Святослав Шеремет: Сказати в армії, що ти з ЛГБТІК – це особлива мужність
Прихід Трампа до влади позначився у всьому світі. Багато орієнтирів стали іншими, те що будувалося роками зруйновано. Добре це чи погано – покаже час. Але зараз можна точно сказати, що припинення допомоги у різних сферах життєдіяльності зачепило як Україну, так і інші країни.
Все це торкнулося різних людей, у тому числі представників ЛГБТ-спільноти. Про те, як вони виживають у реаліях війни, які будують плани та чи буде цього року марш рівності, нам розповів координатор з політики та законодавства Національного ЛГБТІ-консорціуму Святослав Шеремет
— Війна багатьох змінила. Що змінила ця війна для вас?
— Велика війна загострила розуміння тих цінностей, за які ми стоїмо. До Революції гідності, до початку в 2022 році Великої війни, українська фракція російського світу, яка мала достатньо сили та впливу, протаскувала в Україні через парламент цілий стос гомофобних законопроєктів, яких ми ледь здихались дуже великими зусиллями. Ми як країна були на порозі від «законодавчої окупації» тими ідеями, які сьогодні восторжествували в правовому полі російської федерації. Я маю на увазі всі ці закони про заборону так званої пропаганди так званих нетрадиційних цінностей, через які весь рух за права людини для ЛГБТ в рф оголошено екстремістським.
Велика війна поставила перед екзистенційним вибором не тільки Україну як державу та країну в цілому, але й українські спільноти ЛГБТІК+ — тобто лесбійок, геїв, бісексуальних, трансґендерних, інтерсекс-, квір- та інших людей сексуального та ґендерного розмаїття. Отаким є коректне прочитання цієї абревіатури.
— Дякую, що поправили. Війна якось вплинула на права ЛГБТІК-спільноти?
— Права людини для ЛГБТІК+ — фокус і суть моєї роботи. Я спочатку зацитую дещо. «Забороняється будь-яка дискримінація військовослужбовців, зокрема … пряме або непряме обмеження прав військовослужбовців залежно від … гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, … сімейного … стану, … тощо». Дискримінація такого роду «забороняється … під час прийняття на військову службу та її проходження (в тому числі під час укладання контракту, просування та переміщення по службі, планування військової кар’єри, направлення на навчання, підвищення кваліфікації, підбору кандидатів до складу національного контингенту тощо)». У перекладі з бюрократичної мови це означає, що армія побачила ЛГБТІК+ у своєму складі, а уряд гарантує для ЛГБТІК+ рівність на військовій службі. Це витяг із постанови уряду минулого року із красивим номером 1234.
Саме під час війни ми почали як держава упевнений рух, крок за кроком — до визнання гідності й рівності людей з числа ЛГБТІК+ у різних сферах життя.
— Може ви знаєте, скільки представників ЛГБТ-спільноти пішло на фронт? Це змінило якось ставлення суспільства до ЛГБТІК+?
— Почнімо з того, що ЛГБТІК+ завжди були в армії. Не було іншого: не було видимості та не було визнання. У 2022 році добровольцем до сил територіальної оборони Києва пішов мій колишній сімейний партнер, з яким ми прожили багато років. Деякі хлопці з мого колективу, де ми виборюємо права людини для ЛГБТІК+ в цивільній площині, зробили вибір добровільно піти на фронт. Декілька наших колег були мобілізовані, і зараз вмотивовано воюють.
Питання про те, скільки саме ЛГБТІК+ на фронті, як на мене, позбавлене сенсу. А скільки ЛГБТІК+ живе у вашому багатоквартирному будинку? А скільки ЛГБТІК+ серед українських залізничників? А скільки серед педагогів? Відповідь одна і та ж для всіх випадків: БАГАТО. Найкраща особиста установка для кожного та кожної з нас — просто знати, що ЛГБТІК+ багато і що ЛГБТІК+ завжди поруч, навіть якщо вони нам не підморгують. Це справедливо і для армії.
Медіапростір рясніє матеріалами про ЛГБТІК+ в армії. І треба вам сказати, що бути героєм чи героїнею сюжету чи публікації про ЛГБТІК+ в армії — часто ризиковано чи шкодить людині з точки зору її особистого комфорту. Не кожному командирові подобається, коли хтось із підлеглих оголошує, що він служить саме в його підрозділі і що він чи вона — з числа ЛГБТІК+. Тому заявити про себе в армії — це особлива мужність. І саме тому, що це вияв мужності, такі кроки логічно мають вітатися.
Так, це значно змінило ставлення в суспільстві. Це з того ж розряду, як питання до пацієнта, що потребує донорської крові: а ти приймеш здорову кров від донора-гея в критичній ситуації? Чи відповіси: ні, шукайте мені іншого донора! Ось так і тут. Але самі військові (і це мали би казати вони, а не я) перебувають у дивній позиції: службу несуть нарівні з усіма, а питання соціальних гарантій для членів їх сімей, а саме — для партнерів чи партнерок — в Україні донині не врегульоване.
Про ставлення в суспільстві до ЛГБТІК+ скажу двома тезами. По-перше, з плином років ставлення постійно покращується. По-друге, частка тих дорослих співгромадян і співгромадянок, які погоджують з потребою в рівних правах для ЛГБТІК+, вже декілька років упевнено перевищує 50 %. Тому всі революційні зміни на користь ЛГБТІК+ вже сьогодні спираються на міцне соціальне підґрунтя.
