
У цьому матеріалі ми намагаємося зрозуміти, чому білоруський активіст, який вимушено покинув Білорусь, допомагає українцям і всім тим, кого торкнулася війна в Україні. Точніше, чому він не міг зробити інакше.
Нік Антіпов (Берлін) Білоруський ЛГБТК-активіст, проект MAKEOUT.
Після початку війни в Україні один із співзасновників платформи icanhelp.host, де допомагають людям, що втекли від війни, знайти тимчасовий будинок по всьому світу.
— 24 лютого я прокинувся рано-вранці. І за звичкою насамперед відкрив інстаграм, де побачив, що Путін оголосив війну Україні. То був шок. Спочатку я подумав, що то фейк. Поліз перевіряти ще раз інформацію, але швидко зрозумів, що тепер це наша реальність.
У цей час мій партнер тихо спав, а я дивився на нього і розумів, що він ще на тому світі, де немає війни. У мене було питання: чи варто мені будити його зараз, чи дати ще мирно поспати. Але я вирішив не брати на себе за це відповідальність і розбудив його зі словами: “Сергій, почалася війна”.
Цілий день був у повному хаосі: прямі трансляції, зведення новин, пошук інформації через всілякі канали, щоб знайти достовірну інформацію. На другий день психіка почала адаптуватися та звикати до відчуття, що війна – це правда, в якій ми всі опинилися. І всередині постало питання: «Що я можу зараз зробити?». Причому це питання я поставив собі не просто так.
У 2021 році я пережив вимушену міграцію, втрату будинку, розлучення з рідними та близькими. І мій досвід схожий з багатьма білоруськими активістами та активістками, які вимушено покинули свою країну через переслідування та репресії, які продовжуються досі.
Думаю, колишніх активістів та активісток не буває. Тому я намагався зрозуміти, що можу робити тут і зараз. І зрозумів лише одне – нічого не робити я не можу.
У моєму житті завжди було багато боротьби. Боротьба бути самим собою, коли я усвідомив свою сексуальність, боротьбу з гомофобією, боротьбу з дискримінацією. Тобто я все життя жив у такій метафоричній війні та з постійним відчуттям можливої атаки.
І війна в Україні, яку розпочала Росія, спонукала мене до переосмислення того, що світ змінився і більше не буде колишнім. Адже, по суті, мій тато, який помер у 2014 році, був єдиним у нашій сім’ї представником покоління, яке не застало війни.
Моє нове відчуття було таким: зараз кожен і кожна може щось зробити. І особисто я маю контакти, знання та експертизу, яку можу використовувати. Щоправда, треба було зрозуміти, як це зробити.
Ще це питання емпатії. Не питання національності чи прапора. Я відчував величезну несправедливість, де є чітка країна-агресор та країна-жертва, яка відважно захищається. І ось у цій рамці я відчував, що треба щось зробити.
Опцій було багато: взяти бронежилет та поїхати воювати добровольцем, перерахувати гроші на українську армію, волонтерити на кордоні.
Переді мною стояло питання: «Ким мені бути в цій війні?». Тому що мої цінності на той момент хитувалися. Я не міг повірити, працюючи стільки років у темі прав людини, як цей жах, який твориться з людьми і який творять інші люди, може бути правдою.
Проект icanhelp.host з’явився дуже швидко та стрімко. У чат Обама-Лідерів, в якому я перебував, написав Фархад Шамо Рота, езидський біженець з Іраку. Фархад пережив геноцид і розпочав своє нове життя в Парижі.
Разом із Фархадом ми проходили навчання у програмі The Obama Foundation Leaders Europe, де й познайомились. Після закінчення програми у нас залишився спільний чат із усіма учасниками, щоб підтримувати зв’язок.
– У тому повідомленні він запропонував організувати платформу з пошуку житла для тих, хто тікає від війни в Україні. Ми списалися та стали обговорювати концепцію проекту. Нами рухав досвід людей, які бігли зі своїх країн та відновлювали своє життя з попелу. Тому ми швидко дійшли думки, що найактуальніша потреба зараз – пошук житла по всьому світу.
