Як в Одесі працює шелтер для трансгендерної та небінарної спільноти

Понад рік в Одесі працює безкоштовний шелтер для трансгендерної та небінарної спільноти. Як живуть транслюди, з якими проблемами вони стикаються, а також про тимчасовий прихисток і його головну мету, гендерну дисфорію, трансфобію і не тільки розказав організатор і проектний менеджер громадської організації «Прожектор» Олексій Лосинець.

Через війну трансспільнота почала об’єднуватися

— Як народилась ідея створення шелтеру?

— З початком повномасштабного вторгнення до нас збільшилась кількість запитів від трансспільноти. Під час виїзду за кордон мали місце випадки дискримінації транслюдей. Ми отримали близько шістдесяти звернень.

Для тих, хто вимушено покинув домівку і не зміг виїхати, почали організовувати прихистки по Україні. Транслюди почали об’єднуватися, створювати центри для ЛГБТ+. Але не всі люди, навіть гомосексуальні чи бісексуальні, сприймають таке явище, як «трансгендерність». Зараз українське законодавство спирається на міжнародний класифікатор хвороб (МКХ-10). У ньому трансгендерність вважається поведінковим розладом (це з розділу психіатрії), що є причиною стигматизації в спільноті.

Минулого року в новому класифікаторі хвороб трансгендерність перенесена з категорії психіатрії до сексології. Тепер офіційно це не психіатричне захворювання, а розлад по сексології. Однак страх досі існує. Навіть серед ЛГБТ-спільноти були випадки непорозуміння між представниками геїв, лесбійок, бісексуалів і трансгендерів й небінарних осіб. Були конфлікти на тлі трансфобій (страх перед трансгендерністю). Представники трансспільноти відчувають до себе неповагу та місгендеринг (коли неправильно вживають імена або звертаються не в тому роді). На тлі цього місцева спільнота разом з переселенцями створила групу «Т*Південь». Вони звернулися до американської правозахисної організації щодо підтримки створення окремого прихистку в Україні. Учасники ГО «Прожектор» стали тими, хто допоміг реалізувати цей проект.

Прихисток працював як пункт незламності

— Шелтер запустили в травні 2022 року. Прихисток розрахований не більше ніж на дванадцять осіб. Був час, коли люди тіснилися, проживали п’ятнадцятеро і більше. Наразі постійних жителів п’ятеро, однак є нові заявки, що спричинено подіями останнього місяця. Восени, коли росіяни обстрілювали енергетичну інфраструктуру, шелтер працював як пункт незламності для трансспільноти. Ми закупили «Екофлоу», допомогли забезпечити людей павербанками, ліхтариками. Шелтер знаходиться в квартирі, де є газопостачання, тому тут можна було пообідати гарячою їжею. А заодно й попрацювати.

Допоможуть лікарі, психологи, юристи

— Скільком людям допоміг шелтер?

— За більш як рік шелтер прийняв понад сотню осіб. Це і постійні жителі, і ті, хто проходить медичні обстеження, юридично оформляє документи. Були й ті, хто застряг в Одесі і не міг повернутися додому. З Сєвєродонецька, Донецька, Маріуполя, Миколаєва, Херсона, Києва, Харкова, Конотопа… Хтось проїздом, хтось використовував шелтер на один-два дні як транзитний пункт.

До прикладу, комендантка шелтеру родом з Миколаєва. Її житло зазнало значних пошкодженнь, бо знаходиться в Інгульському районі неподалік аеропорту. Потім приїхала і її подруга, яка залишилась без роботи через влучення у ринок біля площі Перемоги.

— Яку допомогу надає шелтер?

— В першу чергу, це тимчасове житло. Ми робимо все, щоб людина змогла скоріше адаптуватися до нових умов. Тут надається їжа, створені умови для комфортного перебування.

Восени минулого року ввели допомогу психолога. Кожна особа має пройти фахівця. Є групові заняття: аби вирішувати внутрішні конфлікти в колективі та сімейних стосунках. Наприклад, одна трансжінка переїхала з Києва через домашнє насильство. Її цькували рідні. Партнери з Запорізької області попросили, щоб ми її прийняли. Треба було спеціалізоване місце для людини з гендерною невідповідністю.

