Прихистки для ЛГБТІК у Дніпрі та Чернівцях: інтерв’ю з адміністраторами Артемом та Костянтином

Сьогодні ми хочемо познайомити вас з адміністраторами одразу двох наших шелтерів – Артемом Шушем з Чернівців і Костянтином Писаревим з Дніпра!

Коли msm-pro.org.ua пише про адміністраторів, у голові автора завжди починає грати супергеройська музика. Бо кожен з них – нестримна сила, безмежне серце і шалена самовідданість нашій ЛГБТІК+ спільноті. Усі вони, до початку повномасштабного вторгнення росії, працювали у різних сферах. Артем – у сфері комунікацій та брендингу, а Костя – відомий активіст та координатор соціально важливих проєктів. Та коли твоя праця буквально допомагає іншим вижити – це мотивує на кардинальні, але важливі зміни!

Привіт, хлопці! Розкажіть читачам про себе. Чим ви займалися до початку повномасштабного вторгнення рф на наші території та як стали адміністраторами прихистків?

Артем: Я спеціаліст із брендингу та громадський активіст із Харкова. До початку повномасштабного вторгнення працював над візуальною комунікацією закордонних компаній, брав участь у організації прайдів, волонтерив. Активно співпрацював із ГО «ХЖО «Сфера», координував центр ЛҐБТ+ спільноти «ПрайдХаб» у Харкові, співорганізовував ХарківПрайд, робив дизайни для соціальних проєктів, як-от візуальну айдентику соціальних проєктів, прототип розумного браслета для людей з вадами слуху тощо.

Довго не хотів виїжджати з Харкова, але довелося через хворий зуб. У середині березня на заході України вже було вельми людно, тож планував поїхати «центральніше». Вінницю я проспав, тож опинився у Хмельницькому. Пожив там у небайдужих людей із соціальних мереж та зрозумів, що не витримую щоденні пошуки ночівлі.

Далі написав знайомому, який адміністрував шелтер ГО «Альянс.Глобал» у Дніпрі. Він дав вибрати між Чернівцями та Дніпром. Мені було ліньки знову їхати через усю країну, та й не хотілося наближатися до гарячих точок, тож я зупинився на Чернівцях.

Коли я приїхав, мені запропонували доглядати за новоствореним шелтером. Так я тут і залишився.

Костя: Я потрапив у сферу роботи з ЛГБТІК+ у 2013 році. Починав соціальним працівником, потім доріс до координатора проєктів, паралельно працював документатором. Також я доволі відомий активіст міста Дніпро (сміється). Маю свою громадську організацію «Райдужне життя». На жаль, спочатку через пандемію, і потім через загострення війни із рф, розвиток організації припинився. Десь з кінця 2016 року я почав активно співпрацювати із ГО «Альянс.Глобал». Коли я був лише активістом, то займався мобілізацією спільноти. У колаборації із іншими ГО ми намагалися зробити перший Прайд у Дніпрі.

Адміністратором прихистку я став за домовленістю. На початку, усім курував Василь Маліков [голова ГО «СПЕКТР ХАРКІВ» – ред], який на той час також сам проживав у прихистку. У нас з ним була усна домовленість, що коли він повернеться до Харкова, допомагати спільноті на місці, я займу його місце. Так і вийшло. Ще одна причина, чому я підійшов для цієї ролі – я маю власний автомобіль. Громадський транспорт зараз працює дуже погано. Прихисток постійно потребує доставок тих чи інших вантажів, а я, до того ж, добре знаю місто.

Які виклики стоять перед вами зараз? Які питання можна назвати «нагальними»? Особливо нас цікавить ваш досвід роботи із транс*спільнотою, якщо такий є.

Артем: Основне завдання – балансувати між атмосферою дому та прихистку; не бути повністю ні опікуном, ні хостесом. Мені важливо тримати дистанцію з мешканцями, але й поводитися холодно та відсторонено не хочу. Думаю, саме за дотримання такого балансу людина може почувати себе в безпеці настільки, наскільки потрібно, щоби адаптуватися, соціалізуватися, знайти роботу та постійне житло.

З нагальних питань – яким чином підготуватися до холодної пори року, адже прихисток у Чернівцях наразі до цього не пристосований. На тлі цього, решта питань – дрібниці.

Щодо досвіду роботи із транс*людьми, хоч я і працюю паралельно в проєкті з надання послуг з профілактики ВІЛ для ЧСЧ в Чернівцях (ГО “Альянс.Глобал” відкрив для цього окремий затишний офіс в травні – ред), я все-таки ідентифікую себе як небінарна людина. Ще в Харкові я працював із «T*Illumination». А тепер, із цієї ключової групи, маємо декілька людей, які мешкають у прихистку та приходять на заходи, які я провожу.

