“Раніше я був “Вібратор”, зараз “Лагідний”. Як у війську реагують на ЛГБТ-людей
Коли росія почала війну проти України, зброю до рук взяли люди різного віку, світоглядів, віросповідань. До армії долучилося чимало представників ЛГБТ-спільноти.
Хтось визначився зі свою орієнтацію вже безпосередньо в армії, хтось зрозумів, що якщо росії вдасться захопити Україну, то через гомосексуальність “довго не протягне”.
“Українська правда. Життя” поспілкувалася з чинними ЛГБТ-військовими, аби дізнатися, з чим вони стикаються під час служби.
- лесбійка Ангеліна з позивним “Макс” – діловод;
- гей Олег з позивним “Жаба” – офіцер бригади ТрО;
- гей та ЛГБТ-активіст Павло Лагойда “Лагідний” – стрілець-зенітник.
Ангеліна: “За ці роки я навчилася правильно відповідати”
23-річна Ангеліна народилася й виросла в Кам’янці-Подільському в багатодітній родині, де п’ятеро дітей.
За фахом вона живописиця, оформлювачка приміщень, вітрин та будівель, втім з дитинства мріяла носити військову форму.
Зі своєю сексуальною орієнтацією дівчина визначилася 4 роки тому, після першого року військової служби.
Військова зрозуміла, що їй подобаються дівчата, почала називати себе чоловічим іменем та говорити про себе в чоловічому роді.
Це вплинуло на зовнішність – Ангеліна носить коротку зачіску й одягається в чоловічий одяг. Але змінювати стать дівчина не планує, і називає себе лесбійкою.
“Я служив по контракту в артилерії, коли почав говорити про себе в чоловічому роді й підписуватися як “Макс” у соціальних мережах. Це мій позивний.
Більша частина знайомих знають мене як Ангеліна, тому я даю вибір – як людина мене сприймає, так нехай і звертається”, – розповідає військова.
Побратими звуть її по-різному.
“Хлопці звертаються до мене Ангеліна, “Гелік”. Якщо питають, чому я до себе в чоловічому, кажу, бо я “Макс”. Починається: “Що? Хто? Макс?”.
Є підрозділ, де кажуть, що за їхніми воротами я – Ангеліна та маю називати себе “нею”. Я сказав їм, що більше до них не прийду”, – додає “Макс”.
Нині “Макс” працює діловодом. Раніше – дівчина закінчила навчання в Полтаві й працювала зв’язківицею, перед початком повномасштабного вторгнення була начальницею складу.
Військова каже, що переважно ніхто в армії не лізе в особисте життя іншого – “якщо є дві ноги та дві руки – виконуй свої завдання“.
Однак бувало по-різному.
“Побратим якось каже: “Я знаю, чому ти стала лесбійкою, – ти прийшла в батальйон, де одна на 600 військових, тому вирішила все обмежити”. Або якось нам волонтерка привезла гуманітарку, й хтось сказав: “Ангеліно, йди розрахуйся”.
Якщо мене питають про орієнтацію, я відповідаю, що мені подобаються дівчата, я – лесбійка”, – продовжує військова.
Іноді сексуальну орієнтацію побратими сприймають як хворобу.
За словами “Макса”, спершу її попереджали, що гомосексуальна орієнтація “зміниться через три роки, потім – через п’ять”, а зараз кажуть, що “через десять років”.
“Взаємини з командиром у нас нормальні. Коли в частину приїжджав психолог, він пожартував, мовляв: “Йди поспілкуйся, може вона тобі мізків вправить, то ще заміж тебе видамо”, – ділиться дівчина.
Наразі Ангеліна не має партнерки. Останні її стосунки завершилися в червні цього року.
У дівчини є взаємна симпатія до знайомої, втім через те, що вона цивільна й перебуває далеко, починати стосунки ніхто з них не наважується.
“Коли мені побратими кажуть, що “я ще не зустріла нормального хлопця”, я відповідаю, що вони, певно, теж, бо їм же не подобається гомосексуальність.
Мені здається, що за роки на службі я навчився правильно відповідати, щоб до мене не чіплялися”, – додає військова.
