На своєму YouTube-каналі Роман Кузнецов нове відео, в якому розвінчує поширені міфи навколо гомосексуальності. Автор звертається до генетики, фізіології та еволюційної біології, щоби показати: гомосексуальність — не хвороба, не “соціальний конструкт” і не помилка природи.
Немає “гей-гену”, але є біологічні закономірності
Кузнецов розповідає про масштабне дослідження 2019 року, яке охопило 470 тисяч людей і довело, що однозначного “гей-гену” не існує. Проте виявлено кілька ділянок ДНК, які стабільно корелюють із гомосексуальністю. Одна з них — у зоні, відповідальній за нюх, що відкриває нові горизонти у вивченні біологічних механізмів сексуальної орієнтації.
Гомосексуальність і нюх: нюанси мозкової реакції
Дослідження показали, що гомосексуальні чоловіки на рівні мозку реагують на чоловічі феромони так само, як і гетеросексуальні жінки. При цьому інші запахи вони сприймають так само, як гетеросексуальні чоловіки. У жінок аналогічна реакція менш виражена, але також зафіксована. Це доводить наявність реальних фізіологічних відмінностей.
Пальці, гормони і тестостерон
Відео також торкається теми андрогенів і впливу тестостерону на співвідношення довжини пальців. Виявляється, у гомосексуальних жінок часто спостерігається така ж пропорція пальців, як у гетеросексуальних чоловіків — довший безіменний палець. Цей феномен пов’язують із впливом гормонів у внутрішньоутробному періоді.
Еволюційна вигода
Кузнецов пояснює: з еволюційної точки зору гомосексуальність може мати адаптивну функцію. Наприклад, матері та тітки гомосексуальних чоловіків мають вищу фертильність, що в загальному підвищує шанси популяції на продовження роду. В традиційному самоанському суспільстві гомосексуальні чоловіки — “фафіне” — активно допомагають виховувати дітей у родині.
Чому це не психічний розлад
Кузнецов наголошує, що згідно з науковими критеріями, гомосексуальність не є психічним розладом. На відміну від, наприклад, фобій, які заважають людині жити повноцінно, сексуальна орієнтація не порушує жодних функцій. Проблеми виникають не через орієнтацію, а через суспільну стигму, зокрема з боку радикально налаштованих ідеологій.
Без ідеологій — за науку
На завершення Роман закликає не плутати наукові дані з конспірологією та ідеологічними крайнощами — як правими, так і лівими. Він пропонує після війни провести “парад просвітництва” — не в підтримку якихось рухів, а на захист наукового знання.