Костя: На мою думку, у нас не вистачає співпраці з місцевою владою. Усі наші прихистки – це орендовані приміщення. Попит на наші послуги високий, ціни на житло «взлетіли» до небес, бо багато людей вимушено переїхали у Дніпро. Так само як і у Чернівцях, у нашому, Дніпровському прихистку, немає опалення. Тому нам у будь-якому разі доведеться шукати нове на зимовий період. Окрема проблема – ріелтори, комісії яких можуть досягати 100% у Дніпрі. Комусь війна, а комусь – бізнес…

Щодо транс*спільноти, ми тісно співпрацюємо з ГО «Когорта» та ГО «Прожектор». У нас є чат, де ми мобілізували деяку частину транс*спільноти, надаємо їм інформацію різної направленості.

Розкажете про процес відбору гостей? Чи часто доводиться відмовляти у заселенні?

Артем: Основний критерій відбору — наскільки людині самій буде комфортно та доцільно жити в шелтері. Найпершим принципом проживання тут є співучасть. Ми намагаємось покрити базові людські потреби, але ключову роль грає вклад самої людини у власний та спільний добробут.

Саме тому відмовляти доводиться не часто. Деякі люди самі вирішують, що це їм не підійде. Щоправда бувають й такі, яким загалом складно щось донести. Наприклад, хтось сприймав це як будинок, де можна жити, надаючи послуги комерційного сексу.

Але навіть якщо ми відмовляємо в поселенні, намагаємося допомогти продуктовими чи гігієнічними наборами, перенаправити в інші проєкти.

Костя: Я не відмовляю гостям – я роблю усе інакше (сміється). Коли вони залишають першу заявку, вони не завжди розуміють, що їх чекає тут. Спочатку кожен гість проходить невеличке інтерв’ю по телефону. Я задаю правильні питання, і далі люди вже самі розуміють, потрібен їм прихисток чи ні. Декілька разів було й таке, що при заселенні гості відмовлялися від послуг прихистку після того, як я зачитував інструктаж та наші правила. Які, по суті, є «калькою» на Закон України про правила перебування у публічному місці.

Звідки зазвичай приїжджають гості?

Артем: У Чернівці їдуть з гарячих точок: схід та південь України, Київ, тимчасово окуповані території — але бувають і ті, хто виїжджає з сусідніх областей у пошуках роботи. Та й загалом, чим далі затягується війна, тим більше охочих відновити джерела доходу, навіть якщо в їхньому регіоні відносно безпечно.

Костя: У Дніпро, зазвичай, їдуть з Харкова та області. Також багато з Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.

Можливо, у вас є якісь милі кейси, які б були цікаві читачам?

Костя: У Дніпрі ми вже маємо не першу закохану пару. Можна сказати, що це кохання з першого погляду. Завжди разом, мало розмовляють з іншими, а тут ще й я у ролі суворого адміністратора… (сміється).

В наших прихистках більшою мірою проживаютьгеї та бісексуальні чоловіки. Як у прихистках себе почувають дівчата, у тому числі трансгендерні дівчата? Чи приїжджають гості разом із сім’ями? Якщо так, розкажете про них?

Артем: У нашому Чернівецькому прихистку є умовний поділ на «чоловічу» та «жіночу» кімнати. Деяким людям справді комфортніше ділити кімнату з людьми однієї статі. Проте, ми не категоричні в цьому поділі, селимо транс* і небінарних людей там, де їм зручно. Зокрема, я зупиняюсь у «чоловічій» кімнаті. Там приємне місце біля вікна та чути, що відбувається на кухні :)

До нас приїжджають парами, сім’ями, з родичами. Можна уявити, як складно було би нашим мешканцям, якби їм довелося обирати між проживанням у прихистку та дружніми до розмаїття родичами. Особисто для мене — велика цінність, що ми можемо прихистити й родичів ЛҐБТІК людей.

Костя: Наразі наш Дніпровський прихисток представляє з себе одне велике приміщення. Проживають лише хлопці, напевно дівчині було б не сильно комфортно жити в таких умовах. Коли ми відкривали прихисток у Дніпрі, ми були новачками у цій справі. Коли ми будемо переїжджати у нове приміщення, перед зимою, то врахуємо наш досвід та шукатимемо варіанти із окремими кімнатами.

Як гості уживаються один з одним? Чи вдалося комусь з них побудувати дружні стосунки?

Артем: У шелтері дружня атмосфера. Завжди залишається група з 6–8 людей, що живуть у прихистку більше місяця, можуть підказати, запросити сходити за гуманітарною допомогою чи прогулятися.

Нещодавно ми майже всім прихистком були в парку. Знаю, що вони часто ходять на берег річки, були на концерті на підтримку ЗСУ, ходили у філармонію, рвали вишні на компот за дозволом сусідів звісно, разом отримують гуманітарну допомогу, готують.

