Як росія бреше про ЛГБТ-людей в українській армії
Та як використовує високий рівень гомофобії в суспільстві, щоб дискредитувати НАТО, розповідаючи казки про гей-дивізії.
В умовах великої війни з Україною Росія намагається отримати перемогу не лише на полі бою, продовжуючи руйнувати українські міста й села, а й на інформаційному фронті. Щоб досягнути своїх політичних цілей і перетягувати суспільство на свій бік, російські пропагандисти не гребують використовувати різні методи впливу й дезінформаційні прийоми. Зокрема, російська пропагандистська машина використовує ЛГБТ-дезінформацію, щоб дискредитувати своїх «ворогів» — ЄС, НАТО й українську армію. Як це працює і чи вдається це Росії? MediaSapiens пояснює, чи існує гомофобія в українській армії; що таке ЛГБТ-дезінформація; як і для чого її використовує російська пропаганда; як це впливає на ставлення до української армії.
Що? ЛГБТ-деза?
Як показало «Детектора медіа», російська пропаганда систематично використовує так звану ЛГБТ-дезінформацію. Тобто ту, в основі якої лежить гомофобія — неприязне ставлення до ЛГБТ-людей (лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерних людей). Наприклад, пропаганда називає всіх українських військових геями або ж під***сами, щоби принизити та дискредитувати. Або знецінює в такий спосіб військових НАТО, стверджуючи, що це «Альянс ЛГБТ», не здатний протистояти серйозній і сильній російській армії.
Загалом ЛГБТ-дезінформація — це підтверджена неправдива або оманлива інформація, яка маніпулює питаннями сексуальної орієнтації людей та створена й поширена з метою отримати економічну вигоду чи навмисно ввести людей в оману. За даними звіту Європарламенту «», дезінформація, що стосується проблем ЛГБТІК+, поширюється, щоби поляризувати суспільство, маніпулювати правами ЛГБТ-людей, що у свою чергу може розпалювати ненависть до ЛГБТ-людей та провокувати злочини на цьому ґрунті. Зокрема, ЛГБТ-дезінформація часто містить елемент мови ворожнечі.
Така дезінформація працює через високий рівень гомофобії, зокрема в російському суспільстві. У Росії гомофобія, або ж так звана боротьба із ЛГБТ-пропагандою є частиною національної політики. За Аналітичного центру Юрія Левади, станом на жовтень 2021 року 28% росіянок вважають, що мають право на одностатеві стосунки, 66% — переконані, що не мають; серед чоловіків ці показники — 28 і 73 відсотки. Попри це, 27 жовтня 2022 року депутати Держдуми закон про повну заборону «пропаганди нетрадиційних сексуальних стосунків» у Росії. Його підтримали всі 400 присутніх на засіданні депутатів. На думку співавторки законопроєкту Ніни Останіної, російські депутати, приймаючи подібні закони, відповідають на розв’язану проти Росії ідеологічну війну. Забороняти «пропаганду ЛГБТ» — не новий для Росії крок. Закон про це існує ще з 2013 року, однак нові поправки забороняють «пропаганду нетрадиційних сексуальних відносин» тепер уже серед повнолітніх громадян Росії, а не лише серед дітей. Гомофобні висловлювання час від часу з’являються і в промовах російського президента та інших високопосадовців.
А нащо ця дезінформації Росії?
У звіті Європарламенту пояснюється, що Росія використовує ЛГБТ-дезінформацію, щоби послабити авторитет та значущість ЄС і НАТО. Проросійські користувачі соцмереж у різні способи намагаються дискредитувати європейські держави та міжнародні організації, користуючись високим рівнем гомофобії в російському суспільстві. Однак у такий спосіб Росія намагається дискредитувати й українську армію, час від часу закидуючи в інфопростір тезу, що в Україні створюють окремі гей-дивізії.
Тобто для російської пропагандистської машини гомофобія, яка є в суспільстві, стає у пригоді: така дезінформація принижує представників і представниць ЛГБТ-спільноти; знецінює їхню роль у суспільстві; розглядає таких людей, базуючись виключно на ознаці сексуальної орієнтації; така людина нібито слабка, меншовартісна. Для типового пропагандиста чи пропагандистки гей — непрофесійна людина, яка нічого не вміє: ні керувати, ні воювати. Тому нерідко, прагнучи дискредитувати якусь людину — посадовця чи військового, пропагандисти називають його геєм.
