«З ними не хочеться мати проблем»: Франк Вільде — про братів Кличків і камінг-аут у 17 років
Інтерв’ю Viva з берлінським дизайнером і стилістом Франком Вільде, який підтримує Україну з перших днів повномасштабного російського вторгнення.
Про Франка Вільде не чув сьогодні хіба що хтось без інтернету. Слава про берлінського стиліста докотилась, щоправда, пропагандистським стилем, і до росії, де і з інтернетом не всюди добре. Гей-активіст із сильною політичною агендою, людина моди та шоубізу, Франк Вільде запустив серію фото на підтримку України за два дні до наступу рф і… вже не може спинитися. Кожного дня — нові й нові фото, нова активність, нова порція підтримки.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Франк прийшов на інтерв’ю у символічному луці і дуже гордо заявив, що далеко не все, що він носить, йому дарують українці. Ось, наприклад, хусточку він «купив сам в улюбленої дизайнерки — Gunia Project». Стомлений, стильний та водночас запальний — таким постав Франк сьогодні на інтерв’ю у напівпорожньому кафе Берліна.
— Як твої справи, ти тепер постійно в русі, напевне? Через таку відомість у ЗМІ.
Та ні, звичайно живу далі й працюю. Хоча після пандемії та тепер через війну роботи стало менше. Багато клієнтів вийшли з відносин з російським ринком, тому так.
— Шкода через роботу, але це правильний крок, звичайно. А як твої друзі? У тебе ж багато приятелів родом із рф.
Більшість моїх друзів покинули вже давно росію, бо розумні люди не хочуть жити в цьому. Хоча пропаганда посольств намагається дістати всіх всюди. Я часом дивлюсь і ростелебачення, та й у Твіттері можна почитати, що вони пишуть. Цей абсурд повністю протилежний тому, що насправді відбувається. Ніби що це — самозахист, що українська влада — наркоманські нацисти. А ще в них є такий пан Кирил, чоловік у довгій кутюр-сукні, що не є геєм, просто виглядає дуже по-гейськи, і він заявляє, що вони мають врятувати нещасну Україну, і російські паради там отруєні гей-пропагандою. Ось тобі офіційна причина вбивати українців і бомбити міста. Отруєння західною сатанинською пропагандою, і вони мають врятувати бідну Україну.
Молодим зараз набагато легше рухатись, аніж тим, хто вже постарше. Переїжджати, міняти все. Я теж тепер вже осідлий (посміхається). Раніше я терпіти не міг, коли до мене вітались сусіди. А зараз я радію страшенно, коли кудись іду і всюди зустрічаю знайомих. Раніше міг за дві години зібратись і дременути кудись. Зараз вже ні, потрібно багато речей для комфорту. А от мій батько був таким, рок-н-рольного типу. У свої 70 поїхав у мототур, дикий парубок.
— Нічого собі! А ким він був по життю?
Науковцем. Але він багато чого змінював у своєму житті. На відміну від моєї мами — вона більш спокійного сталого типу. Отак вони мали троє дітей, і на якомусь етапі мама вирішила, що це трошки занадто, й вони пішли різними шляхами.
Батько був цікавою і дуже впертою людиною, не визнавав помилок. Коли він брав мене до себе, ми їхали у авто, він часто міг висунутись з вікна та кричати на когось на світлофорі. Мені було часто через це соромно, але я його любив. Водночас він був дуже щедрим. Коли ми кудись йшли і раптом захотіли морозива, для нього це було взагалі не питання — одразу всім скільки хто хоче. А мама була більш консервативна й суворіша.
— Класно, що у тебе була можливість бачити два підходи до життя та брати від них все.
Так. Батьки стояли на своєму, захищаючи те, у що вірили. І це від них я навчився поважати свою думку. Вони казали: ніколи не бери до серця якоїсь думки лише тому, що вона загальноприйнята. Вони навчили мене шукати справедливості.
— І це при всій своїй християнськості? Як це можливо?
Можливо. Я теж їх вчив. За роки до того, як прийняли закон про рівність шлюбів, ми говорили про родини, про любов серед людей тощо. Як зараз пам’ятаю, ми дивились телевізор разом з мамою, і вона вибухнула: «Як ця пані може вживати такі фрази із Біблії, ще й на своїй канцлерській позиції! Звичайно, геї повинні мати право всиновлення та одружуватись». Та я тоді сам був шокований її словами, не вірилось, що вона це каже: «Ви платите однакові податки, але маєте відмовитись від своїх прав?!» І це було років 18 тому, коли Меркель ще була канцлеркою.
