Громадська організація “Гей-альянс Україна” допомагає представникам ЛГБТ-спільноти, які внаслідок нападу Росії опинилися у скрутному становищі: вимушені були евакуюватися, втратили житло, роботу, безпеку. Про те, як за час повномасштабної війни змінилося ставлення суспільства та держави до представників ЛГБТ-спільнот та чи варто святкувати Міжнародний жіночий день, Суспільне поговорило з виконавчою директоркою організації Анною Леоновою.
Анно, ви ЛГБТ-активістка і більше 10 років відстоюєте права спільноти. Розкажіть про Ваше ставлення до міжнародного жіночого дня?
Останній місяць всі обговорюють що це за день 8 березня, з чим він пов’язаний і для мене трошки дивно було зрозуміти, що в нашому суспільстві досі немає розуміння, що правозахисні дні — це дні, коли ми говоримо про права, про можливості, про дискримінацію, яка існує. І що до сих пір є багато людей, які вважають, що 8 березня — це щось про квіти, про жінок, яким допомагають чоловіки на кухні раз на рік.
Особисто я, як і більшість моїх знайомих, вважаю, що це важливий день, коли є дуже конкретний привід говорити про гендерні питання, говорити про існуючу дискримінацію щодо жінок. І робити це не просто на кухні або якихось гендерних студіях, а на державних майданчиках.
Мені здається, що називати це святом не зовсім вірно. Важливо відзначати цей день саме з точки зору культурних, політичних, соціальних подій, коли присутня, в першу чергу, дискусія і відбуваютсяь інформаційні кампанії, які пов’язані з темами гендерними, жіночими.
Розкажіть детальніше про діяльність громадської організації “Гей-альянс Україна“?
Я очолюю цю організацію вже шість років, існує вона більше десяти років. Це мережа регіональних підрозділів по всій Україні. Розповім про одеський осередок. Він існує з 2014 року і до початку війни в основному ми займалися мобілізаційними проєктами: створення потужного ком’юніті, допомога в прийнятті своєї сексуальної орієнтації, допомога в побудові навичок соціалізації, плюс правозахисні заходи.
Один з найвідоміших наших напрямків діяльності — це “Одеса Прайд”, фестиваль квір-культури. Але є й просвітницькі проєкти, наприклад, Південноукраїнська феміністична асоціація. ми з 15 по 19 рік намагалися розвивати саме феміністичний рух. У нас була мрія створити щось таке ж потужне, як феміністичні напрямки у Львові, Харкові, Києві. На жаль, ковід, зараз війна дуже вплинули на наші плани.
Яке наразі ставлення суспільства до представників ЛГБТ-спільнот?
Це складне питання, бо, якщо загуглити, побачите, що є ціла купа опитувань, які проводять різні інституції, і в залежності від того що це за інституції і які інструменти використовувались, то це будуть дуже різні цифри від “дуже погано” до “дуже добре”. Що я відчуваю особисто — ситуація змінюється. Я бачу, що суспільство стає більш толерантним, більш налаштоване на те, щоб зрозуміти що таке гомосексуальна людина, що таке дискримінація, злочин ненависті. Насправді, це добре не лише по відношенню до ЛГБТ-спільноти, це добре загалом для українського суспільства, бо від того люди стають більш імпатичними.
Але дискримінація ще є?
Так, звичайно. Дискримінація існує і на побутовому рівні. Ми бачимо, що багато державних інституцій до сих пір не є лояльними, не є підтримуючими для гомосексуальних, бісексуальних, трансгендерних людей. Це ціла низка законів, до яких наразі не можуть апелювати ЛГБТ-люди для того, щоб захищати свої права.
Нещодавно одесит Віталій Царюк на свої сторінці у фейсбук опублікував допис, у якому розповів, що він разом зі своїм хлопцем подали заявку на одностатевий шлюб на сайті “Дія”. Їм відмовили, посилаючись на те, що згідно з чинним законодавством шлюб не може бути зареєстрований між одностатевими партнерами. Тож, питання: яке відношення до представників ЛГБТ на законодавчому рівні?
Це правда. Застосунок “Дія” звертається до шлюбного кодексу і там дійсно прописано, що це є союз між чоловіком і жінкою. Хоча, насправді, в статті Конституції, про яку дуже часто всі кажуть, немає конкретної умови, що шлюб — це саме союз між чоловіком і жінкою.