— Наразі Трамп прийшов до влади, і ріже допомогу, яку також отримували і ЛГБТІК-організації. Це позначиться якось на Україні?
— Сполучені Штати Америки десятиліттями були уособленням свободи думки, вільного життя та зразком поваги держави до особистості. В Америки багато чому можна було повчитися, багато що запозичити. В день другої інавгурації президента Трампа флюгер США розвернувся в інший бік. Нам як українцям варто ставитися з повагою до вибору американської нації та до наслідків, до яких цей вибір призвів. Рішення президентської адміністрації значно скоротити або припинити більшість програм і проєктів допомоги для України, звісно, позначалося і на українських ЛГБТ-організаціях. Адже для впровадження цінностей прав людини потрібна не тільки наша добра воля, але й політична підтримка, і матеріальний ресурс.
Тому сьогодні, щиро дякуючи американському народові за раніше надану допомогу, ми «перепрошиваємо» формат своєї роботи та переглядаємо джерела нашої підтримки. Головний вектор руху — подальше зближення з Євросоюзом та іншими європейськими організаціями та інституціями. І головне: коли маєш волю до змін, ресурс завжди знайдеться.
— Як взагалі під час війни живеться ЛГБТІК-організаціям?
— Почну з певного парадоксу. Попри війну, за період, починаючи з лютого 2022 року, в Україні зареєстровано 5 нових ЛГБТ-організацій. Наймолодша станом на зараз — ще «малюк»: вона з’явилася всього 7 місяців тому. А про що це говорить? Що рух за права людини для ЛГБТІК+ розвивається. Я вам скажу, що від початку початків, тобто від світанку Незалежності, в Україні накопичувальним підсумком зареєстровано біля 80 ЛГБТ-організацій, причому деякі національні організації мають численні місцеві осередки, які фактично є автономними організаціями, але не входять в це число. Як і у випадку з обговоренням чисельності ЛГБТ в армії, на питання, а чи багато в Україні ЛГБТ-організацій, правильною відповіддю була і буде — БАГАТО!
Життя ЛГБТ-організацій — це життя людей. Немає організації без людей.
— Що ви думаєте про пропозицію легалізувати одностатеві шлюби в Україні, особливо після петиції 2022 року?
— Шлях визнати сімейні партнерства між людьми однієї статі в самій Україні — безальтернативний. Точніше, безальтернативний, допоки суверенна й демократична Україна стоїть на поточному геополітичному векторі. Велике складається з малого. Україна вже давно розпочала свій тернистий шлях до визнання одностатевих шлюбів. Україна точково ВЖЕ визнає одностатеві шлюби чи зареєстровані партнерства. Я поділюся конкретикою. Україна визнає де-юре на своїй території одностатеві шлюби або одностатеві зареєстровані партнерства, укладені за участю члена дипломатичного представництва або консульської установи Королівства Нідерландів.
Знаєте, все це нагадує картину, коли у вас закипає електрочайник. Знаєте, як коли вже вода достатньо нагрілася, але ще не кипить, вона починає сильно шуміти, потім пускає бульбашки — і нарешті кипить? Ось так само і з легалізацією одностатевих шлюбів в Україні. Нас як державу все звідусіль до цього лагідно підтискає. І при цьому немає жодної — підкреслюю: ЖОДНОЇ! — раціональної причини цього не зробити.
Питання в тому, яким буде правовий формат визнання. Найближчим часом навряд чи український шлюб буде поширено на одностатеві стосунки. Найбільш вірогідний та раціональний сценарій — створення окремого правового інституту під назвою «зареєстроване партнерство». Саме таке рішення має найбільшу підтримку і в уряді, і в депутатському корпусі, і в офісі Президента, і в судовій гілці влади.
Ключова позиція: кожен і кожна мають право на сім’ю. Кожна сім’я повинна мати визнання з боку держави. Кожні взаємні стосунки цінні, бо вони зміцнюють людину та суспільство.
— Які реформи в гуманітарній політиці України ви запропонували б зараз, щоб покращити життя ЛГБТІК-людей?
— Основне, що треба робити і що, насправді, потрохи робиться, — це наскрізне забезпечення інклюзивності щодо ЛГБТІК+. Модний термін «інклюзія» потребує пояснення. Принцип інклюзивності полягає у врахуванні багатоманітності людей, специфіки та особливостей окремих соціальних груп у сфері забезпечення рівних прав і можливостей. Це рівний доступ до рівних можливостей, якщо дуже коротко. Даваймо одне одному простір для життя та самореалізації!
— Ну і найголовніше питання, коли очікується наступний гей-парад у Києві? Що це буде за дія?
— Будьмо коректні. Між гей-парадом і маршем рівності є велика різниця. Різниця в тому, що гей-парад — чиста розвага, а українські марші рівності — демонстрація видимості та солідарності в боротьбі за повагу та рівність. Тому гей-парад у Києві в осяжному майбутньому не очікується. Натомість на цей рік запланований КиївПрайд XIV. Легко запам’ятати, бо Чотирнадцятий — це як отой Людовик, який Король-Сонце. Нагадаю, що КиївПрайд, який уперше відбувся в столиці ще 2012 року, — це сукупність просвітніх, культурних, політичних заходів, і центральним серед них традиційно виступає Марш Рівності. Команда КиївПрайду вже анонсувала, що Марш Рівності цього року запланований на середину червня 2025 року. За точнішою інформацією стежте за повідомленнями в пресі та по радіо.
