Унікальна справа трансжінки Марії Вініченко, яка звинувачувалася в розповсюдженні порнографічних зображень, тривала понад чотири роки. 12 травня 2023 року прокурор оголосив відмову від підтримання публічного обвинувачення.
Читайте та дивіться інтерв’ю Віталія Матвєєва – адвоката, голови правління ГО “ПРОЖЕКТОР”, керівника проєкту “Human Rights Clinic”, де він розповів про тонкощі провадження, яке підняло на поверхню багато питань стосовно відповідності сучасного українського закону до розвитку суспільства.
Справа Марії призведе до змін українського судочинства та правозахисної системи?
Ця справа – прецедент, який пішов саме з Одеси. Вона витягнула з потойбіччя нагальні питання щодо діпфейків (підроблене відео або фотографії, зроблені з використанням штучного інтелекту – ред.) та порнографічних матеріалів. Правоохоронні органи вже порушували схожі справи в Одесі.
Деякі трансгендерні люди не хотіли публічного розголосу, тому погодилися, що вони нібито винуваті у скоєнні злочину. І тут з’явилася Марія – трансгендерна жінка, активіст. Спочатку вона пішла до адвоката з безкоштовної правової допомоги. На жаль, він її не почув та відмовився. Тоді вона вже звернулася до моєї організації за захистом прав її як трансгендерної особи й ми почали розбиратися. Це сфабрикована справа. Хто це зробив, ми ще не можемо зрозуміти.
Ми показали, що сьогодні будь-яка людина може взяти світлини з соціальної мережі, завантажити у комп’ютер і за допомогою фотошопа та штучного інтелекту зробити таку ж людину, розмістити на сайті знайомств. Після цього світлини, які ганьблять честь та гідність людини потрапляють до правоохоронних органів і відкривається кримінальна справа.
Те, що прокуратура відмовилася від обвинувачення, свідчить, що держава дійсно розуміє наявність проблеми. Прокуратура зрозуміла, що слідчі органи розслідували поверхнево та не поставили інші питання – щодо людей, які мали змогу зробити діпфейк.
Чому діпфейк – злочин?
В Америці цим питання займаються вже давно, виділяють багато грошей, адже є проблема створення діпфейків стосовно знаменитостей чи політиків, аби заплутати обранців, посіяти сумніви.
Зараз за такого розвитку інформаційних технологій, штучного інтелекту, наявності кібербезпеки важко довести справжність знімків?
Є такий крутий документ – протокол Берклі, який розробили, щоб ловити кіберзлочинців. Там детально прописано, як необхідно збирати ці докази. Адже слідчий повинен в першу чергу враховувати, що доказ може бути підробний.
Щоб не заплутатись у справі, він має ставити питання про те, звідки доказ з’явився, яке його джерело. Коли знаходиться оригінал далі рухатись далі за протоколом. Наше законодавство цей протокол ще не ратифікувало, але ми маємо можливість його використовувати.
Для цього необхідно його вивчити, щоб слідчі органи розуміли, як ним користуватися. На жаль, поки правоохоронна система цього не робить, але я вітаю Верховний суд, адже деякі з суддів почали розмову про цей протокол, отже перший крок зроблено.
Велика проблема в тому, що слідчі не мають можливості правильно збирати докази. Вони не експерти, тому не повинні цього робити. Є експерти з комп’ютерної техніки, які повинні збирати докази, консервувати їх та дивитися, чи справжня сторінка, хто її створив.
Чи вистачає освіти українським юристам з питань гендерної ідентичності?
Не лише юристи, навіть деякі наукові співробітники плутають поняття сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Коли у мене питають саме про тему Марії, то я розумію, що немає знань та відповідальності щодо гендерного насильства. У нас взагалі ці поняття відсутні в українському законодавстві, тому ми запозичили це у Римського статуту.
Мої колеги дійсно кажуть що не розуміють. З ЛГБТ тільки почали якось миритися, а тут вже трансгендерна жінка. А хто ж така трансгендерна жінка? Багато запитань, що це за люди і як взагалі з ними контактувати. Це справа юристів, які повинні це вчити. Відповідальність вже лежить на нас як на поколінні, яке має роз’яснювати, що є такі люди.
Розголос справи Марії вплинув на рішення?
Зараз вона має право на компенсацію за всі 4 роки, які судилася. Держава має компенсувати витрати, наразі Марія підраховує збитки. А це емоціональний стан та усі витрати коштів, навіть поїздка на таксі до суду враховується під час стягнення.
За допомогою цієї справи, ми порушили питання на рівні суспільства, що є така 211 стаття, яка перейшла з кримінального кодексу УРСР, де передбачено покарання до двох років позбавлення волі. За радянських часів взагалі не було сексу, ми вже мовчимо за світлини та все інше.
