“Повертаються до російської мови”. Монро – про дивну тенденцію серед колег, зняття з військового обліку та чутки про народження сина
Популярна блогерка й телеведуча Монро зізнається, що помітила в публічному просторі небезпечну тенденцію: відомі особистості, які на початку вторгнення перейшли на українську мову, повертаються у спілкуванні знову до російської. За словами Монро, не сприймають це як загрозу українському існуванню не лише селебриті, а й інші українці.
В інтерв’ю OBOZ.UA артистка розповіла, що з подивом спостерігає, як на її YouTube-каналі збільшується кількість підписників, що спілкуються російською. Також травесті-діва відверто розповіла про свої заробітки під час війни. А ще прокоментували чутки, що в неї нещодавно народився син. Із блогеркою ми зустрілися на прем’єрному показі YouTube-шоу “Запитала”, яке презентувала телеведуча Надія Матвєєва.
– Монро, подейкують, що син вашої подруги, про якого так багато розповідаєте на своєму YouTube-каналі, – це і ваша дитина?
– Я одразу розуміла, що підуть ці розмови. Проте якби хлопчик був мій, я б сказала про це, ви ж мене знаєте. Навіщо приховувати? Я достатньо щира і відкрита. З подругою Наталею, яка нещодавно стала мамою, у нас дуже довгий шлях стосунків, ми партнерки. Тому я їй допомагаю, весь час напохваті.
Діти – це прекрасно. З Левчиком я наче відкрила для себе інший світ. Ось я живу в одному світі, і тут, виявляється, є ще один, до якого була колись причетна, але не пам’ятаю нічого зі свого дитинства. І тут поринаєш у цю дійсність, яка просто неосяжна. Все, що я читала, дивилася, дізнавалася про дітей, тепер споглядаю в реальності. Інколи мозок вибухає, так цікаво.
– В одному з нещодавніх інтерв’ю вас запитали про всиновлення дитини, ви відповіли, що не готові до такого кроку.
– Ні-ні, дякую. Буду чесною: діти – це відповідальність, до якої я недостатньо готова. Завжди це розуміла, а зараз усвідомила ще більше. Але знаєте, що цікаво? Час летить настільки швидко! Ось ніби ще тільки подруга була в пологовому, а зараз Левчику вже п’ять місяців. Лежала собі дитинка, ручками махала, покрикувала, а ось уже намагається сідати, тримає зоровий контакт. Спостерігаючи за ним, усвідомлюєш, наскільки бездоганна й ідеальна наша природа. І мене це так надихає. Хоча спочатку була дуже налякана. І мама Левчика – також.
Коли тобі 43, і з’являється дитина, та ще й перша. Так, ми баби вже з пробігом (сміється). Але що робити? Допомоги чекати не було звідки. І найголовніше, що Наталя дуже щаслива. Її історія – це ще одне нагадування про те, що все обов’язково відбудеться, якщо справді цього хочеш. Цікаво стежити, як вона проявляється в материнстві. Як війна підсвітила найкращі та найгірші якості, так і дитина розкриває нас.
– Що підсвітила війна для вас останнім часом?
– З неприємного: я бачу, що українці повертаються до російської мови. Сумно, коли чую від селебриті російську на якихось публічних заходах. Помітила, впродовж останнього місяця на моєму YouTube-каналі теж збільшилася десь на третину кількість російськомовних коментаторів. Прямо активно повилазили. І це засмучує. Кількість образливих коментарів теж зросла. Лізуть і лізуть. Я баню, звісно. Навіть деякі мої давні читачі, які спілкувалися вже довгий час українською, переходять знову на російську. Що робити? Далі продовжувати своє, та й усе. Українська мова – це частина нашої ДНК.
Зізнаюся, що в перші місяці, коли тільки почала спілкуватися українською, в розмовах із тими, хто звертався російською мовою, переходила. Потім стало соромно. Просто тупо соромно. І я така: а чому це? Чого так легко здаюся? Вони ж усе одно розуміють? Зараз спілкуюся російською лише з мамою, хоча листуємося ми українською (усміхається).
