«Україна створюється через революції, реформи та боротьбу». Як український феміністичний рух заручається підтримкою світу
Фем-активістки, політикині і медійниці активно просувають інтереси України на міжнародному, дипломатичному та медійному рівнях, лобіюють впровадження гендерних політик в українському законодавстві та досліджують вплив війни на суспільні настрої.
Представниці українського феміністичного руху розповідають в інтерв’ю NV про те, як повномасштабна війна вплинула на суспільні настрої, на що слід звертати увагу при формуванні стратегій відновлення країни, а також як сприймають події в Україні на світовій дипломатичній арені сьогодні.
Війна і зміни: Ганна Манойленко, фем-активістка та дослідниця
Про виклики, пов’язані з війною, та роль жінок
«Війна, зазвичай, загострює проблеми, які вже існують. Країна живе в умовах економічної кризи, багато людей втратили роботу, а також рідних і близьких. Студентству та школярству за умов постійних відключень світла вкрай важко продовжувати навчання, школярі та школярки, які виїхали за кордон іноді вимушені ходити у дві школи водночас: українську та іноземну, вчити мову на ходу», — розповідає в інтерв’ю NV Ганна Манойленко, фем активістка та дослідниця, учасниця ініціативи FemSolution, стипендіатка Peace Research Institute Frankfurt.
Значні притоки внутрішньо переміщених осіб у більш безпечні області, додає вона, створюють неочікуваний мікс. Україна ж — країна різноманітна. Тож іноді може виникати напруга між приймаючою громадою та тими, хто були вимушені приїхати.
До початку повномасштабного вторгнення Ганна Манойленко як активістка разом з FemSolution, до якого приєдналася у 2016-му, була сфокусована на культурно-просвітницькій діяльності на тему гендерної рівності, протидії харасменту тощо. Як дослідниця ж аналізувала перешкоди на шляху до гендерної рівності в Україні.
Після 24 лютого 2022-го вектор її діяльності — як дослідницької, так і активістської, змінився. Фокус досліджень — на висвітлення та підтримку здобутків, які вже має Україна, і які мають потенціал. Фокус роботи фемініціативи — на гуманітарну роботу. Виїхавши за кордон, Ганна Манойленко почала адвокаційну діяльність на підтримку України у спротиві, задля підтримки роботи жіночих організацій та фемініціатив.
Від початку повномасштабного вторгнення роль жінок в Україні була значущою, каже дослідниця. Жінки перейняли на себе відповідальність за гуманітарний напрямок роботи, організовували евакуацію людей з небезпечних місць — особливо важливим це було в перші місяці, коли великі міжнародні організації, ще не включилися в цей процес. Також жінки продовжили займатись доглядовою працею, що стало ще складнішим за відсутності належної інфраструктури або обмеженого доступу до неї.
«Жінки з дітьми та старшими людьми становлять більшість серед внутрішньо переміщених осіб та тих, хто поїхали за кордон. Дехто з них був змушений переїхати вдруге з 2014-го. Часто жінкам, які переїжджають, доводиться не просто організовувати життя з початку, але також пояснювати людям на місцях, що відбулось і як можна допомогти».
Ще один важливий аспект — це жінки у складі ЗСУ, які складають більш ніж 20%, у тому числі, на бойових посадах. Тож повномасштабне вторгнення підкреслило критичну роль жінок у спротиві збройній агресії. Чимало з тих, хто долучився до збройних сил — добровольці, які до цього жили звичайним цивільним життям. Багато з військовослужбовців та військовослужбовиць ЗСУ, додає Ганна Манойленко, поділяють профеміністичні погляди. Вона певна: їм не байдуже, до якого суспільства вони повернуться на ротацію чи після демобілізації.
Про патріархальний відкат у суспільстві
У липні 2022 року співрозмовниця NV стала однією з підписанток маніфесту з закликами до феміністської спільноти солідаризуватися на підтримку України в боротьбі проти російського наступу. Передумовою для цього стало те, що раніше західні феміністки підписали інший маніфест, у якому навпаки заперечували право України на самооборону:
«Другий маніфест став відповіддю, голосом з місць подій, закликом врахувати контекст. Я знаю декількох з тих, хто готували його. Вони прагнуть донести важливість вміти рефлексувати з приводу нових умов і показати як треба проявляти справжню солідарність».
