«Monster: Історія Еда Гіна» Раяна Мерфі лише підживлює шкідливі анти-транс* наративи
Транс*журналістка Амелія Генсфорд критикує недоречні транс*-теми у серіалі «Monster: The Ed Gein Story» та творців, які не розуміють власного послання.
⚠️ Попередження: стаття містить спойлери до серіалу Monster: The Ed Gein Story.
У психології є поняття про різницю між намірами та впливом. Ідея проста: не так важливо, що ти мав на меті, як те, що сталося насправді. Ти міг не хотіти образити людину, але якщо образив — це й має значення.
Те саме стосується мистецтва. Для автора намір — рушій ідеї, його творчий компас. Але для глядача — неважливо, куди саме митець хотів повернути: якщо авто врізалось у стіну, то це все одно аварія.
Намір і результат: різні планети
Раян Мерфі чітко висловив свій намір після виходу Monster: The Ed Gein Story. Він пояснював, що серіал мав дослідити, чи народжуються монстри, чи стають ними, і водночас започаткувати розмову про психічне здоров’я.
Також він наголошував, що хотів спростувати вигадки про нібито «трансгендерність» серійного вбивці Еда Гіна.
Я не сумніваюся, що Мерфі та його співавтор Ян Бреннан справді хотіли провести межу між жахливими злочинами Гіна та безпідставними чутками про його ґендерну ідентичність.
Але проблема в тому, що їхній «добрий намір» нічого не вартий, коли результат — шкідливий, неосвічений і трансфобний продукт.
Коли серіал грається з вогнем
Замість того, щоб відмежуватися від застарілих і хворобливих уявлень про Гіна як «трансвестита-фанатика», серіал фактично насолоджується цими образами.
Гін у серіалі нав’язливо вдягає жіночий одяг і навіть «шкіру жінки», носить білизну й маску, зроблену зі шкіри вбитої жертви — сцени, які виглядають як викривлене поєднання фетишу і тортур.
Найбільш образливий момент — вигадана сцена, де Гін спілкується з транс*акторкою Крістін Йорґенсен (першою відомою людиною, що пройшла операцію зі зміни статі).
У сцені герой порівнює себе з нею, каже, що «теж, можливо, є трансґендером». Потім ми бачимо його — у ліжку, в жіночій шкірі, з фрагментом жіночого тіла під білизною, дивлячись у дзеркало з «ейфорією».
Цей момент — не просто відразливий, а небезпечний.
Він поєднує образи транс*жінок із насиллям, психозом і збоченням.
Маніпуляція транс*досвідом
Для транс*жінки шлях до прийняття себе — болісний і вразливий процес.
Кожна пам’ятає, як уперше приміряла сукню чи нафарбувала губи — тремтячими руками, у тиші, зі страхом і надією побачити у дзеркалі себе справжню.
Це момент, який не належить нікому, крім нас.
А Мерфі й Бреннан узяли цю мить — і перетворили її на криваву сцену хорору, позбавлену будь-якої людяності.
Вони зробили з нашої транс*радості — щось, над чим суспільство може гидливо хихотіти.
Псевдонаукова трансфобія під виглядом драми
У тій же сцені Крістін каже Гіну, що він не транс, а «ґінефіл» — тобто «людина, яка збуджується від жіночих образів».
Вона пояснює, що «справжній» трансгендерний перехід має тривати «роками ретельного аналізу».
Це — класична риторика трансмедикалізму, яку досі використовують трансфобні лікарі, щоб відмовляти людям у медичній допомозі.
І якщо Крістін у серіалі справді мала представляти реальний транс*досвід, то творці подали його викривлено, спотворено й небезпечно.
Намір ≠ виправдання
Мерфі може скільки завгодно повторювати, що «мав добрі наміри».
Але він не стоїть поруч із глядачами, коли вони дивляться його серіал. Його «наміри» губляться у кадрах, де транслюється стара й отруйна ідея:
що транслюди — дивні, небезпечні, одержимі тілом і насиллям.
І це — в час, коли праві рухи по всьому світу поширюють конспірологію про «трансекстремізм» і «загрозу від трансгендерів».
Замість того, щоб загасити полум’я ненависті, Мерфі підкинув у нього ще дрова.
Висновок
Monster: The Ed Gein Story — це не просто погано зроблений серіал.
Це приклад того, як необережність митця може завдати шкоди цілій спільноті.
І якщо глядач після перегляду не розрізняє транслюдей і серійних убивць, то відповідальність лежить не на глядачеві — а на тих, хто цей серіал створив.
