Добірка основних думок від спікерів та спікерок першої панельної дискусії Форуму союзників «БАМ!»
Про катівні та людяність, права людини та інклюзивний простір, цивільні партнерства в українському законодавстві та ситуації, коли пропаганда перетворює серйозний документ на жахалку… Точка опори ЮА підготували для вас добірку основних думок від спікерів та спікерок першої панельної дискусії Форуму союзників «БАМ!».
🔸 Тетяна Печончик, голова правління Центру прав людини ZMINA:
З відкриттям кожної катівні, здається, вже немає меж нашому болю. Але я скажу, що назагал у нас люди мають гуманістичні погляди. Ми проводили соціологічне опитування щодо того, як українці розуміють права людини, як змінюється їхнє ставлення до різних цінностей в основі прав людини. І на одне з запитань – “Чи можна катувати ворогів?” – до 90% людей відповіли однозначно “Ні”. Тобто люди вважають, що така практика не може застосовуватись навіть у відповідь на те, що з нами роблять вороги. Це означає, що ми зберігаємо свою людяність всередині. І це дуже важливо в цій війні. Тому що якби ми виграли цю війну в сенсі мілітарному, але всередині перетворилися на росіян в плані жорстокості, виправдовування катувань та воєнних злочинів, тоді ми би програли цю війну як країна.
Після цієї війни побільшає кількість людей, які отримали важкі поранення, інвалідність внаслідок бойових дій. І більше уваги приділятиметься тому, наскільки наш простір доступний, інклюзивний. Також відбудовуватиметься інфраструктура. А як ми знаємо, зробити вже побудований об’єкт доступнішим, якщо він не був одразу спроєктований інклюзивно, набагато складніше, ніж одразу спроєктувати об’єкт інклюзивно. Саме тому це ще один фактор, який дасть змогу кардинально змінювати обличчя наших поранених міст та сіл і одразу робити простір доступним для всіх людей.
Іноді говорять: «Які права людини, у нас війна?» З одного боку, ми зараз перебуваємо у воєнному стані, а це правовий режим, під час якого певні права та свободи людини можуть бути обмежені. З іншого боку, для нас як правозахисників важливо слідкувати, щоб влада не обмежувала людей у правах більше, ніж потрібно.
🔸 Дмитро Гурін, народний депутат України:
Зараз я бачу два чинники, які сприятимуть прийняттю закону про цивільні партнерства, один із них – вступ України в ЄС. Щоб це відбулося, потрібно провести перемовини з усіма країнами-членами ЄС. Я думаю, ряд країн Північної Європи висуватимуть таку вимогу, як введення в національне законодавство цивільних партнерств. Вимога абсолютно розумна, тому що це дійсно про права людини. І я сподіваюсь, що наша ЛГБТК+ спільнота працюватиме з цими країнами, щоб вони висували такі вимоги. Тому що це правильний шлях лобіювання імплементації цього закону.
Другий чинник – відкриті представники ЛГБТК+ спільноти, які перебувають на фронті. Мені цікаво було б побачити, як повномасштабне вторгнення вплине на ставлення до ЛГБТК+ спільноти. Я думаю, що вплине суттєво. Тому лобіювання впровадження цивільних партнерств в закон хоча б для тих, хто зараз на фронті, – це прийнятна ідея, і депутатському корпусу буде важко сперечатися з нею.
Проблема не в тому, що депутати не проголосують, а в тому, що закону потрібно потрапити в зал для голосування. Для цього потрібно пройти комітети та інші етапи, на кожному з яких закон намагатимуться не пропустити далі. Чому? Тут те ж саме, що було з ратифікацією Стамбульської конвенції: «Ні, бо просто ні» чи «Ні, бо це неприродньо», чи «Я релігійна людина, тому не буду за це голосувати» та інші відповіді без логіки. З цим ми стикнемось.
Як цьому протидіяти? Розвінчувати міфи. Мало хто в Раді розуміє, що цивільні партнерства, наприклад, стосуються не тільки ЛГБТК+ спільноти. Про це взагалі ніхто не говорить.
Люди хочуть рівних прав і захисту цих прав. У нас іноді кажуть, що ЛГБТК+ спільнота вимагає особливих прав. Ні. Вони вимагають рівних прав. Особливі права – це коли у нас церква не платить комуналку.
🔹 Лариса Денисенко, письменниця, адвокатка, правозахисниця, телеведуча:
Катування, сексуальне насильство, яке дозволяє собі ворог, – це частина військової тактики та стратегії, скерованої не лише на людей, які перебувають під їхньою тимчасовою владою на тимчасово окупованих територіях. Це стосується і всіх нас, які дізнаються про це, і наших захисників та захисниць, які воюють. Ворог цими діями показує, що може зробити і що робить, він хоче тримати нас у страху. І нам треба усвідомлювати, наскільки це може нас усіх травмувати.
Стосовно сексуального насильства: ми зіткнулися з тим, що людина не може зрозуміти, чому це сталося з нею, чому це взагалі відбувається в 21 столітті в демократичній країні, чому люди в формі, з владою дозволяють собі так поводитися. І тоді ти починаєш усвідомлювати ситуацію з домашнім насильством у РФ: це декриміналізовано, це фактично родинна, соціальна норма, ніхто цьому не опирається, крім поодиноких адвокаток, люди почуваються абсолютно незахищеними від домашнього насильства. І тоді стає легше пояснити, чому на тимчасово окупованих територіях стаються випадки сексуального насильства.
Стамбульська конвенція як системний документ працює, як логістика для армії: коли запущено всі механізми на рівні медицини, освіти, правосуддя, вони працюють задля того, щоб у суспільстві було менше стереотипів і рівень насильства як потреби проявитися зменшувався. Цікава ситуація, коли протидія ратифікації Стамбульської конвенції була перетворена на мем, який побороли народні депутати. Неймовірно, як пропаганда може перетворити серйозний документ на жахалку, яку ти потім долаєш і намагаєшся розвінчати навіть для освічених людей.
💥Форум союзників «БАМ!» організовано громадською організацією «Точка опори ЮА» та Радою жіночих ініціатив за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу, міжнародного фонду «Відродження», The Black Sea Trust, проєкту Фонду Германа Маршалла та Представництва ЄС в Україні.