Біблія — чудова книга, повна мудрості й гарних порад. Але подивись на церкву, особливо на католицьку. Ми ж усі все бачимо…
— Отже, тебе батьки просто прийняли таким, як ти є?
Так. Та вони не мали інакшого вибору. Вони мали або прийняти, або втратити мене. Мама, звичайно, час від часу заводила тему, що вона б дуже хотіла бачити моїх дітей, своїх онуків. Але я у цьому світі ж не для того, аби втілювати бажання мами. До того ж, у мене ще два брати, старший та молодший, які можуть це робити (сміється). По мені й одразу з дитинства було видно, що я гей, і це не просто якась фаза у житті. Подивитись хіба на фотку, де ми всі разом: брати із палицями й замурзані, і я такий гарний посередині з квіточками (сміється).
— Скільки тобі було, коли стався камінг-аут?
Сімнадцять. Я сильно закохався. Це було моє перше кохання. Саме кохання, а не перший секс. Але покидьок розбив мені серце, зрадив з другом. Господи, я був розбитий, плакав невпинно тижнями. Зараз я дуже радий, що тоді життя розвело мене з тим віслюком, але ж тоді було дуже гірко.
Якось я його запросив на ніч до нас і сказав про це мамі. Все було ясно, мама сильно зітхала, не вірила вухам та пішла дзвонити моєму батькові: «Ой-ой, може, ти поговориш із Франком, він каже, що він гомосексуаліст». Та батько доволі спокійно мені відповів, що сильно шокувало тоді мене: «Франку, ти розумна людина, мій улюблений син. І якщо ти вирішив, що хочеш мати стосунки із чоловічими задами, то твоє право. Я тебе все одно люблю». Це значить дуже багато у доволі все ж гомофобному суспільстві.
— Ти сам ніколи не хотів дітей?
(Хитає головою та сміється) Я ледь за себе можу нести відповідальність, які вже там діти. Це не мій шлях. Та й зараз, коли мені вже майже 60 років. Я не створений бути батьком та не бажаю дитині такого.
— А твій партнер?
І він теж не планує дітей. Він сам має дуже щиру дитячу душу, він дуже світлий. І дітей любить, але… Якось так, що ми не плануємо.
— Та й взагалі він тебе підтримує у всьому?
Так, звичайно. Коли , він мені сказав, що все, що я хочу сказати та зробити — дуже правильно, і він за мене. Я одразу сказав організаторам: я вийду, і буде ясна моя політична позиція. Або так, або ніяк, віддавайте нагороду іншим людям. Мої друзі також казали, мовляв, Франк, ну то недоречно. Але ми обидва розуміли: гей-активізм та те, що відбувається в Україні — єдині. Та я навіть хештег створив #nopridewithoutukraine. Просто ходити сьогодні із райдужним флагом — це не активізм, це доволі дрібненько.
— А чи є у тебе якийсь зв’язок з Україною? Зараз, звісно, вже багато з’явилось знайомих та друзів з України. Ми ж і познайомились на івенті від посольства України у Берліні. Ти як дізнався про цю подію?
Мені сказала подруга. Так, зараз багато маю українських друзів. А раніше я був на зйомках у Києві років 12 тому. Мав роботу з братами Кличками, ще коли вони жили у Німеччині. Боже, яким красенем тоді був молодший брат! Я їх одягав для реклами, ледь не втрачаючи свідомість — такі величезні красені в одній білизні переді мною. З ними точно не хочеться мати проблем (сміється).
Так цікаво зараз бачити, наскільки змінюється Україна, як росте. Мене деякі знайомі питають, чого я взагалі підтримую Україну, адже вона теж гомофобна країна. Так, може, трошки й лишилось таких настроїв, але то здебільшого серед старшого населення. Мені жодного разу ніхто не написав в Інстаграм нічого обурюючого з України. А от з росією була ціла історія.
— Коли вони показували тебе по ТБ та казали, мовляв, дивіться, хто підтримує Україну?
Так, саме це. Абсурд. Ніхто не питав мене, просто взяли фотографії та скліпали образливий ролик. Я був шокований, бо вони витягли на світ найгейськіші світлини та видали такий хейтспіч! Отак багато можна сказати про велику російську культуру — перетворити все, що можна, на пропаганду. І всі ці заклики про ненависть, про те, що геї проти Бога, бідні діти тощо. Ну камон, якщо ти християнин, то ти знаєш: Ісус любить кожну людину.
