Всередині ∄: київський клуб, де рейв зустрічається з опором
Переклад статті від видання Вazeddigital.
Поки в Україні триває війна, один з андеграундних клубів у столиці країни став потужним осередком активізму.
Найгарячішого клубу Києва не існує: ∄, який часто називають Кирилівська 41 (або K41) за його адресою, є парадоксально водночас і відомим, і безіменним. Розташований у величезній колишній броварні в індустріальному районі Подолу, ∄ — єдиний спеціалізований квір-клуб у столиці – з моменту відкриття у 2019 році став серцем місцевої техно-сцени та осередком активізму.
Нічний клуб ∄ – це неймовірний майданчик для вільного вираження стилю та інтимності, що в іншому випадку неможливо на вулицях Києва. Зі строгим фейс-контролем і політикою заборони фото, його можна було б назвати безпечним простором, якби не безпілотники та ракети, що літають над головою. Попри це, щосуботи рейвери заповнюють клуб, прагнучи єднання серед хаосу.
Символ «∄» – це математичне позначення, яке означає, що щось не існує. Настя Сирадоєва, 29 років, яка керує клубом, каже, що ідея полягає в тому, щоб заохотити досвід у реальному житті: «Ви просто маєте дослідити це самі, — каже вона мені. — Що мене зараз дійсно турбує щодо [∄], так це те, що росія намагається нас знищити… і вони не хочуть, щоб ми існували. Але я вважаю, що дуже важливо не змінювати наші плани, наше бачення, через цих клятих росіян».
Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, ∄ на короткий час функціонував як притулок для майже 200 людей. «Ця будівля пережила дві світові війни; вона свого роду безпечна», — каже Сирадоєва. Незвично для України, більша частина оригінальної архітектури ∄ XIX століття збереглася, з червоною цеглою та кам’яними колонами, що контрастують із сучасною сталлю та бетоном. Архітектори Berghain, студія Karhard, яка реконструювала приміщення, врівноважили масивні архітектурні елементи, що залишилися від броварні, з невеликими приватними просторами.
Наприкінці весни 2022 року персонал ∄ грався з ідеєю знову відчинити двері, представивши цю ідею вечором ембієнтної музики. «Справжній опір – не на танцмайданчику, справжній опір – лише на передовій; [але] люди просто почали танцювати, тому що їм це потрібно, чи не так?» – каже Сирадоєва. «Це був момент, коли ми зрозуміли, що не ми як команда повинні вирішувати, чи можемо ми танцювати, чи ні. Це має вирішувати наша спільнота».
З моменту повторного відкриття після вторгнення ∄ функціонує як повністю некомерційна організація для підтримки військових зусиль. Гроші збираються у «Фонд спільноти K41», який на сьогоднішній день зібрав понад 700 000 фунтів стерлінгів для підтримки передової, від військових вантажівок до спальних мішків. Павло Мусійко, 32 роки, — нещодавній ветеран, і він керує «Фондом спільноти K41». Перша вечірка, на яку Мусійко пішов після того, як воював, була в ∄ — це був його перший рейв, і там він відчув, що справді знайшов спільноту. «До повномасштабного вторгнення я був танцюристом: хіп-хоп, хаус, брейк-данс. Для мене музика завжди і всюди», — каже Мусійко. Через те, що його стереотипно сприймали як гея через його танці, сьогодні Мусійко є відвертим союзником ЛГБТК+ і виділяє фінансування для інклюзивних українських армійських батальйонів.
Фейс-контролерка Гелен Попутнікова стала відомою персонажкою після чотирьох років роботи в ∄. Покрита татуюваннями – вона також працює татуювальницею в клубі – з великими очима, як у персонажа Тіма Бертона, вона розповідає мені про те, як клуб еволюціонував протягом багатьох років. До війни, пояснює вона, вечірки в ∄ було заведено проводити всі вихідні. Сьогодні, з новими обмеженнями, події починаються опівдні і закінчуються об 23:00, що призводить до дивного видовища: черги до нічного клубу серед білого дня о 15:00. Вона додає, що незабаром після відновлення роботи людей у клубі було менше, ніж зазвичай, оскільки багато завсідників і співробітників клубу вступили до армії або покинули країну як біженці.
До 2023 року ∄ став більш відвідуваним, оскільки внутрішньо переміщені особи (ВПО), що тікали зі Східних та Південних окупованих територій України, почали переїжджати до Києва. Багато з них були з невеликих сіл, де квір-нічне життя могло бути відсутнім. Для них ∄ став знайомством з новим світом. «З [ВПО] було важливо проводити свого роду просвітницьку роботу на вході, тому мої розмови були довшими та більш пояснювальними», — каже Попутнікова. «Я відчуваю цю енергію на вході від людей, які приходять сюди, цю втому та смуток, які у них всередині. Дуже важко передати це словами».
