25-річна Саба Ямані виросла в Києві, працює стоматологинею та відкрито говорить про свою належність до ЛГБТ. Водночас вона досі не має українського паспорта і формально залишається біженкою. У разі депортації до Саудівської Аравії, де вона народилася, їй загрожували б арешт і страта — через християнство, татуювання та одностатеві стосунки.
Квір камінг-аут між двома світами
Саба народилася в Саудівській Аравії у родині саудита та сирійки, але з дитинства більшу частину життя провела в Україні. Вона закінчила школу в Києві, вступила до українського університету, працює за фахом і розмовляє українською без акценту. Коли її питають, чи вважає вона себе українкою, відповідає без вагань: «Ну звісно».
У підлітковому віці Саба зробила камінг-аут перед друзями, знайомими та родичами, відкрито заявивши про свою сексуальну орієнтацію. Для неї це був не лише особистий крок, а й остаточний розрив із патріархальною моделлю життя, яку їй намагався нав’язати батько. У 16 років він планував видати її заміж за двоюрідного брата, але Саба відмовилася і вирішила не повертатися до Саудівської Аравії.
Попри те що батько спочатку відреагував на камінг-аут спокійно, згодом він назвав її ідентичність «жахливою». Для Сабі стало очевидно: повернення в країну її народження означало б повну втрату свободи й реальну загрозу життю.
ЛГБТ і релігія: ще одна «заборонена» ідентичність
Окрім камінг-ауту, Саба прийняла християнство. Вона охрестилася в православній церкві разом із мамою, для якої це також стало поверненням до віри після років життя в ісламському середовищі. Для Саудівської Аравії поєднання християнства й ЛГБТ-ідентичності є смертельно небезпечним: відступництво від ісламу та одностатеві стосунки караються там найсуворіше.
Сама Саба прямо говорить: у разі депортації її гарантовано заарештували б і стратили — за татуювання, зміну релігії та сексуальну орієнтацію.
Війна, документи і загроза депортації
Після початку повномасштабного вторгнення Росії Саба опинилася в особливо вразливому становищі. Її паспорт Саудівської Аравії був прострочений ще з 2017 року, а українські документи, як з’ясувалося, були оформлені з порушеннями через неможливість законного усиновлення в саудівській правовій системі.
Коли Саба звернулася до Державної міграційної служби, їй наказали здати документи та залишити Україну у двотижневий термін. Лише випадкова порада від іншого біженця допомогла їй подати заяву на захист. Протягом року її історію вивчали, і зрештою вона отримала документ особи, яка звернулася по міжнародний захист.
Важливу роль у цьому процесі відіграли благодійні організації, які працюють з біженцями та допомогли їй пройти складну юридичну процедуру.
«Свої» — це квір-спільнота і медицина
Говорячи про те, хто для неї «свої», Саба прямо називає квір-спільноту. Саме ЛГБТ-оточення стало для неї простором прийняття, безпеки й підтримки — разом із професійною спільнотою в медицині та близькими друзями.
В університеті й на роботі вона стикалася з різними формами інакшості — як через походження, так і через відсутність громадянства. Єдиний випадок відкритої дискримінації в професійному житті був пов’язаний саме з її правовим статусом, а не з ЛГБТ-ідентичністю. Зараз Саба працює стоматологинею у приватній клініці в Києві.
Україна як простір вибору
Для Саби Україна — це не ідеальне місце, але простір можливості. Місце, де жінка може обирати освіту, професію, партнерку і власний шлях, а не лише роль, визначену релігією чи традицією.
Попереду в неї — іспити на знання української мови, історії та Конституції, необхідні для отримання громадянства. Найскладнішим, зізнається вона, буде іспит з історії. Але сумнівів у тому, ким вона себе вважає, у Сабі немає.
Її історія — це приклад того, як ЛГБТ-люди з міграційним досвідом опиняються на перетині кількох систем насильства одночасно: патріархальної, релігійної та державної. І водночас — це історія про виживання, вибір і право бути собою.