Втім, як подумати, як така велика й могутня росія, як вона про себе каже, може налякатись простого мене, щоб аж цілу історію зробити з цього? Я не якась велика публічна особа, не мегаінфлюенсер. Я просто людина, яка щось робить. Як це насправді соромно, що вони мали зробити ефір на першому каналі про мене як приклад західної гомопропаганди. Якесь слабоумство.
— Чим ти займаєшся зараз поза політичними справами?
Наразі знову багато працюю із Сарою Коннор. Ми вже 22 роки разом, прямо стосунки, як у родині. Ми працювали разом ще над відео до From Sarah with Love, потім була пауза, і ось зійшлись знову. Такий плин життя. Ми завжди з нею знаходили спільну мову, з нею суперкласно працювати. Пару років тому вона зробила трек про хлопця-гея (Vincent, — Авт.). І тоді вона й захотіла знов попрацювати разом, бо ми так гарно на зламі 90-00 спрацювались. Я завжди топив за рівність на сцені, а вона завжди підтримувала цю тему. На жаль, люди швидко забувають все.
— Та і я якось не фанатка Сари Коннор, тому також все це пропустила.
Так, все, я йду звідси! (сміється). Ба більше, вона багато зробила гуманітарної допомоги. На початку війни у мене були комерційні зйомки у Варшаві, а наступного дня запланована примірка із Сарою. Вже все було приготоване: купа красивенних суконь з Італії та Лондона. І от я мав би вилітати з Варшави, але ми затримались зі зйомкою до 10 вечора, що вже не було рейсів. Я не знав, як їхати, бо ж тоді всі залізничні шляхи були забиті біженцями. А Сара просто фізично не могла перенести примірку — в неї був тур розписаний по хвилинах. То зрештою її продакшн мені замовив водія, аби я вчасно повернувся у Берлін. І кожного разу, як ми зупинялись десь покурити чи взяти кави, бачили ці нескінченні шеренги автобусів… Мені досі важко про це згадувати. Тим не менш, я дістався додому о 4 ранку та не міг заснути — так сильно мене це схвилювало. І десь о 7 згадав, що маю ж футболки від Кетрін Хемнет, легендарної дизайнерки, що, вважай, започаткувала політичний дизайн. Одна No War, а інша — Peace. Я підірвався і швидко зробив фото тих футболок мобільним і за дві години до зустрічі відсилаю Сарі ті фото зі словами: «Забудь усе, про що ми домовлялись для примірки. Ось що ми робимо! Це те, що необхідно зробити». Я записував їй голосове і розплакався. Ну все, думаю, вона мене точно у божевільні запише й не буде працювати (сміється). Може, вона й думає, що я крейзі, але її відповідь була однозначною: «Чудово, Франк! Зробімо це».
Ми зробили примірку, і я написав у лондонський офіс Кетрін — нам потрібні були мінімум з десяток тих футболок для туру. І Кетрін сама, а не пресменеджер, як це завжди буває, відповіла нам, що з одного боку чудово, що є запит на подібні дії, але дуже прикро, що у світі все ще є потреба в цих футболках. Однак більше у них немає футболок у наявності — якраз оговорюється можливість перевипуску через війну в Україні. Тому, Франк, сказала вона, скопіюйте дизайн, зробіть самі футболки: важливе повідомлення, а не копірайт. Легендарна дизайнерка!
У центрі Берліна саме проходив концерт Sound of Peace, і Сара вирішила взяти у ньому участь, аби зібрати гроші для України. Наш меседж був у всій німецькій пресі, це було сильно. Так вона весь тур проїздила з цими футболками та виходила з прапором.
Окрім цього Сара й сама зі своїми дітьми ходила на вокзал допомагати людям, котрі приїжджали. Навіть взяла до себе українську родину, що й досі живе у неї. Ще вона для свого фан-клубу випустила копію тих футболок та 100% прибутку віддалв на проєкти для України. Протягом туру вони назбирали 96 тисяч євро допомоги і додала від себе ще 4 тисячі для круглої суми. То що, тепер ти фанатка чи як?
— Можливо! І наостанок: яке питання тобі ніхто не задавав, але ти би хотів на нього відповісти?
Ох нічого собі. Не знаю. Але що я хочу сказати моїм інтернет-прихильникам, а вони — набагато молодші за мене (мені 59, нагадаю): довіряйте життю, довіряйте собі й вірте в себе. Не дозволяйте нікому вішати вам лакшину на вуха і прислухайтесь уважно до того, що відбувається навколо. Не забувайте обіймати та цінувати тих, хто навколо. Не відвертайтесь. Господи, я звучу як той проповідник! (сміється)
