За межами «традиційних цінностей»: чому шлюб і партнерство мають захищати права, а не обмежувати їх
Дискусії про одностатеві шлюби та цивільні партнерства в Україні нерідко зводяться до статті 51 Конституції. Її перше речення — «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка» — противники рівності трактують як однозначне визначення шлюбу і водночас як заборону будь-яких інших сімейних союзів.
Дипломат і правозахисник Зорян Кісь пропонує поглянути на цю норму інакше — через граматичний, функціональний та порівняльний аналіз. На його думку, Конституція насамперед наголошує на добровільності шлюбу, а не встановлює вичерпний перелік людей, які можуть створювати сім’ю.
На чому насправді «ґрунтується» шлюб
Якщо розібрати перше речення статті 51 за структурою, його граматичною основою буде словосполучення «шлюб ґрунтується». Далі йде головна умова — «на вільній згоді», а вже потім уточнення — «жінки і чоловіка».
У реченні немає дієслова «є», яке могло б вказувати на пряме визначення: наприклад, «шлюб є союзом жінки і чоловіка». Натомість використано слово «ґрунтується», тому центральним змістом норми є принцип добровільності.
Саме вільна згода, а не примус, становить основу укладення шлюбу. Чітке юридичне визначення цього інституту міститься вже не в Конституції, а в Сімейному кодексі.
Такий аналіз не означає, що згадка про жінку і чоловіка не має значення. Однак вона не обов’язково перетворює статтю 51 на конституційну заборону одностатевих шлюбів чи інших форм сімейного партнерства.
Конституція не забороняє інших сімейних союзів
Навіть якщо припустити, що стаття 51 описує шлюб винятково як союз чоловіка і жінки, вона все одно не містить прямої заборони на запровадження інших юридично визнаних форм сімейного життя.
Світський шлюб або цивільне партнерство існують передусім для захисту людей. Вони регулюють майнові й немайнові права, спадкування, спільну власність, доступ до медичної інформації, ухвалення рішень у критичних ситуаціях та інші практичні аспекти спільного життя.
Функція цих інститутів — не нав’язувати громадянам певну модель «правильної» сім’ї. У демократичній державі право має захищати сімейне життя без дискримінації, а не підтримувати штучні обмеження, засновані на уявленнях про так звані традиційні цінності.
Чим українська Конституція відрізняється від польської
Для порівняння Зорян Кісь звертається до статті 18 Конституції Польщі. Вона говорить, що «шлюб як союз між чоловіком і жінкою, сім’я, материнство та батьківство перебувають під захистом та опікою Республіки Польща».
Польське формулювання значно категоричніше за українське. Конструкція «шлюб як союз між чоловіком і жінкою» справді має ознаки юридичної дефініції та звужує поняття шлюбу до різностатевої пари.
Стаття 51 Конституції України побудована інакше. Вона говорить про те, на чому має ґрунтуватися шлюб, — на вільній згоді. Тому цю норму доречніше розглядати як принципову, а не дефінітивну.
Обидві статті стосуються шлюбу та сім’ї, проте мають різний зміст і виконують різні правові функції. Через це механічно переносити польські аргументи в український конституційний контекст некоректно.
Польська дискусія про партнерства
Питання сімейних союзів залишається політично гострим і в самій Польщі. Президент Кароль Навроцький відмовився підтримати ухвалений Сеймом закон, який мав надати додаткові права неодруженим парам, зокрема одностатевим.
Свою позицію він пояснив роллю «охоронця Конституції» та заявив, що польський Основний Закон чітко визначає шлюб як союз чоловіка і жінки. Водночас президент висловив готовність підписати іншу версію документа — за умови, що вона, на його думку, не створюватиме альтернативи шлюбу.
Суперечка має і виразний політичний вимір. Законопроєкт запропонував ліберальний уряд Дональда Туска, тоді як Навроцький представляє право-консервативний табір, опозиційний до чинного уряду.
Однак навіть категоричніше формулювання польської Конституції не ізолює країну від загальноєвропейського правового простору.
Європейське право змінює межі національних заборон
25 листопада 2025 року Суд Європейського Союзу постановив, що держави-члени мають визнавати одностатеві шлюби, законно укладені в іншій країні ЄС.
Рішення ухвалили у справі двох громадян Польщі, які одружилися в Берліні у 2018 році. Пізніше, 14 травня 2026 року, Варшава внесла відомості про їхній шлюб до польського реєстру актів цивільного стану — на виконання рішень Суду ЄС і Вищого адміністративного суду Польщі.
Польський суд визнав: навіть якщо національне законодавство не передбачає одностатевих шлюбів, органи влади не можуть ігнорувати союз, укладений відповідно до законів іншої держави. У цьому випадку пріоритет мають право Європейського Союзу, свобода пересування та обов’язок держави поважати сімейне життя.
Це не означає автоматичного запровадження одностатевих шлюбів у внутрішньому законодавстві кожної країни. Однак держава не може поводитися так, ніби юридично оформленої сім’ї не існує.
До чого має готуватися Україна
Для України цей досвід має практичне значення. Після вступу до Європейського Союзу держава буде зобов’язана визнавати принаймні ті одностатеві шлюби, які українські громадяни законно уклали на території інших держав-членів.
Такий обов’язок може виникнути навіть без внесення змін до українського визначення шлюбу. Євроінтеграція передбачає не лише політичне зближення чи економічні реформи, а й входження до спільного правового простору, де сімейне життя людини не припиняє існувати після перетину кордону.
Саме тому українське приватне право варто готувати до цих реалій уже зараз. Йдеться не про абстрактну ідеологічну суперечку, а про конкретні права людей, які живуть разом, ведуть спільне господарство, підтримують одне одного та вважають себе сім’єю.
Шлюб і цивільне партнерство мають бути правовими інструментами захисту. Коли ж їх використовують для виключення певних груп громадян, право перестає виконувати свою основну функцію і перетворюється на спосіб закріплення нерівності.
