Третій світ за і проти Третього Риму
У часи існування СРСР світ поділився на три: Першій — держави, розвинені в економічному та соціально-політичному плані; Другий — країни «соціалістичного табору»; і, нарешті, найбільший Третій світ — країни, що розвиваються. Другий світ практично зник разом з крахом комуністичної системи, а СРСР повернувся до свого звичного вигляду Російської імперії. Москва знову бачить себе Третім Римом, тепер в якості лідера ультраконсервативних і авторитарних сил світу, захисників Традиційних Цінностей, серед яких почесне і провідне місце займає гомо/трансфобія.
Перший світ, як і раніше, складається винятково з країн ліберальної демократії. Вже загальноприйняті стандарти захисту прав людини та політичні обставини не дозволяють навіть найбільш консервативним та авторитарним режимам в його рамках, на кшталт нинішніх урядів Угорщини та Польщі, відкрито солідаризуватися з Русскім міром. Москві залишається воювати за симпатії з боку країн Азії, Африки та Латинської Америки, і в цих політичних змаганнях вона намагається повною мірою використовувати свій статус головного провайдера гомофобії у світі. За думками та твердженнями ультраконсерваторів, немає нічого природнішого та традиційнішого, ніж нетерпимість до ЛГБТ, тому більш традиційні та консервативні суспільства Третього світу мають радісно впасти в кремлівські обійми. Реальна картина, однак, як завжди, суттєво відрізняється від вологих снів російських імперіалістів.
Картина поточного прогресу — або регресу — в питаннях захисту прав ЛГБТ у Третьому світі виявляється дуже строкатою, неоднозначною, але в загальних рисах нагадує ситуацію, що існувала у Першому світі пару десятків років тому. Послідовно гомофобною є політика лише урядів деяких африканських та ісламських азійських держав, тоді як переважна більшість країн, що розвиваються, в цілому наслідують політику та наближаються до стандартів сучасної ліберальної демократії. Переважна більшість країн Латинської Америки, наприклад, вже визнають одностатеві шлюби або принаймні цивільні союзи, що мало від них відрізняються — і така політика підтримується в них не тільки традиційно популярними лівими партіями та маловпливовими лібералами, але й багатьма теж традиційно популярними консерваторами. У Чилі процес визнання одностатевих шлюбів був започаткований президенткою-соціалісткою Мішель Бачелет, яка нині обіймає посаду Верховного комісара ООН з прав людини, а доведений до кінця її суперником та наступником, нинішнім консервативним президентом Себастьяном Піньєрою. Це питання, так само, як і заборона дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, не зникає з порядку денного навіть союзних Москві кубинського та венесуельського режимів.
Великою специфікою відрізняється ситуація в країнах Азії, де, всупереч уявленням консерваторів, гомосексуальність і трансґендерність завжди мали певне визнання та соціальні ніші у місцевих суспільствах. Вже всі країни Індостанського субконтиненту визнають «третю стать» — тобто, наявність трансґендерних осіб, які не можуть і не бажають жити згідно статі, визначеній у них при народженні. Цьому не змогло завадити навіть те, що дві з них — Пакистан і Бангладеш — мають переважно мусульманське населення: трансґендери-гіджра з’явилися та були визнані в них значно раніше, ніж туди прийшло вчення пророка Мухаммеда.
У найбільшій країні цього регіону, Індії, зараз активно відбувається процес емансипації ЛГБТ людей за допомогою механізмів вільного демократичного суспільства: коли консервативні політики не бажають надавати рівні права дискримінованим групам, на допомогу гнаним і зневаженим приходить судова система. Чотири роки тому гомосексуальні стосунки в Індії були декриміналізовані саме завдяки рішенню Верховного суду цієї країни, а зараз відразу кілька вищих судів розглядають питання визнання одностатевих шлюбів. Індійці позбуваються законодавства та звичок, нав’язаних їм колонізаторами, та згадують про справжні засади своєї історії та культури. Чому, власне, батьківщина індуїзму та буддизму має зважати на біблійні приписи та закони шаріату? Високий суд Мадраса у справі “Арун Кумар проти Генерального інспектора з реєстрації” обговорив певні міфологічні історії, які чітко вказують на те, що одностатеві союзи не суперечать догматам індуїзму. Серед наявних прецедентів, які привернули увагу суду, одним із найбільш релевантних було народження бога Аяппи, яке стало наслідком любовного союзу богів Шиви та Вішну (останній, у своїй жіночій аватарі Могіні). Суд резонно вирішив, що індуїстська міфологія — принаймні, в тому, що стосується шлюбів між індуїстами, — має більше значення, ніж біблійна, і постановив, що в цілях «Закону про індуїстські шлюби» «нареченою» має вважатися будь-яка людина, яка розглядає себе як жінку.
Втім, суд може й, навпаки, стати на заваді визнанню одностатевих шлюбів, як це сталося два роки тому у Таїланді — однак, примітно, що це не поклало кінець зусиллям як місцевої ЛГБТ спільноти, так і державної влади з надання одностатевим парам законного статусу. Їхнє правове визнання так само обговорюється і в досі комуністичному В’єтнамі, і на переважно католицьких Філіппінах — і що характерно, ці процеси відбуваються абсолютно незалежно та без будь-якого тиску з боку західних країн, через запити самих місцевих суспільств.
Третій світ хоче стати частиною Першого та демонструє у багатьох аспектах прогрес, який може слугувати прикладом навіть для країн нашого регіону — Східної Європи.
Стаття експерта Центру “Наш світ” Андрія Кравчука, надрукована у № 33-2022 часопису Stonewall.