Були люди з суїцидальними нахилами. З ними працював психолог, підключали в роботу психіатричну лікарню. Люди вийшли з того стану, їх психологічний стан покращився. Вони змогли будувати своє особисте життя, отримати нові документи. Живуть вже окремо від прихистку.

Нас підтримують партнери: продуктові набори, адресна допомога від закордонної спільноти, і є 5-6 організацій, які за цей час допомогли так чи інакше. Додатково ми надаємо юридичний супровід в рамках нашої діяльності. Допомагаємо, коли є дискримінація або порушені права внаслідок війни.

Соціокультурний центр для трансспільноти

— За цей рік шелтер переріс у соціокультурний центр для трансспільноти на півдні України. Ми проводимо різні заходи. Це місце, де в воєнний час люди можуть відчувати підтримку, спілкуватися один з одним, бути в своїй ідентичності.

Долучаємо тих, хто потребує соціалізації, до нашої діяльності. Так, ми проводили лекцію щодо видимості ЛГБТ-спільноти в університеті імені Ушинського для майбутніх вчителів молодших класів. До аудиторії запросили трансчоловіка, з яким студенти і студентки змогли поспілкуватися і ставити питання, що їх цікавлять. А цікавили стосунки з друзями, родиною, як змінилося коло спілкування після переходу, були й питання про гормональний перехід.

Ми організовуємо семінари і лекції, де навчаємо транслюдей спілкуванню, захисту своїх прав, турботі про своє здоров’я. У нас є партнери — організація «Когорта», яка допомагає в отриманні замісної гормональної терапії. Не всі транслюди йдуть до лікарень чи сімейників. Через внутрішні побоювання, осуд, нерозуміння лікарів часто вони займаються самолікуванням. Тільки це небезпечно, адже гормональну терапію треба контролювати.

Трансгендерність — це питання поваги один до одного

— Ми всі такі різні. Як нам навчитися співіснувати?

— Задача шелтеру — не тільки допомогти, а й показати видимість спільноти. Вони є, вони теж люди, в них такі ж права, як і в інших людей. З медичної точки зору трансгендер — це людина з діагнозом «гендерна дисфорія». У правовому руслі така людина нічим не відрізняється від більшості. Вона має такі ж права на освіту, роботу, повагу, особисте життя. Треба пояснювати, що це таке, що таке явище існує, яка його природа.

Є країни, де трансжінки та трансчоловіки займають високі посади і до них ставляться з повагою. Трансгендерність — це питання поваги один до одного. Аби до них зверталися так, як їм комфортніше, щоб не викликати в них болісних почуттів. Це особливості кожного, в цьому ідентичність людини.

В Україні працює до десяти ЛГБТ-прихистків. Наш шелтер унікальний. Ті з наших відвідувачів, хто за цей рік зміг налагодити своє життя, вже живуть окремо. Якщо людина не оформила юридично перехід, то в неї виникають проблеми з працевлаштуванням, документами на освіту, військовим обліковим записом. Зовнішність людини не відповідає її документам, тому інколи її відмовляються обслуговувати.

На рівні з іншими захищають Україну

— Як суспільство сприймає транс-людей?

— Молодь краще сприймає, з розумінням. Адже вони виросли в епоху інтернету. Люди старшого віку пам’ятають час, коли гомосексуальність вважалася хворобою і обмежувала людину, наприклад, у службі в армії. У них найбільша і гомофобія, і трансфобія.

Якщо для світу це питання вже не нове, то у нас ще є внутрішні упередження, які вкорінилися з радянських часів. Наше суспільство тривалий час не довіряло медицині. То що ж ми можемо говорити про відношення до лікування з використанням гормонів?

Є представники спільноти, які воюють за Україну. Був випадок з трансчоловіком, який пішов на захист нашої держави з перших днів повномасштабного вторгнення. Він на гормональній терапії, і на той момент ще мав жіночі груди. Однак від прикладу зброї груди почали боліти і утворився великий синець. Йому терміново зробили мастектомію — хірургічне втручання з видалення молочної залози. І після реабілітації трансчоловік повернувся на фронт.

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів

Джерело

Сподобалось? Знайди хвилинку, щоб підтримати нас на Patreon!
Become a patron at Patreon!
Поділись публікацією