На думку пропаганди, якщо в українській армії є геї та лесбійки, вона стає слабкою й не здатна чинити опору російській. Як показує практика, це не так. Загалом ЛГБТ-дезінформація не працювала б, якби рівень гомофобії в російському та українському суспільствах був нижчий і якби люди терпиміше ставилися до інакшості.
Яка ситуація з гомофобією в українській армії? Вона там є?
В українській армії ЛГБТ-люди й справді служать. Під час прийому на службу в українську армію людей не запитують про їхню сексуальну орієнтацію, адже вона ніяк не впливає на здатність нести службу. Та й звертання уваги на цю ознаку, навпаки, було б дискримінацією.
Представник ЛГБТ-спільноти, український військовий Еліас Фостер служить із 2019 року. Розповідає, що в армії почувається комфортно. «Всі радянські стереотипи про армію взагалі не мають нічого спільного із сучасною реальністю. Сьогодні в армії немає ні “дідовщини”, нічого такого. Проте довелося стикнутися із гомофобією. Це сталося після того, як мої пости побачили побратими», — розповідає Еліас. Він каже, що все, на щастя, обійшлося балачками, а з переслідуванням через сексуальну орієнтацію чи чимось подібним він не стикався. «Хоча мені зробили аутинг, бо камінгауту я не робив. Але я був готовий до цього, — пояснює Еліас. — Побратими сприйняли інформацію про мою орієнтацію по-різному, хтось прийняв і продовжив спілкуватися зі мною, хтось почав жартувати і намагався принизити. Керівники здивувалися, але якихось негативних реакцій з їхнього боку не було».
Еліас Фостер каже, що на фронті всі рівні, проте чимало людей думають, що представники та представниці ЛГБТ-спільноти бояться воювати, ховаються від призову. «Це не так. В українській армії є багато ЛГБТ-людей, й чимало з них знаходяться на “нулі”, — розповідає він. — Буває, що після повернення з фронту деякі люди не можуть повірити, що ти лесбійка чи гей і що воюєш. Це знецінення. Але є й ті, хто підтримує і допомагає. А дехто, незважаючи ні на що, намагається якось принизити. Хоч зрозуміло, що орієнтація захисників не важлива».
Психологиня, старша бойова медикиня Аліна Сарнацька розповідає, що прийшла в армію 5 березня цього року. «В останніх числах лютого я стала намагалися вступити в Збройні cили, але це було непросто, тому я шукала знайомих, що служать в окремих підрозділах, щоби потрапити до них не через військкомат, — каже Аліна. — В своєму підрозділі я не стикалася з гомофобією. Є багато гомофонних жартів, якихось не надто приємних висловів, але не гомофобії як такої. Я знаю відкритих гомосексуалів, бісексуалів і жодного негативу в їхній бік не було. Тому що ми армія воюючої країни. Є відчуття теплого ставлення до побратимів, посестер, більше всі підтримують одні одних».
Аліна Сарнацька додає, що не бачила гомофобії і негативного ставлення до відкритих ЛГБТ-людей в армії, тому що зараз люди дуже об’єднані й армія країни, що воює, має інші завдання і проблеми. «Тобто люди реагують нормально, реагують на саму людину, а не на її соціальну ідентичність. Найважливіше, як людина виконує свої обов’язки, чи можна на неї розраховувати, — каже вона. — Але я знаю випадки, коли було негативне ставлення керівництва через це. У мене є один друг, у якого така ситуація. Він хоче перейти в інший підрозділ. Тобто в нього вже й так були конфлікти з керівництвом, а потім воно дізналося про його сексуальну орієнтацію, вчепилося й за це».
про ЛГБТ-військових. «Я отримала сотні коментарів підтримки. Було й кілька знецінюючих коментарів. Але дуже багато людей розуміють, що наша війна — це боротьба за цінності, за свободу, рівність. Багато хто вже розуміє, що гомофобія — це частина російських “скрєпів”, які не притаманні нашому суспільству і мають відійти в минуле разом із іншими елементами русского міра, — пояснює Аліна. — До приходу на військову службу я думала, що армія — дуже гомофобна структура, але я цього не бачу. Я служу з освіченими, розумними, чудовими людьми».