У майбутньому Ангеліна планує поєднувати своє життя з військом, а також мріє про власну родину.
Додає, що коли в Україні ухвалять законопроєкт про одностатеві партнерства, вона одружиться, заведе собаку, а потім – матиме двох дітей.
Олег: “Моє улюблене запитання: чого ти вирішив стати геєм?“
У війську Олег має позивний “Жаба”. Він – офіцер бригади територіальної оборони.
До армії долучився 28 лютого 2022-го з третього разу, бо ніколи не мав досвіду в поводженні зі зброєю.
У ЗСУ його зарахували разом із батьком, який раніше служив у прикордонних військах.
За фахом Олег юрист, втім ніколи ним не працював. До повномасштабного вторгнення був сомельє, любив їздити на велосипеді, займався зооволонтерством.
Олег пригадує, як в лютому 2022-го, коли запах війни відчувався в повітрі, розповідав близьким та рідним про свої плани.
“Я всім по 200 разів казав, що в будь-якому разі не піду воювати й буду десь пересиджувати під Києвом, в селі, в погребі. Але настало 24-те, я побачив перелякану маму зі сльозами і змінив свою думку.
Враховуючи гомофобну політику в Росії, я вирішив, що якщо нас захоплять, то я довго точно не протягну”, – мовить хлопець.
З орієнтацією Олег визначився в підлітковому віці. Каже, потяг до хлопців відчував з молодшої школи, однак тривалий час думки про свою гомосексуальність відкидав.
“До 16 років я думав, що так не можна, це не норма. Я старанно намагався зустрічатися з дівчатами, робити так, щоб вони мені почали подобатися.
Але в 16 років у соцмережі я познайомився з чоловіком і пішов з ним на побачення. Після того подумав – ну, гей, так гей”, – каже військовий.
Через 2 роки хлопець розповів про гомосексуальність найріднішим, а після початку повномасштабного вторгнення зробив публічний камінг-аут у соцмережах.
“Я зробив це через кілька днів, як почав службу, бо хотів показати свою активну позицію, коли усі знайомі влаштовували “веселі старти”, хто першим приїде на Закарпаття”, – каже військовий.
Олег брав участь в бойових діях на Київщині, допоки її не деокупували.
Пізніше його ТрО дислокувалася в Києві. У вересні 2022-го з київського підрозділу хлопець перевівся у харківський батальйон й продовжив службу на сході.
“Я розповідаю про себе людям, коли розумію, що вони нормально на це відреагують. Майже завжди кажу, що гей, коли питають про наявність дівчини чи дружини. Моє улюблене запитання: “Чого ти вирішив стати геєм?”.
Коли кажу, що в мене був хлопець, у всіх зазвичай реакція: “вау, живий гей, можна доторкнутися”, – з посмішкою додає хлопець.
Після того, як побратими дізнаються, що Олег – гей, деякі обмежують своє спілкування, однак переважно ставлення залишається незмінним.
У своїй частині Олег наймолодший.
“Дехто каже: “не видумуй, ще переростеш”. Інші впевнені, що це моє тимчасове захоплення. Один чоловік казав: “Я теж у 16 років протягом двох днів думав, що мені подобаються хлопці, але потім з’явилися Наталя і я зрозумів, що це не так”, – каже військовий.
Усі емоції та хвилювання хлопець вихлюпує на папір. Каже, ведення щоденника допомагає зберегти ментальне здоров’я в нормі.
Про свої проблеми Олег любить говорити з психологом, про особистісні переживання чи симпатії – часто з подругою, яка також служить у війську.
“Не виникає особливої потреби говорити про особисті речі з побратимами і я не дуже хочу давати людям натяк на свою слабкість”, – додає хлопець.
На фронті він зустрів чимало військових ЛГБТ, зокрема геїв.
Олег певен, що чим більше представників ЛГБТ-спільноти в армії, тим швидше до них змінюється ставлення в суспільстві й зростає рівень толерантності.
Павло: “Прийом, “Лагідний” на зв’язку”
Останні п’ять місяців 21-річний стрілець-зенітник Павло Лагойда носить позивний “Лагідний”.
