ТУЧА презентувала новий сингл Come Back Klub — третій трек з майбутнього альбому виконавиці. У пісні поєднуються денс-поп, реп, елементи естради 70-х і свідомий безлад, натхнений атмосферою караоке гей-бара в Познані. Приспів — квірна інтерпретація “Червоної рути” як шаноблива згадка Володимира Івасюка.
Що спільного між олдскульною вивіскою гей-клубу в Познані, звуками української естради 70-х і денс-попом? Про що насправді цей трек — і чому він звучить як маніфест, але співається як караоке? У розмові з Марією Бурмакою в ефірі шоу “Вікенд нової музики” — співачка ТУЧА про музичну еклектику, саботаж і самоіронію, а також бажання говорити інакше, ніж очікують.
Якщо метафорично перенести і взяти війну, то ми боремось за цей “острів” нашої свободи
Come Back Klub — так називається однойменний гей-караоке-клуб у Познані. Розкажи, це якась твоя особиста історія? Ти там виступала?
Я виступала в іншому місці в Познані, мене запросила українська спільнота, яка там була. Був дуже класний концерт, дуже велика підтримка, і після цього ми пішли погуляти, і тут мені говорять місцеві українці, що у них є такий караоке-гей-клуб, який називається Come Back. Я така: Вау! Окрім того, що це Польща, і в них досить прорелігійна повістка, мені стало цікаво, що в них є такий плейс. А взагалі, Познань — дуже молодіжне місто. Ми туди пішли, там насправді вивіска дуже олдскульна, там усе таке олдскульне, але такі різні люди були — ну просто суперрізні. І сам концепт караоке я люблю ще з підліткового віку. Мене дуже заінтригувало це місце. І мені одразу прийшли ці рядки: “Це острів свободи! Можеш ким захочеш бути. Потанцюй зі мною, заспівай «Червону руту»”. Бо “Червона рута” — мені здається, що кожного разу, коли я приходжу в караоке, там грає ця пісня, це просто вже класика. І так якось наштовхнуло мене на цю ідею. І потім, вже коли я в потязі їхала додому, в Україну, там вже почалися інші рядки — ну і вже якась така розповідь про місце, про відчуття, друзів тощо.
Я так зрозуміла, що похід у Come Back Klub тебе дуже зачепив. А ти не спробувала там, наприклад, заспівати “Червону руту”?
Не спробувала, але коли вийшов реліз і це побачило ком’юніті з Познані, вони сказали, що тепер наступного разу ти приїжджаєш — і ми маємо туди прийти й заспівати і Come Back Klub, і “Червону руту”.
У треку є рядок: “Це острів свободи!”. Наскільки особистим це послання є для тебе самої?
Про концепцію “острова свободи” я думала ще раніше, навіть коли ще не було цього треку. Загалом це якесь місце, де ти можеш бути самим собою: коли отримуєш задоволення просто від себе, від присутності навколо. У кожного воно насправді різне. Я навіть робила в тіктоці опитування: “А що для вас “острів свободи”? Хтось писав: “Моє ліжко”, хтось писав: “Мій дім”. Я, наприклад, дуже люблю свою ванну. Для мене це якась така і зона комфорту, і “острів свободи”. Багато пісень, саме лірики, я написала у ванній. У когось це Труханів острів, у когось, наприклад, село. Я от своє село згадую — Редвинці. Тобто у кожного воно своє, і, мені здається, треба ще вміти насолоджуватись цим місцем — воно якось так і притягує тебе до себе. І загалом, глобально можна назвати, що це Україна. Якщо так метафорично перенести і взяти війну, то ми боремось за цей “острів” нашої свободи. Навіть, умовно, Запорізька Січ — це якийсь своєрідний теж був “острів свободи”, якщо в історичному контексті розібратися. Тобто можна дуже багато підтекстів нашаровувати на це словосполучення.
Коли ти пишеш пісні в моменті, ти не часто задумуєшся над тим, що робиш
Це ж не просто збіг обставин, що і пісня, і клуб у Познані називаються Come Back Klub. Наскільки прийняття інакшості важливе для тебе?