З Левчиком розмовляю виключно українською. І я, і Наталочка. Знаєте, мені вже і сни почали снитися українською – помітила таку гарну тенденцію. Це дуже тішить, бо практично все своє життя я була російськомовною. Хоча українську вчила в школі, інституті. Зараз поступово-поступово – розговорилася. Треба сказати, що донині фіксую в голові моменти, коли хочеться в спілкуванні перейти на російську, але зразу кажу собі подумки: стоп. Навіщо? Своє майбутнє я хочу будувати суто українською мовою. Нещодавно робила ревізію в книжках. І всі, що написані російською, навіть переклади іноземних авторів, роздала. Деякі винесла на смітник. Я не буду їх читати! І не хочу, щоб Левчик їх бачив.
– Коли ми розмовляли минулого разу, ви ділилися в інтерв’ю враженнями від візиту до ТЦК (за паспортом Монро залишається чоловіком. – Ред.). Розповідали, що відчуття після відвідування військкомату зовсім не збіглися з очікуваннями. Згодом стало відомо, що необхідно оновити військово-облікові дані. Ви знову ходили до ТЦК?
– Я виключена з військового обліку через певні медичні обставини, але всі мої документи є в мобільному додатку “Резерв”. У принципі, як мені пояснили, могла й не оновлювати дані, але зробила це. Щоб бути в межах закону – це передусім потрібно мені.
А повертаючись до запитання про враження, коли чую зараз негативні історії про ТЦК, стає дуже сумно. В мене є досвід спілкування з цією структурою – і він дуже позитивний. Усе було в межах закону. Так, черги, довга тяганина з документами. І мені довелося проходити не один огляд ВЛК. Але мене цим не злякаєш. І я не помітила, що в ТЦК когось тягли за руки. Бачила вже тоді рекрутинг, але не заглиблювалася в це, бо подалась у військкомат не задля цього. З тими, хто йшов за контрактом, дуже носилися. І я була захоплена цими молодими хлопцями, дивилася на них, думала: прекрасні. Я всім подумки дякувала.
Безумовно, перед візитом я хвилювалася, навіть боялася, бо в мене є певні емоційні травми, які зі мною роками. Але прийшла – мені допомогли. Ніхто не тикав пальцями. Навіть один раз попросили сфотографуватися. Причому жінка, яка прийшла, як я зрозуміла, оновити свої дані. Деякі жінки – теж військовозобов’язані. Коротко кажучи, мій досвід був позитивний. І зараз, коли споглядаю, як агресивно налаштована частина суспільства, мені сумно і за них, і за працівників ТЦК. Не можна робити висновки лише за відео, які є в інтернеті. І ті, хто пише всіляку гидоту, – вони ж не пропонують жодних альтернатив. І це стосується не тільки ТЦК, а всього, що відбувається зараз із нами.
– Нещодавно ви отримали “срібну кнопку” від YouTube, зафіксувавши у себе на каналі 100-тисячну армію шанувальників. Скільки ваш канал приносить прибутку в місяць?
– Ви знаєте, я, відверто кажучи, й не думала, що в мене буде стільки підписників. Зараз їх – 103 тисячі. І цей YouTube-канал – це моя віддушина. Я видалила свій Telegram-канал, коли зрозуміла, що він займає дуже багато часу та руйнує мене. Зараз основні мої платформи – це YouTube-канал й Instagram. І я прямо надихаюся тим, що роблю. Скільки заробляю? Мені вистачає на життя. Скромне чи комфортне? Ну, на таке, як я хотіла б, мабуть, не дуже достатньо. Але я живу скромно.
– Ну, в будь-якому разі, життя в Києві – це не менш ніж 20 тисяч гривень у місяць.
– Я б сказала навіть, що в Києві потрібно тисяч 40. Тим паче, що в мене кицьки, мама-пенсіонерка, якій 79 років. Левчик – нехай не моя дитина, але все одно. Щось інколи треба докупити – і я це роблю. Але ви знаєте, останній рік я досить легко розлучаюся з грошима. І вони з’являються.
– Телеведучий Слава Соломка зізнавався нам в інтерв’ю, що свого часу був скнарою. І навіть звертався з цього приводу до психолога, який пояснив, що гроші – це енергія, якій необхідно циркулювати. Мовляв, якщо боїшся витрачати, то гроші й не надійдуть: а навіщо, ти ж ними не користуєшся. Каже, що тепер не з такою осторогою витрачає зароблені кошти.