Вже кілька місяців Ганна Манойленко живе у Німеччині. За її словами, досі відчутно, що кремлівська пропаганда має в цій країні чималий вплив. І щоби його перекрити, доводиться докладати багато зусиль.
Як активістка Ганна Манойленко долучається до різноманітних заходів та займається адвокаційною діяльністю. Досі часто стикається з критикою в бік України: «Так, ніби вона буде гідна підтримки, тільки якщо буде ідеальна, без ксенофобії, економічної нерівності, ейблізму, сексизму тощо. Так, наче сама Німеччина ідеальна, а недавня спроба монархічного перевороту, расизм, зокрема щодо мігрантського населення, були і є жартом».
Проте є і значний інтерес від пересічних людей, активісток та активістів, людей академії, представниць і представників влади в Німеччині. Завдяки цьому є можливість продовжувати говорити про Україну та підкреслювати важливість її підтримки.
«Варто також сказати про важливу роль феміністичної солідарності, завдяки якій я і отримала можливість займатись адвокацією. Я приїхала в Німеччину як біженка, але до знайомих людей — до подруг, які також є феміністками, і які власне і ділилися зі мною можливостями для виступів, написання матеріалів тощо, — говорить Ганна Манойленко. — Вони підтримували мене у всьому на новому місці: від оформлення документів до пошуку житла. Адвокаційна робота вимагає часу і сил, якби я не мала підтримки там, якби не бачила прагнення зрозуміти контекст, моя участь у заходах на підтримку України була би під питанням».
Ганна Манойленко називає себе «досить вибірковою» стосовно аудиторії, перед якою виступає. Перед тим, як доєднатися до панельної дискусії, ретельно вивчає інформацію про організаторів, а також — про інших спікерів та спікерок. Свої меседжі гуртує довкола необхідності підтримувати Україну. Текст кожного звернення залежить від конкретної аудиторії. Дослідниця багато говорить про провідну роль жінок у відсічі збройної агресії росії, про їхню гуманітарну роботу, службу в армії, про доглядову працю, участь жінок в політичному житті та активізмі.
Реакції на ці виступи — різні, говорить активістка. До сьогодні стикатися з відвертою агресією їй не доводилося, проте були брак розуміння з боку слухачів, але також — цікавість та прагнення допомогти. Співрозмовниця NV каже: брак систематичної роботи дає про себе знати.
«На одному з великих міжнародних заходів навесні 2022-го, коли підтримка України була ще не настільки відчутною, я висловилась про необхідність підтримати нас у спротиві військовій агресії. Це було після звільнення Бучі, Ірпеня, — згадує Ганна Манойленко. — Замість ствердних закликів я запитала в аудиторії, чи вони знають інший спосіб порятунку від свавілля російської армії, окрім як підтримати нас вже зараз».
Після виступу деякі слухачі похвалили стиль спікерки. Мовляв, на противагу агресивним та вимогливим заявам інших українців та українок, які напряму вимагали від міжнародної спільноти зброю, Ганна Манойленко обрала більш тонкий і делікатний підхід.
«Мені пояснили, що м’які слова легше знаходять відгук у західній аудиторії. Стало прикро, що, окрім як проживати кожен день, не знаючи, що буде далі з близькими, і взагалі з країною, від нас вимагають також умінь пояснити, що ми маємо право на самооборону, так, щоб іншим не було надто стресово це слухати», — розповідає активістка.
Каже: країни з ідеальною демократією — не існує. Кожну країну є за що критикувати. Українці ж активно користуються своїм правом на волевиявлення, коли бачать щось, з чим не згодні:
«Іноді досі маю відчуття, що від мене очікують виправдань за все те проблемне, що існує в Україні зараз. Так, наче одного лише факту вторгнення великої супер-мілітаризованої нео-імперії, яка заперечує саме право на існування України як суверенної держави зі своєю культурою та історичною спадщиною недостатньо для підтримки».
Необхідно розказувати про те, як багато уже було зроблено в Україні для досягнення гендерної рівності й для дотримання прав людини, наголошує дослідниця. А також — що потрібно для продовження цієї роботи.
«Критика завжди має місце бути, але нам вже є чим пишатися. Швидка реакція громадянського суспільства і зокрема жіночих організацій, феміністок і пересічних людей у перші дні повномасштабного вторгнення, гуманітарна робота, допомога з евакуацією, те, як багато людей, як жінок, так і чоловіків, добровільно висловили бажання боронити Україну — те, про що варто пам’ятати», — резюмує Ганна Манойленко.