Наразі законопроєкт про громадянські партнерства був поданий у Верховну Раду і буде розглядатися. Я дуже сподіваюся, що він буде прийнятий. Це перша спроба в сучасній Україні дати можливість, в першу чергу, ЛГБТ-людям отримати захист своїх прав на державному рівні. Цей законопроєкт також відкритий і для гетеросексуальних людей, які не хочуть зв’язувати себе саме шлюбом, а можуть використовувати модель партнерства.
Що цей законопроєкт передбачає?
В першу чергу це майнові права, можливість мати спільне майно. Це інструмент, за допомогою якого, в разі оформлення заставних документів, придбання майна у кредит або за особисті кошти, ви можете апелювати тими самими державними можливостями. Але коли мова заходить про майнові права, всі кажуть про нащадків, заповіт і часто забувають, що в ЛГБТ-парах відбувається теж саме, що і в гетеросексуальних парах. Люди розходяться. Задача держави — так само захистити ці права, цивілізовано поділити майно так, щоб ніхто не повинен був сплачувати 19% податку за додаткові блага. Насправді в нас податкова система, вона не дружня до людей.
Як вважаєте, які кроки ще потрібно зробити, аби покращити ситуацію з відношенням до представників ЛГБТ-спільнот на державному рівні?
Зараз у Верховній Раді є два законопроєкти, які важливі для ЛГБТ-спільноти: перший про партнерство, другий щодо злочинів ненависті. Обидва законопроєкти входять до пакету законів, які очікує Євросоюз в рамках інтеграції законодавчого поля в європейське поле. Тобто, це те, що дає можливість людям очікувати на рівний доступ до захисту держави в майнових правах і в захисту від агресії, злочинів, нападків тощо. Що буде відбуватися з цими законопроєктами, ми побачимо в найближчі пів року.
До війни в Одесі проводилася мирна прайд-хода в рамках фестивалю квір-культури “Одеса Прайд”. Чи планується проведення такого заходу цього року?
Звичайно планується, бо нам важливо щось в цій реальності війни планувати. Ми всі живемо тим, що війна закінчиться. Ми розглядаємо для себе можливості проведення цього заходу, а який він буде — це буде залежати від того, що буде відбуватися цією весною.
Активістів, які брали участь у прайд-ході, переслідували, їм надсилали погрози, скоювали напади. Про такі випадки повідомляли на офіційній сторінці “Одеса Прайд” у фейсбуці. Чи змінилась ситуація?
Зараз ситуація змінилася дуже сильно, бо видимість правозахисної роботи стала нижче, тому що на зміну правозахисту прийшли гуманітарні питання. І коли ти не ведеш напряму дискусію з суспільством на відкритих майданчиках, то загроза якихось нападів зменшується. Це по-перше. По-друге, все ж таки військовий час дуже сильно вплинув не лише на нас, а й на на тих, хто був нашим опонентом, агресором.
По-третє, у 2020 році ми отримали в Одесі конкретну підтримку з боку правоохоронних органів, коли були зупинені всі дії, , які відбувалися під час прайд-ходи. Зараз ми не знаю, що відбуваються з тими справами, які були заведені, але, я сподіваюся, що після війни ми побачимо якусь реакцію на ті події.
Скільки представників вашої спільноти служать в ЗСУ, якщо такі є?
Такі є. І зараз саме на хвилі війни і обговорення прав і підтримки ЛГБТ-людей це стало більш відкритим, тому що ризики опинитися в лікарні, ризики загинути стали значно вищі, ніж в мирний час.
Статистику вам ніхто не дасть, тому що такої статистики не існує, але зараз існує група, яка називається “ЛГБТ військові” і вже більше 200 людей на її сторінці зробили камінг-аут як військові чи військові медики. Я дуже пишаюся цими людьми. Я бачила ситуацію, яка була до війни, і більшість тих, хто служив, боялися казати. Вони казали, що була гомофобія, страх того, що можеш опинитися в якійсь дуже не підтримуючій атмосфері. Зараз люди не бояться і, мені здається, це не лише через страх того, що ти можеш загинути, а тому, що відчуваєш ті зміни. які відбуваються навколо нас.