– Я теж уже не скупердяйка. Раніше економила, багато в чому собі відмовляла. Було страшно, що грошей не стане. Зараз продовжую жити достатньо економно, але це здорова ощадливість. Якщо чогось хочу, то дозволяю собі. Щоправда, інколи триста разів себе запитаю: а чи справді це наразі потрібно? (сміється) Чи приходять гроші до мене з легкістю? Я вважаю, що кожному з нас дається рівно стільки, скільки нам до снаги. Якщо мені в якийсь момент прийде 100 тисяч доларів, я перелякаюся, бо не буду знати, що з ними робити.
Вже мовчу про мільйон. Коли вам здається, що мільйон доларів вирішить ваші проблеми, то ні. Ці гроші тільки додадуть складнощів. Тому витрачаю стільки, скільки мені приходить. Намагаюся трішки відкласти, щоб мати собі якусь подушку безпеки в разі чого. Якось я думала: от на що мені потрібні були б великі гроші? Так і не придумала. В цьому плані я щаслива прямо.
Зараз маю чимало комерційних пропозицій. Нарешті ім’я працює на мене. Воно працювало й раніше, але якось по-іншому. Я не була так легко налаштована, настільки вдячна. Трохи жадібна була, вважала, що мені для успіху потрібні все і всі. Зараз не так. Я обираю, де мені зніматися, з ким спілкуватись. Якось вже немає часу на час бути не собою.
От сьогодні ми з вами розмовляємо на презентації YouTube-шоу Надії Матвєєвої. Я стала героїнею її першого випуску. Погодилася на пропозицію, хоча не знімаюся на YouTube-каналах колег, бо в мене є свій. Навіщо мені робити рейтинг комусь? Але ідея мене дуже захопила. Мені подобається, що створюються такі шоу – по-сучасному інформативні, але разом із тим дуже лагідні. І ще прошу звернути увагу на те, що його веде жінка 50+, яка не приховує свого віку. А в нас таких прикладів небагато в розважальному жанрі. Природних телеведучих не сильно молодого віку, без зайвого тюнінгу, які можуть перебувати на одній хвилі з різними поколіннями. Це мені в Наді дуже імпонує.
У нас є телеведучі старшого віку, але переважно – це “розмовляючі голови”. Є й співачки – але перетюнінговані, з дивним якимось Всесвітом. Ну, давайте будемо чесними. А у світі тим часом спостерігається великий запит на знаменитостей середнього віку. Тому Надя Матвєєва – це класно.
– До слова, як ви ставитеся до свого віку?
– Зараз працюю над цим із психотерапевтом (сміється). Вона помітила, що я постійно акцентую на своєму віці – я його не приймаю.
– Можливо, тому й пішли навчатися на психолога – щоб допомагати собі?
– Ні, там інша історія: я шукала нові сенси. Навчаюся на другому курсі магістратури в приватному виші. Зараз пишу курсову та кайфую від процесу. Чи працюватиму за фахом? Не знаю. На останній дисципліні у нас було опитування: хто ще не вирішив – займатися психологією чи ні? Я чесно зізналася. У мене немає чіткого рішення. Мені подобається вчитися цієї професії, цікаво з одногрупниками. До речі, коли я збиралася на знайомство з ними, думала, що я найкрасивіша та найрозумніша. А з’ясувалося, що там таких багато. І це для мене був удар (сміється). Потім заспокоїлася: всі красиві та розумні, але і я – також.
– Зараз ви за паспортом Монро. А чи думали над тим, щоб змінити й ім’я?
– Я шкодую, що не зробила цього, коли міняла прізвище. Дізналася, що так можна, коли вже отримувала нові документи. Мені ніколи не подобалося моє ім’я (Олександр. – Ред.) – це ж жах якийсь просто. Як звертаються до мене у виші? Пані Монро. Я наголошую на цьому. Хоча дуже хвилювалася, коли наважилася вперше про це попросити. Але, як виявилося, в цьому немає нічого страшного. Хочеш інакше? Скажи людям, як до тебе звертатися. Це просто, як з’ясувалося.