Мова дипломатії: Катерина Левченко, урядова уповноважена з гендерної політики
Про співпрацю зі структурами ООН та допомогу українцям за кордоном
До адвокаційних процесів активно долучається також і Катерина Левченко, урядова уповноважена з гендерної політики. Вона бере активну участь в різноманітних заходах як міжнародного, так і загальнонаціонального рівнів.
У жовтні 2022 року Катерина Левченко відвідала Швейцарію. Там, в Женеві, у Комітеті ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок було представлено дев’яту періодичну доповідь України про виконання однойменної Конвенції ООН.
«Я була заступницею голови делегації, головою — міністерка соціальної політики Оксана Жолнович. Загалом делегація включала представників всіх ключових міністерств, а також Офісу генпрокурора. Нам ставили дуже багато запитань про українських громадян за кордоном», — розповідає Катерина Левченко. У своєму заключному слові українська делегація попросила Комітет обов’язково звернути увагу на ці питання під час заслуховування доповідей від тих держав, де сьогодні багато громадян України.
Політика стосовно мігрантів та біженців формується національним урядом на основі загальних принципів політики Євросоюзу. Ще на початку березня 2022-го в ЄС ухвалили Директиву про тимчасовий захист українських біженців, та продовжили її до березня 2024 року. Рекомендації щодо дотримання прав людини серед жінок-мігранток, шукачів притулку та біженців ухвалила і Рада Європи.
«Надважливою є діяльність інших держав, а також постійна комунікація уряду України з ними щодо прав і стану наших громадян за кордоном. А також — підтримання контактів. Дуже важливим є все, що стосується реалізації права на освіту як для дітей, так і для дорослих: дистанційна середня освіта для дітей, які виїхали за кордон, позашкільна та вища освіта», — говорить Катерина Левченко.
Про протидію насильству в умовах війни
Ще один важливий напрямок роботи — протидія сексуальному насильству під час війни та надання допомоги постраждалим. Ще у травні 2022 року Уряд підписав рамкову програму співробітництва з ООН по цих напрямках. Катерина Левченко називає цей документ «дуже важливим і об’ємним» — це спільна програма співробітництва, яка стосується зобов’язань як Уряду, так і міжнародних організацій.
«Цей імплементаційний план було погоджено Комісією з питань координації взаємодії органів виконавчої влади і забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків 15 вересня 2022 року, — розповідає співрозмовниця NV. — А 23 вересня ми представили його в ООН серед високого політичного сегменту, щоб зокрема і наші партнери розуміли, що ми плануємо робити, та допомагали нам».
Згадана Катериною Левченко комісія — це політичний орган державної координації, де є також міжвідомча група. Вона сфокусована на п’яти основних напрямках роботи: надання цілісної комплексної допомоги постраждалим, доступ до правосуддя та відповідальність злочинців, репарації та компенсації, посилення спроможностей сектору безпеки та оборони щодо протидії сексуальному насильству, а також — протидія торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації.
Про відновлення України після війни
Попри те, що війна в Україні досі триває, уряд вже презентує стратегію відбудови країни. 4 липня 2022 року під час інвестиційної конференції в Лугано, що у Швейцарії, українська делегація презентувала план відновлення України. Крім того, 22 липня було оприлюднено також і проект Плану відновлення та модернізації України.
«Спільно з міжнародними громадськими організаціями ми домоглися того, що серед принципів відновлення, які були прийняті на конференції в Лугано, є принцип гендерної рівності та інклюзії. Без цього неможливо відновити Україну, врахувати потреби та інтереси всіх груп нашого населення», — зазначає Катерина Левченко.
Перші кроки в цьому напрямку відбулися кілька років тому. У 2020 році Мінсоцполітики розробило і затвердило інструкцію про інтеграцію гендерних підходів у розробку нормативних документів, політик і програм. Відповідно до неї Україна проводила навчання для держслужбовців з різних структур щодо включення гендерної складової в їхню роботу.
Уповноважена з гендерної політики пояснює, як це працює. При формуванні нових статистик щодо кількості людей, які проживають на території, що потребує відновлення, слід враховувати такі показники як стать і вік:
«Тоді ми розумітимемо, що саме нам потрібно будувати і як. На цю статистику слід спиратися в будь-якому напрямку. Крім того, необхідно знати і статистику щодо людей із інвалідністю, тому що кількість таких людей зростає, і зростатиме далі у зв’язку з військовими діями».