Костя: Усі гості дружать між собою! А навіть якщо і трапляються конфлікти, ми вирішуємо це разом. І побут у нас також спільний. Ті гості, що живуть тут найдовше, розуміють як важко може бути новачкам. Вони їм допомагають. Кожен приїжджає зі своїм «бекграундом», своїм стресом. Тому усі ставляться до усіх з розумінням.

Чи є у вас успішні кейси ресоціалізації або пошуку нового житла чи роботи серед гостей?

Артем: Кілька мешканців нашого прихистку знайшли роботу за перший тиждень у Чернівцях. Ще декільком знадобилося більше часу на адаптацію, але вони теж знайшли роботу. Загалом, більшість мешканців мають роботу на цей момент.

Із житлом складніше, бо його місячна вартість інколи перевищує середню заробітну платню. Але люди, які виїжджають із шелтеру, завжди десь зупиняються. Ще не траплялося випадків, коли люди виїжджали «в нікуди».

Костя: Кейси успішної ресоціалізації є. Але це був нелегкий процес. Були гості, які не хотіли нічого робити, аби її досягти. І я розумію, як людина з досвідом, що після того як деякі з них нас покинули,, вони скоріш за все повернулися додому. Але більша частина – знаходить нове житло та роботу.

Чи є якісь особливо гучні кейси? Як хороші, так і погані.

Артем: Були випадки, коли мешканцям відмовляли в роботі за ґендерною ознакою, віком, пропискою тощо. Це особливо прикро, бо під час воєнного стану складно відстояти свої права, та й це би збивало фокус, бо робота здебільшого потрібна тут і зараз.

З радісного – коли наші колишні мешканці повертаються в гості, коли просто дружні люди приходять допомогти з облаштуванням шелтеру, приносять гуманітарну допомогу.

Костя: Зазвичай, найбільш гучніші кейси пов’язані з тими, хто встиг виїхати з Маріуполя та інших окупованих російськими військами міст… Але це важкі історії, я б не хотів їх розповідати без дозволу гостей.

Якими послугами користуються гості прихистку і як часто?

Артем: Мешканці нашого шелтеру забезпечені базовими продуктами харчування, гігієнічними наборами, постільною білизною тощо. Також вони проходять безоплатні індивідуальні психологічні консультації. Але це все вже сприймається як норма.

З додаткових послуг, найбільш затребуваними є відшкодування кризових медичних послуг, витрат на одяг та взуття. Крім того, популярними є групи психологічної підтримки та вечори настільних ігор.

Костя: Так само, як і в Чернівцях, наші гості користуються послугами психологічної допомоги. Але онлайн, і не так активно, як там. Ми поки у процесі того, аби знайти френдлі-психолога, який би працював на базі прихистку у Дніпрі, очно.

Які подальші плани на прихисток?

Артем: У планах — переїхати в нове приміщення, бо теперішнє не є пристосованим до холодів. Також маємо зону відпочинку, що межує з кухнею. У майбутньому хотілося би зробити дві повноцінні, незалежні зони.

Костя: Плани досить великі, але все «упирається» у гроші. В ідеалі – переїхати у велике двоповерхове приміщення, зробити у ньому окремо прихисток і окремо – ком’юніті центр. На базі “Альянс.Глобал” працює ком’юніті-центр “Menspace”, але фінансування його закінчується у вересні. . Можливо, ми зможемо переформатувати його діяльність і поєднати з тимчасовим проживанням наших ЛГБТІК+ переселенців в майбутньому.

Які подальші плани у вас, як адміністратора?

Артем: Планую займатися шелтером і надалі. Якщо спочатку це було про безпосереднє налагодження побуту, то зараз мешканці проявляють усе більше ініціативи, самоорганізовуються. Це звільняє час та сили, щоби займатися питаннями ресоціалізації, пошуку роботи та житла.

Помітив, як змінилося моє особисте ставлення до шелтеру. Робота в дизайні навчила цінувати порядок, функціональність, стриманість. Звичайно, це допомогло у формуванні засад шелтеру. Проте, якщо розглядати не глобальні питання, як-от безпека, а якісь нюанси побуту, то важливішою є спільне рішення мешканців, навіть якщо особисто мені такий спосіб організації побуту здається нелогічним. Тому звикаю до магнітів на холодильнику (сміється).

Костя: Хочу займатися прихистком й надалі (сміється). Хоча й у мене зараз такий стан… спочатку апатія, потім мотивація, а післязавтра вже хочеться взяти вихідний (сміється)… Але ця робота дуже мотивує. Своїм прикладом ти маєш показати гостям, що все буде добре. І ніяк інакше.

Джерело

Поділись публікацією
Залишити коментарій