Вона додає, що найбільша проблема для ЛГБТ-військових не в гомофобії всередині армії, а в законах держави. Тому що, наприклад, ЛГБТ-люди не можуть одружитися і їхні сім’ї, діти не отримують соціальних гарантій, які отримують всі решта. «Тобто люди прийшли захищати Україну, цивільне населення, готові собою жертвувати, і, на жаль, вони гинуть, але не отримують такого самого ставлення, такої самої пошани, як решта героїв, — розповідає Аліна. — Наприклад, я знаю двох дівчат, вони мають дітей, давно разом, діти ростуть. Але якщо військова гине, то діти, яких не вона народжувала, а її партнерка, не отримуватимуть соціальних виплат та інших пільг, як діти військової. Це абсолютно неправильно і несправедливо. В інших випадках дитину взагалі можуть вилучити із сім’ї: якщо загинула її біологічна матір, а юридично з іншою партнеркою дитину нічого не поєднує».
А що військове керівництво? Чи реагує на гомофобію, якщо вона виникає?
За словами юристки проєкту «Мережа параюристів» Анастасії Бондаренко, випадків гомофобії в армії поступово стає менше, і всі вони не є системними. «Відомі нам випадки переважно стосувались людей, що проходили строкову службу. Що ж стосується людей, які служать за контрактом або були мобілізовані, з початком повномасштабного вторгнення такі випадки поодинокі, — каже юристка. — Однак в українській армії не було значної кількості відкритих ЛГБТ-людей, що, можливо, також впливало на ситуацію. Але з початком повномасштабного вторгнення кількість ЛГБТ-військових збільшилась, а випадки гомофобії залишились поодинокими».
Анастасія Бондаренко пояснює: зазвичай гомофобією називали цькування або загрозу фізичної розправи. «Реакція військового керівництва на такі випадки зазвичай є доволі швидкою та позитивною. Керівництво робить все, щоб убезпечити людину, що стикнулась із гомофобією, та відновити нормальну атмосферу всередині підрозділу, — додає юристка. — Також інформація про всі відомі нам випадки дуже швидко потрапляла в ЗМІ, тому кейси набували розголосу. Керівництво зазвичай відкрите до співпраці з правозахисними організаціями і надає інформацію щодо конфлікту та його вирішення».
На думку юристки, наратив про гомофобію в українській армії «завезений» із країни-агресорки й підігрівався силами проросійських організацій та російською церквою. «Зараз частина цих організацій зникла, частина перемкнула свою увагу на інші проблеми», — додає Анастасія Бондаренко. Раніше «Детектор медіа» вже , чим живе спільнота «Українські військові ЛГБТ за рівні права» й чому російська деза — головний ворог правозахисної ЛГБТ-організації.
То українці — не гомофоби й не діймають ЛГБТ-військових?
Попри те, що Україну на фронті боронять й ЛГБТ-військові, їх інколи цькують. Наприклад, був військового Віктора Пилипенка на ґрунті ненависті до його сексуальної орієнтації. Проте такі випадки є поодинокими і в умовах великої війни ставлення до ЛГБТ-військових в Україні поступово змінюється. Про це свідчить і те, що в Україні в короткий термін набрала необхідні для розгляду 25 тисяч голосів. «У цей час кожен день може бути останнім. Хай люди однієї статі отримають можливість створити сім’ю й мати офіційний документ, що підтвердить це. Їм необхідні такі ж права, що й у традиційних пар», — йшлося в петиції.
За даними соціологічного Національного демократичного інституту, проведеного 2–9 серпня 2022 року, в Україні лише 31% опитуваних вважав, що гомосексуальні люди повинні мати такі ж права, як і гетеросексуальні. Категорично проти рівних прав виступили 19% опитаних. Такі дані — хороший показник того, що українське суспільство змінюється та стає терпимішим. Тенденцію дані опитування, яке Київський міжнародний інститут соціології у 2022 році. Активісти правозахисного ЛГБТ-центру «Наш світ» результати з підсумками аналогічного опитування, зробленого у 2016 році. Виявилося, що за шість років в Україні у півтора рази скоротилася кількість людей, які негативно ставляться до ЛГБТ-персон: у 2016-му негативно ставилися 60,4%, у 2022-му — 38,2%.
Більше про те, як Росія використовує ЛГБТ-дезінформацію для досягнення геополітичних цілей, читайте в «Детектора медіа».