Коли я відвідую клуб, члени команди ∄ оплакують нещодавню смерть Роми Тарасюка, колишнього татуювальника в ∄ разом з Попутнікова. Коли почалася війна, Тарасюк пішов добровольцем до армії, воюючи в батальйоні зі своїми друзями під назвою «Кайфарики». Антифашист-скейтер, Тарасюк був далекий від стереотипу типового українського солдата. Він загинув у ближньому бою з російськими солдатами лише два місяці тому. Його втрата досі є відкритою раною для команди, декілька членів якої носять речі з одягу бренду Тарасюка «Україна або смерть».
Однією з таких друзів клубу є Мая Бакланова, експертка з пропаганди та членкиня сцени. Вона веде чорний список іноземних ді-джеїв, пов’язаних з росією, який поширюється по всьому світу в середовищі електронної музики, і з гордістю носить логотип «Україна або смерть». «росія використовує культуру як зброю, — каже Бакланова. — Культура — дуже важливий інструмент у війні». Її активізм чинить тиск на артистів, які виступали в росії з початку повномасштабного вторгнення, та на російських артистів, які мовчали. «Росіяни подорожують по всьому світу і будують свою кар’єру […] поки вони ведуть жорстоку, неймовірно масштабну війну в центрі Європи», — каже вона. «Мій активізм тут полягає в тому, щоб ми не легалізували цю війну і не робили її нормальною».
Сьогодні понад 10 відсотків щотижневих відвідувачів ∄ — це чинні або відставні військовослужбовці, багато з яких прибувають прямо з передової або прямують туди. Майже у кожного в натовпі є друг або член сім’ї, який служить. Щоб підтримати їх, ∄ відкрив «Хаб ЛГБТК+ ветеранів», який очолює ветеран і активіст Віктор Пилипенко, один з перших відкритих гей-військовий України. Хаб надає правову, соціальну підтримку та допомогу з питань сексуального здоров’я. «Для мене [камінг-аут] був екзистенційним рішенням, — каже Пилипенко. — Я присвятив своє життя цій країні». Він продовжує: «Був міф, що… ЛГБТК+-люди — всі комуністи, які дуже проросійські, знаєте? Я просто хотів покласти край усім цим спекуляціям, розвіяти міфи».
Камінг-аут Пилипенка проклав шлях для інших чинних військовослужбовців, щоб вони могли відкрито служити як ЛГБТК+-люди. Одним з таких військовослужбовців є Гриша Кіт, який раніше працював менеджером у ∄, що він назвав «роботою для душі». Кіт почав працювати в ∄ в самий перший день відкриття. «Коли був перший день, я зрозумів, що в повітрі витає щось велике», — каже він.
У ніч, коли я розмовляю з Кітом, відкриті два танцювальні майданчики: Задній двір та Другий поверх. На Другому поверсі пульсуючі вогні висять, як зірки в хмарі диму. Звукова система вражає, наповнюючи кімнату жорстким техно з усіх боків. Але Задній двір — це те місце, де ∄ справді сяє. Величезні бетонні сходи розташовані навколо ді-джейських пультів, створюючи нескінченні мінісцени та по суті вертикальний танцпол. Масштаб вражає, а практичність бентежить — це не повинно працювати, але працює.
Натовп змішаний. Є ветерани з протезами кінцівок та військовими жетонами, молоді жінки у вухах ельфів та бікіні, прикрашених коштовностями, та м’язисті чоловіки у шкіряному фетиш-спорядженні. Атмосфера унікальна, важка і легка одночасно, об’єднана болем і вивільненням. Денис Юрченко, ді-джей та член колективу музичної школи «Культура Звуку», який відвідав вечірку, каже, що для нього атмосфера є протилежною гедоністичній. «Може здаватися, що це пір під час чуми, але це не так», — каже він. «У кожного є своя [історія]».
Коли сонце сідає над ∄, стовпи світла танцюють на задньому дворі, освітлюючи таких персонажів, як місцева легенда «Супермен» у своєму плащі, жінку, що граційно кружляє у сукні з паєтками, та чоловіка в шкіряній масці собаки. Це не схоже на зону бойових дій, але за кілька коротких годин усі, хто танцює, поспішатимуть додому до комендантської години, знаючи, що ракети можуть змусити їх залишити свої ліжка вночі. Однак зараз, як на передовій, так і за лаштунками, Україна будує новий вид єдності.
Agatha Scaggiante