Тоді розвиток суспільства був значно нижче, ніж зараз. Не було Telegram, Instagram, Facebook, взагалі Інтернету не було. Ми розвиваємося, у нас багато гаджетів, з’являються інтернет-платформи, де кожна особа може проявити себе. Чому особа не може показувати своє тіло і на цьому заробляти?
А держава робить перепони, хоча може також заробляти на цьому, брати податки. Замість цього ловлять маленьку рибу, адже велика має гроші та можливість відкупитися від притягнення до відповідальності, якщо сказати чесно. Маленьку людину, яка не може заплатити, таскатимуть до правоохоронних органів, по судах – і то не факт, що вона дійсно розуміє, що скоїла. Адже цей злочин у нас прописано в Кримінальному кодексі, який перейшов з радянських часів.
Відповідно до сучасного закону українських порноакторів треба притягувати до відповідальності?
Якщо брати цей застарілий закон, то відповідно до його приписів достатньо провести портретну експертизу. Щодо Марії, наприклад, цю експертизу проводила експертка, яка працює ще з далеких часів. Вона побачила оголений член і одразу написала, що через те, що він в ерегованому стані – це є матеріал порнографічного характеру. Якщо вважаєте, що це ерегований член, тоді треба пояснити це з боку анатомії, а у людини немає цієї освіти. Тому прикро, коли експерти виходять за межі своїх знань і такі моменти описують самостійно.
Повертаючись до порноакторів, якщо зробити таку портретну експертизу та експерт напише, що матеріал дійсно має порнографічний характер – це підстава для відкриття кримінального провадження і переслідування особи.
Я дивився рішення деяких суддів, вони посилаються на міжнародні документи, які регулюють порнографію. Але Україна такі документи не ратифікувала і вже питання до суду, як він може ці юридичні акти покласти в основу свого рішення. Ніяким чином не може, але на жаль, ніхто не оскаржував такі рішення і здебільшого – це угоди про визнання винуватості особи.
Проте я розумію, коли особа сидить у кабінеті зі слідчим чи прокурором і їй кажуть: “Ти розумієш, що ці світлини ми будемо показувати у суді, що десь можуть тебе побачити…”. Виникає страх, людина все підписує.
Марія спершу підписала угоду про визнання у винуватості, вона думала, що її звинувачують у знайомстві в мережі, і що це адміністративна відповідальність. Так вона зрозуміла від слідчого. Коли вона потрапила до мене, то я роз’яснив, що це кримінальна відповідальність. Вона навіть не бачила справи. Адвокат сказав підписати, щоб швидше було.
Як себе захистити від діпфейків, не видаляючи соціальні мережі?
Ми повинні провести експертизу, щоб зрозуміти, що це діпфейк. А сьогодні нам не вистачає знань та апаратури. Програми для розпізнавання штучного інтелекту коштують багато мільйонів. Наприклад, щодо фотошопу, потрібно провести цифрову експертизу, але для цього потрібен оригінал світлин. Також постає питання, як довести, що ти не причетний до цього.
Зараз є багато штучних інтелектів і перше, коли ми бачимо діпфейкове відео, то дивимось чи кліпає, назвемо його “аватар”, очима. Але зараз вже є штучний інтелект, де він може кліпати. Тож все залежить від того, наскільки хочуть поглумитися і які мають можливості. Якщо брати виборчий процес, то можуть вкласти грошей, щоб зробити цей “аватар” максимально справжнім, змінити голос, людську подобу.
Зберігання на телефоні власних фото-, відео матеріалів, пересилання їх у приватній бесіді – порушення кримінального законодавства?
Я вважаю, що мій телефон – захищений правом власності. Перше ніж залізти до нього, потрібно мати якусь судову санкцію. Якщо з юридичної точки зору казати, то я маю право у себе в телефоні та на носіях зберігати скільки хочу різної інформації. Вона повинна та захищається законом.
Раніше розуміння її було інакшим, бо порнографічний матеріал тоді записувався на DVD-диски та продавався на вулицях. Тому легалізація самої статті була направлена на те, щоб ніхто не купував. А особисті накопичувальні системи – наша власність і ніхто не має права казати, що це розповсюдження порнографії. Коли продається, тоді це кримінальна відповідальність.
Прецедент на Полтавщині: дівчина отримала штраф у 34 тисячі гривень за надсилання власних відео з мастурбацією. Як прокоментуєте цей вирок?
Я бачив рішення, воно мене здивувало початком: “Десь у лютому 2023 року, в невідомий час, місце та спосіб…”. Це не судове рішення. Ми вчимося на юриста стільки років, здобуваємо освіту адвоката, йдемо у систему, але нас вчать на факультеті кримінального права, що необхідно встановити час, місце, спосіб скоєння злочину, а тут пишеться роман. Незрозуміло яким чином, кому вона відправила: своєму чоловікові або хлопцю. Якщо так, то він побіг до правоохоронних органів писати заяву про скоєння кримінального правопорушення? На жаль, особа визнала свою винуватість.