Звісно, важливе, я це неодноразово говорила, і мої проєкти про це говорять — зокрема, Слей Шоу, яке ми на Суспільному випускаємо, і в нас, наприклад, заплановані відео з військовими ЛГБТ. Для мене це важливо — про прийняття себе в першу чергу. Що стосується жінок, орієнтацій, гендерів — це про прийняття людини, людськості в першу чергу. Мені здається, що в тому й полягає — бути людяним. Якщо ти людяний — ти людяний до всіх, не зважаючи на те, у кого які погляди тощо. Звісно, для мене це важливо, тому я й назвала пісню назвою цього клубу. Тобто, якби я хотіла, умовно, відкараскатися від цієї теми, я б назвала пісню “Острів свободи”, і кожен хай сприймає як хоче. Але ключовим тут є назва цього гей-клубу, відповідно, я й говорила про те, що, можна сказати, я написала пісню для своїх квірбейб, які у мене є в спільноті. Але загалом це для всіх пісня. Просто для тих, хто відчуває, що хоче трохи погоцати і покричати. Я спеціально цю композицію зробила так, що вона насичена трьома різними партіями: і реп, і естрада 70-х, і поп. Це караоке. Воно різне — так само і пісня різна. Але, звісно, в першу чергу це було якесь оспівування цієї моєї любові й поваги до людей з гей-ком’юніті, особливо військових. Для мене це 100% шана до них.
У цій пісні ти поєднала реп, денс-поп і я почула українську естраду 70-х. А як ти відчула, що ця еклектика — це саме твоя естетика в цій композиції?
Воно якось так пишеться. Дуже важко потім оцінювати свої треки, бо коли ти їх пишеш в моменті, ти не часто задумуєшся над тим, що робиш. Я розуміла, що приспів має бути таким дуже хепівайб, легкий, грайливий, піднесений, мажорний, що не є особливо притаманним для моєї музики, бо вона у мене більш така даркова була, більш мінорна. Я люблю мінор, люблю ці малі секунди. Але в цьому сенсі я розуміла, що треба щось таке дуже життєствердне. Мені просто хотілося наситити пісню чимось іншим, бо я, в принципі, люблю експериментувати з цими частинами в піснях. Мене вже називали мої підписники “Королева аутро”. Не те що я собі якісь регалії призначаю, але загалом мені, наприклад, подобається, коли пісня змінюється якось нетипово — що ти не очікуєш її розвиток. Бо, наприклад, якщо взяти індустрію кейпоп — він, з одного боку, дуже насичений різними жанрами, але в цьому теж є якась системність, і ти вже наперед також можеш спрогнозувати, що буде в пісні. І загалом поп — він такий, дуже самоповторюваний. Але мені подобається хоч трошечки щось змінювати, щоб змусити людину відчути якусь неочікуваність, що вона не очікувала саме цей момент, і трошечки збити її з такту, з ритму. Це прикольно. Я так дистанційно забавляюся зі своїми слухачами.
Я оголюю живий нерв усіх проблем, які мене турбують
Ця пісня — третій сингл з майбутнього альбому. Чи можна сказати, що цей трек задає тон усьому релізу?
Ні. З одного боку, можна сказати, що в мене є схожість в піснях, з іншого — там будуть пісні, які від мене буде особливо неочікувано почути. Бо, знову ж таки, через те, що я говорю, як я себе подаю, на якомусь моменті я почала саботувати себе і задумуватись, чи варто мені ці пісні вставляти в альбом. Але потім зрозуміла, що якраз тут і є сила — бути різною і бути вразливою. В тому числі якщо ми говоримо про ці релізи, про вразливість. І це є бути сильною жінкою — не боятися проявляти свої слабкості. Тому мій альбом буде дуже різний за звуком, але точно не різним за тематикою, тому що я свідомо взяла блокнот і виписала все, що мене турбує. Ось настільки він буде інтимним для мене, бо я оголюю такий живий нерв оцих усіх проблем, які навколо мене, які мене турбують. Не тільки проблеми, звісно, є й радісні моменти. Але він буде точно єдиним у щирості, а за звуковим забарвленням — досить різним. Це насправді навіть прикольно, тому що емоції мають різні забарвлення. Але якщо вони притаманні одній людині, в сукупності вони формують щось одне — цілісне.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
