Становище ЛГБТ+ людей в Україні за останні 10 років значно змінилось, пройшовши різні стадії боротьби за права та зіштовхнувшись з величезними викликами, як всередині країни, так і зовні.
У 2015 році Україна прийняла антидискримінаційну поправку у закон, який забороняє дискримінацію за сексуальною орієнтацією і гендерною ідентичністю на роботі. Це був важливий крок у захисті прав ЛГБТ+ осіб, хоча й досі залишається багато сфер, де дискримінація зберігається. Використання антидискримінаційної поправки навіть у сфері праці є майже неможливим, адже довести причину звільнення чи не прийняття на роботу через сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність людини майже неможливо.
Закон України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні не містить у своєму переліку захищених ознак сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність, натомість маючи відкритий перелік, де теоретично сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність входять до визначення «та інші ознаки».
Проблематичність такого визначення в тому, що кожна справа буде розглядатись чи не розглядатись, як дискримінація, в залежності від ставлення відповідних органів, які розслідують цю справу. Враховуючи значний рівень гомофобії в Україні, шанси на відкриття таких справ наразі мізерні.
З іншої сторони, українське суспільство все більше відкривається для розмови про ЛГБТ+ права. Прайди в Києві та інших містах стають все більшими та публічними, втім зустрічаються із значним опором від радикально налаштованих спільнот та церков.
Україна все ще стикається зі значними викликами в сфері прав людини і права ЛГБТ+ людей є лакмусовим папірцем про готовність нашої країни до процесу євроінтеграції.
ЛГБТ+ люди в Україні не визнані вразливою соціальною групою та не захищені від насильства, мови ворожнечі та злочинів на ґрунті ненависті. Законопроєкт про протидію та відповідальність за злочини на ґрунті ненависті не прийнято через агресивну протидію його ухваленню з боку церков, традиціоналістів та консерваторів. В той же час, постійні напади на ЛГБТ+ організації, події для ЛГБТ+ людей та окремих представників та представниць ЛГБТ+ спільнот відбуваються постійно і належним чином не розслідуються правоохоронними органами.
ЛГБТ+ сім’ї і досі не визнані на рівні законодавства, залишаючись невидимими і не існуючими родинами поза будь-яким захистом та можливостями отримати допомогу від держави. Наразі в Україні триває широка дискусія щодо прийняття законопроєкту про цивільні партнерства, які не будуть надавати аналогічних прав та обов’язків, які надає шлюб, але дозволять зробити маленький крок до визнання існування в Україні ЛГБТ+ родин.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, велика частина ЛГБТ+ людей пішла на фронт захищати свою країну, інша – почала надавати волонтерську та гуманітарну підтримку постраждалим від війни, але і досі ми не маємо жодного захисту від своєї держави на законодавчому рівні.
Західні країни мають набагато більше досвіду у захисті прав ЛГБТ-спільноти. Наприклад, у США і країнах ЄС були прийняті закони, що забороняють дискримінацію на основі сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності. Крім того, багато країн легалізували одностатеві шлюби і дозволили одностатевим парам усиновлювати дітей.
Організації, такі як Human Rights Campaign у США і ILGA-Europe, активно працюють над підвищенням обізнаності про ЛГБТ-права, надаючи підтримку та захищаючи права ЛГБТ-людей на глобальному рівні.
Однак західний досвід також показує, що захист прав ЛГБТ-людей – це не лише прийняття законів, а й постійна боротьба за суспільне прийняття і рівність. Виклики, зокрема гомофобія, лесбофобія, біфобія, трансфобія, бінарний погляд на гендер, висока кількість самогубств серед ЛГБТ-молоді, все ще актуальні і потребують подальшої значної уваги. Це підкреслює важливість неперервної роботи у цьому напрямку, адже боротьба за права не закінчується ніколи, це постійний процес.
Європа відома своїм прогресивним підходом до прав ЛГБТ+ людей. Це проявляється у різноманітних законах, прийнятих національними урядами та Європейським Союзом.
Закони про одностатеві шлюби прийнято в багатьох європейських країнах, включаючи Нідерланди, Бельгію, Іспанію, Норвегію, Швецію, Португалію, Ісландію, Данію, Францію, Велику Британію та Ірландію. Багато з цих країн також дозволяють одностатевим парам усиновлювати дітей.
Відносно новим європейським трендом є визнання гендерної ідентичності та захист прав трансгендерних осіб. Наприклад, Ірландія дозволила громадянам вільно змінювати свій гендер у юридичних документах без медичного втручання. Також варто відзначити, що Європейський суд з прав людини регулярно розглядає справи, пов’язані з правами ЛГБТ+ людей, що в подальшому розширює обсяг і глибину захисту їх прав.
Європейські країни були піонерами у просуванні прав і рівності ЛГБТ+. Ось кілька їхніх найкращих практик:
- Юридичний захист. У багатьох європейських країнах діють закони про захист від дискримінації на основі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності в широкому спектрі сфер, включаючи працевлаштування, житло та державні послуги.
- Шлюбна рівність. Кілька країн, зокрема Нідерланди, Бельгія, Іспанія та Ірландія, лідирують у легалізації одностатевих шлюбів, демонструючи прихильність повній юридичній рівності для ЛГБТ+ осіб.
- Права транс-людей. Деякі країни, наприклад Данія та Ірландія, дозволяють особам законно змінювати свою стать без медичного втручання, поважаючи особисте розуміння особи своєї гендерної ідентичності.
- Комплексна освіта. Такі країни, як Велика Британія, запровадили політику забезпечення інклюзивної освіти ЛГБТ+ у школах. Це включає в себе навчання про різноманітність ідентичностей і стосунків, сприяння розвитку розуміння прав та поваги різноманітності з раннього віку.
- Залучення громадянського суспільства. Групи адвокації ЛГБТ+ прав відіграють важливу роль у просуванні змін політики та наданні підтримки ЛГБТ+ спільноті. Наприклад, ILGA-Europe працює на всьому континенті, щоб просувати права ЛГБТ+ в різних країнах Європи, допомогаючи національним організаціям.
- Визнання прав інтерсекс-людей. Португалія та Мальта досягли успіху у визнанні прав інтерсекс-осіб, зокрема заборонили медичні процедури без згоди.
Попри значний прогрес, багато європейських країн все ще борються зі стигмою, дискримінацією та насильством проти ЛГБТ+ осіб, що вказує на потребу продовжувати боротьбу за рівність і захист прав. У той самий час Європейський Союз має мінімальну рамку стандартів дотримання прав людини, включно з ЛГБТ+ правами. Отже, будь-яка країна, яка йде шляхом євроінтеграції, має прийняти відповідні зміни у своє законодавство.
Шлях до рівності ЛГБТ+ – це безперервний шлях, де зміни мають відбуватися на двох рівнях – законодавчому та суспільному. Україна вже продемонструвала значний зсув у зміні суспільної думки щодо підтримки рівності для ЛГБТ+ людей, але держава все ще зволікає з прийняттям законів.
Така ситуація є загрозливою для сотен тисяч ЛГБТ+ людей, які чекають на визнання себе повноправними громадянками та громадянами своєї країни.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
Це авторська колонка Олени Шевченко. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції першоджерела – ШоТам.