Хто не готовий змінювати законодавство задля захисту ЛГБТ спільноти: суспільство чи влада?
Неодноразово була петиція про реєстрацію одностатевих шлюбів, яка набирала необхідну кількість голосів і навіть є законопроєкт про реєстроване партнерство. Суспільство виказало, що хоче це бачити, але на рівні вже депутатського корпусу держава бачити не хоче.
Під час війни тема набула актуальності тому, що є військові з ЛГБТ-спільноти, які відкрили своє обличчя. Якщо з ними щось станеться, партнер навіть не побачить тіло, не зможе розпорядитися спільним майном. За заповітом партнер взагалі не буде належати до першої черги на спадкування.
Тобто виникають дійсно нагальні проблеми, які повинен вирішити цей законопроєкт. Але поки що він десь гуляє по кулуарах Верховної Ради.
Війна пришвидшує законодавчі процеси?
На жаль, війна – це регрес. Інші країни під час війни не зростали. Я не хочу, щоб в Україні так було, але дискримінація та агресія посилюються. Деякі можуть сказати, що ці проблеми не на часі, але на часі, бо це права людини. Ми повинні це регулювати.
Статистика свідчить, що більшість населення каже: “Ми розуміємо ЛГБТ-спільноту – це круто”. Ми повинні в цьому контексті діяти далі, для прийняття законопроєктів.
Яка історія надихнула вас стати адвокатом та на шлях захисту дискримінованих груп?
Пам’ятаю десь п’ятий клас, коли ми писали, ким хочемо бути у майбутньому. Я вже на той момент писав, що хочу бути юристом. Щодо захисту прав ЛГБТ-спільноти, була історія. У тролейбусі побачив ставлення людей до хлопців, які трималися за руки. Міміку, вульгарність та агресію, яка вилилася на цих хлопців. Їх почали просто гнобити і їм довелося вийти.
Я подумав: “А чому наша спільнота так реагує, це ж їхнє право?”. Ми ж не приходимо до когось додому і не кажемо, як займатися, вибачте, сексом. Чому спільнота диктує, що і кому робити, з ким і для чого бути? У мене вже тоді виникла думка, що буду цим займатися, хоча я ще не розумів, що це за категорія людей.
Під час навчання я пішов працювати у громадську організацію. Ходив туди після пар, щоб якісь навички отримати. Пізніше, коли я вже працював адвокатом у банку, звернулася керівниця цієї організації.
Вона активістка, живе з ВІЛ-статусом і вирішила оформити опіку над хлопчиком. Її подруга, його мати, попросила це зробити, щоб дитина не потрапила до дитбудинку. Коли вона прийшла до служби у справах дітей та почала проходити медкомісію, на підставі старого наказу МОЗ ще 1991 року, їй відмовили. За цим наказом, ВІЛ-позитивний статус особи – перешкода до усиновлення.
Ми звернулися тоді до суду, це дійсно є дискримінаційна норма, адже вона порушує право особи на опіку. Ми виграли цю справу і до мене на Facebook масово почали звертатися люди. Тому ми відкрили організацію “ПРОЖЕКТОР”, де займаємося адвокацією, правозахисною діяльністю щодо категорій не тільки ЛГБТ-спільноти.
Що необхідно зробити країні та суспільству, аби забезпечити право на сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність? Коли, на вашу думку, ми це зробимо?
До цього питання необхідно підходити комплексно, тобто не тільки зробити якісь тренінги. Треба починати зі шкільної освіти, пояснювати, що таке дискримінація, що ми повинні поважати людей, які з нами живуть, що є різні категорії людей і ми всі однакові. Ми вже прийняли закон про медіа і наразі політика держави також направлена на те, що ми повинні показувати дійсну картину, щодо ЛГБТ-спільноти та у жодному разі не викривляти ці події, підходити з наукової точки зору.
Коли ми почнемо про це говорити, вчити правоохоронну систему, державних службовців, вводити цей предмет у школі чи університеті, особа, яка прийде змінювати документи буде казати: “Я трансгендерна жінка, яка має право зараз змінити свої документи”. А з іншого боку їй відповідатимуть: “Дійсно, ви маєте на це право. Давайте вашу медичну довідку, на підставі якої ми вам змінимо документи”. Це буде взагалі колосально.
Наразі коли відбувається цей процес, трансгендерна людина приходить з юристом. Коли його бачать, то документи беруть, але кажуть, що треба проконсультуватися з якимось відділом, а потім за якихось формальних підстав напишуть лист з відмовою. Активні дії з боку суспільства та громадських організацій, які формувалися, щоб захищати права, з часом дадуть результат. Я б хотів, щоб це відбулося за кілька років, я оптиміст. У молодого покоління вже інша свідомість і на неї великі сподівання.
Марія Литянська
