Як живуть ЛГБТ-люди в російській окупації
«Над тролейбусним депо висів український прапор. Приїхали орки до диспетчера і говорять: “Або ви сьогодні знімає прапор самі, або завтра ми приїдемо на танку і знімемо разом з приміщенням”».
Для херсонців життя після початку окупації розділилось на «до» та «після». Підготуватися до цього було ніяк, бо все сталося дуже швидко. На ранок 25 лютого покинути Херсон вже було майже неможливо. Ми поспілкувалися з Сергієм (ім’я змінено), який належить до ЛГБТ-спільноти. Він залишився в тимчасово окупованому Херсоні.
За словами Сергія, зараз у місті повсюди російська пропаганда. «Тиснуть психологічно, всі українські прапори замінили на російські або червоні тряпки типу ссср. По місту білборди до дня перемоги з георгіївськими стрічками. Зруйнували меморіал героїв Небесної Сотні. Тотальна українофобія. Говорять, що Херсон тепер російський назавжди. Ми не віримо. Ми знаємо, що Херсон – це Україна. Ми не здаємося».
Зачинилися майже всі магазини і супермаркети, речі та продукти містяни купують переважно на ринку. Проте й там придбати їх важко: ціни виросли в два, а подекуди й в три рази. Сергій розповідає: «Існує дефіцит товарів. Товарів українських все менше, все більше з’являється російських. Аптеки майже порожні, вже два місяці в них нічого не завозять. Ліки першої необхідності (анальгін, цитрамон, корвалол, мезим та інші) зараз можна знайти тільки на ринках. Їх везуть торгаші з Криму і продають на прилавках поруч з ковбасами чи цигарками, втричі, а то й вп’ятеро дорожче. Альтернативи немає. Хоч – бери, хоч – терпи. Будь-яка гуманітарна допомога з України не пропускається. Взагалі».
За спостереженнями Сергія, майже всі херсонці проукраїнські, проте російську «гуманітарну допомогу» доводиться брати й тим, хто проти окупації. «Мусять її брати, щоб вижити і не вмерти від голоду. Бо дехто лишився без жодної копійки. Я теж не працюю тепер». Наразі роботи в місті немає.
За словами Сергія, порядок в місті тимчасова окупаційна влада підтримувати не намагається: «Поліції немає. Ніякої. Маргінали зараз відчувають повну безкарність». При цьому по всьому місту з десяток блокпостів. Російські військові перевіряють документи, особливо у чоловіків призовного віку, перевіряють татуювання.
У БО «Інша» додають: «Якщо цисгендерних чоловіків змушують роздягатись на блокпостах та б’ють просто так, то що можна сказати про транс*чоловіків.. що може з ними бути? І чи можна назвати це дискримінацією? Але злочином на ґрунті ненависті – стовідсотково».
Сергій каже, що ЛГБТ-люди дійсно в небезпеці. «Скажу, що більша частина ЛГБТ-спільноти вже покинула місто. З моїх друзів та знайомих лишились одиниці. В мобільному додатку горнет світиться поруч десь 20-25% анкет від довоєнного часу. Хтось виїхав взагалі. Хтось видалив анкету з горнету або додаток з телефону. Адже на постах військові рф часто перевіряють наші телефони. Знаю це з особистого досвіду. Дивляться галерею фото чи відео, читають листування, передивляються профіль в ФБ та інше. Навіть боюсь уявити, що може бути, якщо дізнаються про орієнтацію людини. Я перед виходом зі свого будинку в місто обов’язково чищу телефон. Знаю, що його можуть перевірити в будь-який час і будь де. Адже хлопцям 20-45 річного віку приділяють особливу увагу через можливу приналежність до ЗСУ»
На жаль, інформацію про російські списки ЛГБТ-активістів підтвердила БО «Інша». Також вони повідомили, що зник їхній волонтер. Наразі його доля невідома.
Вони видалили сторінки в фейсбуці та зачистили інстаграм та телеграм організації. «Занадто багато фотографій та імен містилось у наших соціальних мережах. Це рішення було заради безпеки наших друзів та підписниць… Тим, хто в Херсоні, доводиться кожного дня зачищати власні месенджери, додатки. Кожне слово, прочитане орком, може вартувати життя. Хто мали змогу, користуються вдома одним телефоном, на вулиці – іншим».
Всі три херсонські організації евакуювалися майже повним складом. Напрямок профілактики ВІЛ-інфекції серед ГБ-чоловіків практично не обслуговується, бо це небезпечно. Соцпрацівники покинули окуповане місто.
Сергій додає: «Також в горнеті та блюсистемі в перші місяці були помітні анкети військових рф. Зараз їх немає. Можливо, просто приховали, оскільки більшість херсонських геїв мають проукраїнські погляди та не йдуть на будь-які контакти з окупантами. Знаю випадки, коли військові пропонували інтим херсонським хлопцям, бо останніх видавала їхня фемінність та манірність. За кілька днів хлопці через острах за своє життя покинули місто. Бути геєм в окупованому місті це реально небезпечно. Тут навіть нікуди звернутись за допомогою. У багатьох геїв з тих, хто тут лишився, секс відійшов на другий план або став більш віртуальним, бісексуали стали більш “натуральними” або “сімейними”. Ті, хто залишився тут, зазвичай зустрічаються з добре знайомими людьми маленькими компаніями у когось вдома. З новими майже ніхто не знайомиться. Зустрічі по типу гей-сауни навіть не обговорюються. Про вечірки і мови бути не може. Ми всі тут добре усвідомлюємо, що бути представником ЛГБТ зараз небезпечно для здоров’я, а якщо ти ще й проукраїнський активіст то це небезпечно для життя. Краще покинути місто. Більшість так і зробили».
Загалом понад 50% жителів виїхали з міста. Сергій розповідає: «Зеленого коридору немає. І ніколи не було. Всі їдуть на свій страх і ризик. З травня виїхати практично неможливо. Раніше дорога з Херсону до Кривого Рогу займала 4 години. Зараз може становити 4 доби! Це єдина дорога на вільну територію. Ціна одного квитка може становити на одну людину від 1000 до 10 000 гривень, а то і більше. Автобуси не ходять. Треба проїхати 30, а то і 40 блокпостів, де на кожному знущатимуться і насміхатимуться. Можуть погрожувати змусити рити окопи або гірше. Говорять, що більше не пустять в Херсон. Що це дорога в один кінець і так далі. Інша дорога це в Крим. Туди пускають без проблем».
Сергій пише: «Живемо надією, що ще трохи і цей жах скінчиться, треба лише потерпіти. Віримо в перемогу України. Ждемо ЗСУ, знаємо що вони поруч. Чуємо їх роботу по позиціям окупанта. Рахуємо кожен удар по Чорнобаївці, вона зовсім поруч.
Дуже переживаємо, коли кілька днів у місті стоїть тиша і не чутно жодних вибухів. Думаємо, невже про нас забули? Невже не будуть визволяти?.. А ж ось і гуркіт поруч з містом. О, добре. Не забули про нас. Пам’ятають про Херсон. Наші хлопці та дівчата вже зовсім поруч. Тож нам лишається тільки чекати на визволення і вірити що все буде добре!»