Каже, що прізвисько часто характеризує його стан, проте не завжди.
“Лагідний” – його другий позивний.
“Після строкової служби, коли я вперше у складі артилеристів вийшов на поле битви, через хвилювання мене почало “трусити”. В окопі тоді був командир, який сказав: “Віднині ти в нас будеш “Вібратор”.
Але той позивний не прижився, зараз звертаються по-іншому. По рації: “Прийом, “Лагідний”? – Прийом, “Лагідний” на зв’язку”, – розповідає Павло.
Станом на початок повномасштабного вторгнення хлопець відбував строкову службу, до закінчення залишалося 2 місяці.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Павло добровільно поїхав на фронт.
За фахом військовий – маляр, однак ніколи ним не працював. Після здобуття освіти він разом з ліпшою подругою занурився в тему ЛГБТ-активізму, яка на той момент була для нього близька. Про те, що гей, хлопець зрозумів у 13 років.
“Я відчував, що зі мною відбувається щось дуже дивне, я боявся й не міг розуміти, чому мені подобаються хлопчики. Я намагався зустрічатися з дівчинкою, але це було через приборкування потягу до хлопців”, – каже Павло.
У війську своєї орієнтації він не приховує, але зазвичай без запитань про себе не розповідає.
Вперше про свою гомосексуальність Павло наважився зізнатися побратиму, з яким разом відбував строкову службу.
Той здивувався, однак дав Павлу зрозуміти, що бути геєм – нормально.
“Я намацував ґрунт, як відреагують військові, міг переводити тему й починати дискусії щодо ЛГБТ-спільноти. Так можна було зрозуміти, у кого яке до цього ставлення.
Зрештою, реакції на моє зізнання були різними: агресія, булінг, прийняття, співчуття”, – ділиться хлопець.
Він пригадує інцидент, який трапився з ним на Миколаївщині, коли частиною жили на території заводу.
“До мене підійшов чоловік із шампуром в руках, сів поруч й почав розповідати про своє тюремне минуле. Я думав, що або він мене вб’є, або нічим хорошим наша розмова не закінчиться. Автомат від мене був далеко.
Потім він встав й почав бити мене тим шампуром по голові й тілу, – тоді літо було, я був у тільнику. Я молився, щоб він не штрикнув шампур у мене. Через деякий час він просто пішов”, – згадує військовий.
Частіше на службі можна чути жарти про гомосексуальність. Вони бувають різні, але й без самоіронії в армії кепсько, каже Павло.
Іноді хлопець відпускає жарти сам.
“Коли хтось перевдягається, я можу сказати: “Чоловічку, відвернися попою до стіни, бо я ж можу й не втриматися”, – каже “Лагідний”.
Через свою гомосексуальну орієнтацію Павло має конфлікт з командиром частини, де він служить останні два роки.
“Перший конфлікт трапився, коли він почав до мене агресувати, казати про мою маму й покійного батька, і я підняв на нього руку. Після бійки він мене перевів в інший підрозділ, але згодом повернув. Тоді ми ще раз побилися, – каже військовий. – Через цей конфлікт у мене була одна відпустка за два роки на 7 чи 8 днів“.
Наразі хлопець планує переведення в інший підрозділ, який дислокується на Волині. Там служить його коханий – Влад.
Під час служби Павло пережив вісім контузій. Каже, війна стала частиною життя, тому вже не уявляє себе без військової справи.
Після завершення воєнного стану планує підписати контракт, продовжувати службу й отримати звання офіцера.
Разом з Владом пара має спільне бачення цивільного життя – геї мріють відкрити найбільший в Києві ЛГБТ-клуб.
“Якщо Влад і я виживемо, ми створимо великий архівний фільм з фото та відео про те, хто з нас що пережив. Було б добре офіційно затвердити наші стосунки. Я гадаю, що якщо не ухвалять законопроєкт про цивільні партнерства під час воєнного стану, коли війна закінчиться, всім буде байдуже на нас, буде не до проблем ЛГБТ-спільноти”, – підсумував хлопець.
Анастасія Поя, “Українська правда. Життя”
