До Сенату Казахстану надійшло 854 звернення щодо законопроєкту про заборону «пропаганди» ЛГБТ
До Сенату Казахстану надійшло 854 звернення громадян, пов’язані з обговоренням законопроєкту про заборону так званої «пропаганди» ЛГБТ. Про це 2 грудня повідомив голова Комітету з соціально-культурного розвитку та науки Сенату Жусіп Нұртөре під час засідання профільного комітету. Втім, широку увагу ця інформація привернула вже наприкінці 2025 року.
За словами сенатора, у зверненнях містяться думки та пропозиції щодо документа, а сама ініціатива викликає неоднозначну реакцію в суспільстві.
Чергова спроба законодавчих обмежень
Поточний законопроєкт є фінальною стадією тривалої та не першої за рахунком спроби законодавчо обмежити поширення інформації, пов’язаної з ЛГБТ-тематикою. У нинішньому вигляді його розглядають як частину ширшого пакета поправок, що стосуються регулювання контенту, інформації для неповнолітніх та публічного простору.
Формально ініціатива подається через риторику захисту дітей і обмеження «шкідливої інформації». Водночас ключовим і найбільш суперечливим елементом залишаються розмиті формулювання про «пропаганду», які не мають чіткого юридичного визначення.
Роль електронної петиції
Безпосереднім поштовхом до повернення теми в активну законодавчу фазу стала електронна петиція, розміщена у 2024 році на офіційній платформі електронних звернень. Петиція з вимогою заборонити «відкриту та приховану пропаганду ЛГБТ» зібрала необхідну кількість підписів і була прийнята до офіційного розгляду.
Після цього питання знову почали системно обговорювати в державних органах і парламенті. У 2025 році його включили до законопроєктної роботи, документ пройшов через мажиліс і потрапив на розгляд Сенату, де й спричинив хвилю письмових звернень від громадян.
Історія питання
Водночас сам законопроєкт не є новою ідеєю чи разовим епізодом. Історія спроб закріпити подібні заборони сягає кількох десятиліть і майже збігається з формуванням правової системи незалежного Казахстану. Після розпаду СРСР країна відмовилася від радянської кримінальної статті, яка карала за добровільні одностатеві стосунки між дорослими. З цього моменту питання перестало бути кримінальним, але почало регулярно повертатися у формі морально-нормативних і «ціннісних» ініціатив.
Найбільш показова спроба законодавчо заборонити «пропаганду» була зроблена у 2015 році. Тоді в межах закону про захист дітей від шкідливої інформації до тексту включили норму, яка відносила до забороненої інформації відомості, що «пропагують нетрадиційну сексуальну орієнтацію». Законопроєкт пройшов парламент, але був зупинений на фінальній стадії: Конституційна рада визнала його таким, що не відповідає Конституції. Серед ключових проблем називали юридичну невизначеність формулювань і ризик довільного застосування норми.
Після цього прямі згадки про «пропаганду» на кілька років зникли з остаточних редакцій законів. У 2018 році ухвалили оновлений закон про захист дітей від шкідливої інформації вже без формулювання, яке раніше визнали неконституційним. Водночас сама тема не зникла й продовжувала існувати у вигляді публічних заяв, ініціатив окремих депутатів, громадських кампаній та періодичних спроб повернутися до заборон через інші законодавчі механізми.
Масовий суспільний сюжет
Із середини 2010-х до початку 2020-х років питання регулярно з’являлося в медіапросторі, але не доходило до остаточного закріплення в законі. Ситуація змінилася після 2024 року, коли тема отримала інституційний імпульс через механізм електронних петицій і була повторно легітимізована як предмет парламентського розгляду. У 2025 році заборонна логіка повернулася вже в складі комплексних поправок, що дало змогу провести її через законодавчий процес без винесення в окремий спеціалізований закон.
На цьому тлі цифра у 854 звернення до Сенату стала не стільки показником підтримки чи протесту, скільки індикатором того, що питання знову вийшло за межі вузької експертної або ідеологічної дискусії та перетворилося на масовий політичний і суспільний сюжет. Історія цієї ініціативи демонструє, що спроби запровадити подібні заборони мають циклічний характер: вони регулярно повертаються до законодавчого порядку денного, змінюють формулювання та обґрунтування, але незмінно викликають гострі суперечки щодо меж державного регулювання, свободи вираження та юридичної визначеності норм.