При відбудові інфраструктури, яка спрямована на підтримку людського розвитку, слід застосовувати інклюзивний та комплексний підхід. Наприклад, забезпечити роботою жінок, які повернуться в Україну після вимушеного перебування за кордоном. Для цього необхідно подбати про відповідну інфраструктуру: дитсадки з групами продовженого дня, шкільний транспорт, дитяче харчування в школах. Ці речі стануть базовими для забезпечення жінкам входу в економіку в усіх сферах, пояснює Катерина Левченко. Проте наразі різні групи сприймають такий підхід по-різному. Хтось прийняв такі пропозиції в повному обсязі, хтось — у скороченому:
«Та робота має бути продовжена. Що більше уваги буде до цієї теми, що більше експертів та експерток нам вдасться залучити, то краще».
Гендер в деталях — про адвокацію на медійному рівні
Про виклики, спричинені війною
«У перші тижні вторгнення ми були розгублені. Наша команда екстрено включилася у волонтерство на місцях. З часом прийшло усвідомлення: наша тематика досі на часі. Підписниці активно реагували на новини, розповідали про свій досвід, ми почали це фіксувати», — так згадує про початок повномасштабної війни Тамара Злобіна, кандидатка філософських наук, керівниця експертного ресурсу Гендер в деталях. Тоді на сайті виникла спецрубрика , яка ведеться і досі.
Гендер в деталях має три напрямки діяльності: експертне медіа, консалтинг і розвиток спільноти. Тож вже через кілька місяців після вторгнення українські дослідниці почали фіксувати соціальні тенденції та виклики правам жінок, які спричинила війна. Фокус змістився на такі теми як: сексуальне насильство під час війни, а права жінок в армії, яку давно висвітлюють експертки Гендеру в деталях, набула нового забарвлення. Додалися питання досвіду біженок, а ще — права ЛГБТ під час війни.
«Докторка історичних наук Оксана Кісь здійснила масштабну фіксацію усіх можливих досвідчень жіноцтва. Як ми знаємо з попередніх воєн, досвід і внесок жінок може згодом затиратися, замовчуватися, тож це — дуже важлива праця. Ми почали цьому протидіяти вже зараз», — говорить Тамара Злобіна.
Більше про тенденції та появу нових акцентів розповідає журналістка, редакторка соціальних мереж Гендер в деталях Ірина Дєдушева. Постійний моніторинг інфополя продемонстрував, що за попередні вісім років війни в Україні відбулася потужна емансипація суспільства, з’явилося розуміння базових аспектів прав людини, наголошує вона:
«Видимість жінок збільшилась і була закріплена масовим вжитком фемінітивів, а також звертаннями на зразок „хлопці і дівчата на фронті“, „волонтерки і волонтери“. Це стало нормою мовлення президента, а згодом — й інших офіційних осіб».
Попри це, спостерігаються також негативні тенденції: різке зменшення кількості жінок-експерток в медіа, посилення традиційних стереотипів про чоловічі й жіночі ролі, говорить Ірина Дєдушева. Руйнування інфраструктури, переселення, криза державних соціальних послуг, розлука з сім’ями збільшили навантаження репродуктивною працею на жінок. Це, а також втрата житла і майна, безробіття збільшують ризики бідності, зловживань і домашнього насильства.
Надзвичайно гостро стоїть проблема сексуального насильства під час війни, де воно застосовується як один із видів зброї. Жінки в армії ж стикаються з низкою складнощів, як-от: відсутність жіночої військової форми, сексуальні домагання, гендерні стереотипи тощо.
Через заборону виїзду за кордон для чоловіків призовного віку виникла і нова гендерна дискусія — про права чоловіків. Крім того, додає Ірина Дєдушева, з інфопростору майже зникла проблема расизму в Україні — зокрема, по відношенню до ромів.
Про зміни в суспільстві
«Війна загострює наявні проблеми, і забирає ресурси, які дозволили б з ними боротися. Створює нові виклики, пов’язані з злочинами ворога: насильство, тортури, викрадення, депортації, терор, — пояснює журналістка. — Зараз нам важливо не втратити ті здобутки гендерної рівності, які ми вже маємо».