Я написав своєму знайомому білоруському IT-фахівцю, який живе у Берліні. Ми шукали тих, хто готовий зайнятися розробкою платформи, де люди, які тікають від війни, можуть шукати тимчасове безкоштовне житло в різних країнах, а люди з усього світу можуть ставати хостами (тими, хто готовий у себе тимчасово розміщувати таких людей).
Ми потрапили до місцевого чату білоруських айтішників, де презентували ідею та отримали багато підтримки. Люди швидко включилися у розробку платформи абсолютно безкоштовно.
Так на 4 день війни ми викотили платформу icanhelp.host – місце, де люди, що втекли від війни, можуть знайти собі тимчасове безкоштовне житло по всьому світу.
Проект i can help – це про величезну силу, солідарність та підтримку. Команда зросла із 2 осіб до 15-20. А у запуску платформи вже брало участь близько 50 осіб. Якщо ще рахувати волонтер_ок, модератор_ок платформи, то на піку в проекті було одночасно близько 80 осіб.
У команді були різні люди – активісти та активістки з усієї Європи, але в основному це були технічні спеціалісти – білоруські розробники та розробниці, які залишили Білорусь. Вони відчували солідарність і велику потребу допомогти людям. Тому вони віддавали весь свій час на розробку цієї платформи.
Сьогодні платформа icanhelp.host працює на всіх континентах. На ній зареєстровано близько 13 000 хостів (активних – 6 000). І вже понад 3000 сімей знайшли безпечне тимчасове житло. Тобто кількість людей, яким ми допомогли, ще більша, адже сім’ї бувають дуже різними. Все це люди, такі, як я, такі як Фархад, такі як ми всі.
Для нас це неймовірна цифра. Хоча шкода, що немає можливості допомогти всім. Це внесок, який ми зробили, і який може зробити кожен і кожна. І вже з’явилися схожі платформи, з якими ми на зв’язку ділимося досвідом.
Вся наша робота – технології, код, технічна команда, комунікація, волонтерська команда, модерація платформи – це безкоштовна робота. Це людський ентузіазм та бажання допомогти іншим.
І на сьогоднішній день наша платформа на 95% складається з сервісів, які нам надали різні корпорації безкоштовно. Адже при створенні платформи ми зверталися до бізнесів із проханням поділитися сервісами з метою гуманітарної допомоги. Ми зверталися до Airbnb, Google, AuthenTec, MailSender та інших.
Для нас важливо, щоб проект був без будь-якої вигоди, тільки на безоплатній основі. Наша зарплатня – це щоденна допомога людям.
Понад те, ми розробили внутрішні політики недискримінації. І допомогли нам у розробці наші партнери, у тому числі OEEC.
Ми постаралися позбавитися мови ворожнечі і дегуманізуючої лексики. І виключити зі свого словника слово “біженець”, яке стало поширеним усередині команди. Адже люди, які тікають від війни, не визначають себе такими – вони хочуть і планують повернутись додому в Україну.
І питання дискримінації досі залишаються дуже актуальними. Хости продовжують запитувати: «А які документи мені потрібно перевірити в людини, щоб зрозуміти, що вона реально втекла від війни?». Але правда, що таких доказів не існує. Ти або віриш людині і допомагаєш їй, або ні. Не можна нічим довести, що ти постраждав більше за іншу або ти «краще» за іншу людину. Є просто допомога на безоплатній основі та все.
Як активіст, я багато робив для своєї країни, для Білорусі, доки був там. Але я вимушено покинув свій будинок, своє безпечне місце і знову вчився жити в нових умовах, і продовжую це робити. Але сьогодні, ймовірно, це вже більше, ніж активізм в одній країні, я готовий працювати на благо людей незалежно від національності. Я також хочу продовжувати працювати у сфері прав людини та захисту прав ЛГБТК-персон.
І завдяки своєму минулому досвіду я зробив проект, який зараз допоміг людям, які втекли від війни в Україні.