Ірина Дєдушева згадує про низку гучних інфоприводів, які мали місце за час повномасштабної війни. На сайті Офісу президента України з’являлися петиції про заборону абортів, телеведуча Леся Нікітюк запустила флешмоб #красадляЗСУ, де закликала жінок «радувати чоловіків» гарним зовнішнім виглядом, надихати їх на подвиги, а ведучі 5 каналу на початку грудня 2022-го випустили календар, який викликав жваві дискусії.
«З іншого боку, варто згадати флешмоб #SitLikeAGirl на підтримку втомленої, природної і не-сексуалізованої пози першої леді Олени Зеленської для Vogue, який підтримало багато жінок, — говорить Ірина Дєдушева. — Ми бачимо спроби посунути права жінок на потім, віднести їх до категорії „не на часі“. Але ратифікація Стамбульської конвенції та подача заявки на вступ до ЄС обнадіюють, що цього відкату не відбудеться».
Тамара Злобіна ж, в свою чергу, відмічає два рівні проблем: символічний і структурний. На структурному, каже вона, має працювати держава — відбудовувати, надавати соціальну допомогу, відкривати притулки, впроваджувати програми перекваліфікації тощо. Тут може допомогти Євросоюз — наприклад, наполягти на наскрізному впровадженні гендерного підходу в усіх процесах відбудови. На символічному рівні ж важливо втримати уявлення про рівність чоловіків і жінок, про активний внесок жінок у перемогу.
«Великий символічний капітал мають зараз ті, хто воює на фронті. Жінки ж більше залучені до волонтерського руху. Їхню активність слід цінувати і підкреслювати, бо наразі є тенденція це применшувати. Жінки-волонтерки є агентками змін — вони мають ставати громадськими лідерками, депутатками, чиновницями, і продовжувати рятувати країну уже після перемоги. Медіа і суспільство мають велике завдання — підтримувати таких жінок і спонукати до політичної діяльності», — говорить Тамара Злобіна.
Про боротьбу зі стереотипами
Перевірка війною показала: у багатьох світових інтелектуалів і інтелектуалок, у тому числі, у феміністок, повно стереотипів про наш регіон, помножених на невігластство, каже Галина Котлюк, інституційна партнерка Гендер в деталях, координаторка програми Гендерна демократія Фонду ім. Гайнріха Бьолля, бюро Київ-Україна:
«На початку вторгнення доволі поширеною була думка, що ця війна спровокована НАТО, а росія „змушена“ захищатися. Багато хто висловлювалися в стилі „ні війні“, „ми за мир“, і навіть підтримували пропаганду росії про „не все так однозначно“, відмовляючись назвати росію агресоркою. Або висловлювали думки, що Україна має віддати захоплені території, бо це припинить вбивства людей».
Галина Котлюк додає: доводилось пояснювати, що для України це означає подальшу колонізацію, вбивства, тортури і репресії. Таке ставлення до цієї війни, на її думку, це наслідок колоніального мислення. Національний спротив не вписується у зручну картину світу, де війна — навіть визвольна і самооборонна — це завжди погано, а мир має бути досягнений будь-якою ціною. Навіть якщо це передбачає задоволення імперських амбіцій нападника.
Альона Грузіна, культурологиня, менеджерка міжнародного напрямку Гендер в деталях говорить про міжнародну адвокацію як про «реакцію на реакцію». Тривалий час не мали ресурсів на публічну діяльність, адже були зайняті викликами війни. Міжнародна спільнота ж мала час на рефлексії і роздуми.
«Коли ми трохи отямились, виявили, що триває „конфлікт в Україні“ і вже є цілі феміністичні петиції з закликами не давати Україні зброю, бо це, мовляв, „підживить конфлікт“. Ми почали цьому протидіяти: пояснювали, давали публічні виступи, лекції, коментували для преси і досліджень. Перекладали англійською власні статті, щоб дати більше інформації про Україну, фемінізм, права людини», — згадує Альона Грузіна.
Гендер в деталях перебуває в постійному контакті з більшістю феміністичних, правозахисних ініціатив в сфері гендерної рівності у громадському секторі. Завдяки чималій аудиторії в соцмережах вдається виконувати роль посередника між проектами і людьми, розповідати про нові можливості, каже Тамара Злобіна. Об’єднуватися задля спільної дії — це важливо:
«Саме так ми робимо Україну — через успішні революції, волонтерство, реформи, збройну боротьбу. І у нас добре виходить».
Авторка: Олександра Горчинська
