Права ЛГБТІ+ людей в Україні у 2025 році: звіт «Інсайту» фіксує високий рівень насильства, дискримінації та безкарності
Громадська організація «Інсайт» презентувала про порушення прав ЛГБТІ+ людей в Україні у 2025 році. Документ підготовлений за результатами моніторингу, який проводився в межах міжнародного збору даних Східноєвропейської коаліції за рівноправність для ЛГБТІ+ людей.
До моніторингу, окрім України, були залучені організації з Молдови, Грузії, Вірменії та Росії. В українському контексті збір, документування та аналіз випадків здійснювали ГО «Інсайт» і ГО «Гей-альянс Україна».
Правозахисники фіксували порушення двома основними шляхами: через прямі звернення постраждалих по допомогу, а також через моніторинг повідомлень у медіа та соціальних мережах. Загалом було внесено 58 записів про можливі порушення. Після видалення повторів у фінальний аналіз увійшли 52 випадки, з яких 50 стосувалися територій, підконтрольних Україні.
Автори звіту одразу наголошують: ці дані не можна вважати повною статистичною картиною. Значна частина насильства й дискримінації щодо ЛГБТІ+ людей залишається невидимою — через страх постраждалих, недовіру до поліції, ризик аутингу, нестачу ресурсів у правозахисних організацій та загальну латентність таких злочинів.
Але навіть цей обмежений масив даних показує тривожну тенденцію: рівень порушень прав ЛГБТІ+ людей в Україні залишається високим, а самі порушення часто мають складний, багаторівневий характер.
Найбільше задокументованих випадків припадає на Київ та обласні центри. У столиці було зафіксовано 19 випадків, ще два — у Київській області. Загалом 26 випадків стосувалися центральних і північних регіонів, 17 — західних областей, 6 — східних. Водночас у звіті звертають увагу на відсутність південного регіону в цій картині. Це навряд чи означає, що там ситуація краща. Імовірніше, йдеться про меншу доступність інформації та нижчу активність моніторингу.
Київська концентрація також має пояснення: саме в столиці ЛГБТІ+ спільнота є найбільш видимою, тут відбувається найбільше заходів і працює більше правозахисних ініціатив. Але разом із видимістю зростає й увага з боку противників рівності.
У 32 випадках постраждалою була окрема людина. У 9 випадках — група людей, у 7 — організація, а ще у 2 випадках порушення були спрямовані проти ЛГБТІ+ людей України загалом. Коли йдеться не про одну постраждалу особу, більшість інцидентів пов’язана з організованою анти-ЛГБТІ+ активністю: спробами зірвати події, нападами на заходи або кампаніями проти самої спільноти.
Серед індивідуальних випадків майже половина стосувалася молоді віком 19–25 років. Автори звіту припускають, що саме ця група є більш видимою, активною в спільноті та частіше звертається по допомогу. Натомість ЛГБТІ+ люди старші за 40 років у задокументованих випадках не представлені. Це не означає, що вони не стикаються з дискримінацією чи насильством. Радше вони рідше повідомляють про такі ситуації або мають менше зв’язку з правозахисними організаціями.
Окремо у звіті проаналізовано типи порушень. Найчастіше фіксувалася мова ненависті — 36 випадків. У 34 випадках були прояви дискримінації, у 32 — гендерно зумовлене насильство, у 27 — злочини на ґрунті ненависті.
Важливо, що ці категорії часто перетиналися. Лише у 8 випадках було зафіксовано один тип порушення. У більшості ситуацій люди стикалися одразу з кількома формами шкоди: образами, погрозами, дискримінаційними діями, фізичним насильством або переслідуванням.
Щонайменше в 19 випадках порушники застосовували фізичне насильство. Іноді воно було спрямоване безпосередньо проти ЛГБТІ+ людей, зокрема з тяжкими наслідками для здоров’я. В інших випадках нападали на охорону, поліцію або приміщення, де відбувалися ЛГБТІ+ заходи.
Звіт також показує, що порушення можуть походити з дуже різних рівнів — від близьких людей до державних структур. У 4 випадках порушниками були люди з найближчого кола: батьки або партнери. У таких ситуаціях ішлося про залякування, побиття або вигнання з дому.
Найбільша кількість інцидентів — 25 — пов’язана з ширшим соціальним середовищем. Це випадки, коли люди зазнавали гомофобії чи трансфобії після камінг-ауту, аутингу, через зовнішність, райдужну символіку або відкриту підтримку ЛГБТІ+ спільноти.
Ще 16 випадків стосувалися соціальних інституцій та організованих груп. Значну частину з них становили дії праворадикальних організацій, які погрозами, нападами або тиском намагалися перешкодити ЛГБТІ+ заходам. У звіті згадуються, зокрема, «Права молодь», «Правий сектор», «Центурія» та «Тризуб».
Окрема тривожна тенденція — протидія ЛГБТІ+ активізму. Таких випадків у звіті нараховано 25, тобто половина від загальної кількості. Під удар потрапляли не лише ЛГБТІ+ організації, а й дружні до спільноти простори та ініціативи: «Інсайт», «ХарківПрайд», кінофестиваль Sunny Bunny, книгарня «Сенс», студентське об’єднання «Пряма дія», кав’ярня «Віброкава».
Це важливий сигнал. Противники ЛГБТІ+ спільноти часто стверджують, що виступають лише проти «публічності». Але задокументовані випадки показують інше: атаки відбувалися як на великі публічні події, так і на закриті заходи, призначені для самої спільноти.
Порівняно з першими роками повномасштабної війни, коли організована анти-ЛГБТІ+ активність помітно знизилася, у 2025 році вона знову набрала обертів. Автори звіту обережно припускають, що організоване насильство та тиск могли вийти навіть на вищий рівень, ніж до великої війни.
Війна створила ще один окремий вимір вразливості. У звіті зафіксовано 8 випадків, пов’язаних із російсько-українською війною. Половина з них стосується ЛГБТІ+ військових. Серед прикладів — напад на військового через веселковий прапор під час церемонії прощання із загиблим, спроба нападу на ЛГБТІ+ військового під час прайду, погрози через відео з партнером, а також спроба зірвати презентацію книги про ЛГБТІ+ військових.
Ці випадки руйнують маніпулятивну тезу про нібито несумісність ЛГБТІ+ ідентичності та патріотизму. ЛГБТІ+ люди служать, волонтерять, втрачають близьких і проходять війну разом з усім суспільством. Але водночас їхня сексуальна орієнтація або гендерна ідентичність можуть ставати додатковою підставою для нападів і дискримінації.
Окремо у звіті згадуються два випадки на тимчасово окупованих Росією територіях — у Севастополі та Сімферополі. Вони стосуються штрафів за російським законом про «ЛГБТ-пропаганду» через пости в соцмережах. Автори наголошують: реальна кількість порушень на окупованих територіях, імовірно, значно більша, але досліджувати їх надзвичайно складно через закритість спільноти та реальну небезпеку для життя людей.
Важливою частиною звіту є аналіз реакції поліції. І тут картина неоднозначна. З одного боку, поліція в середньому краще справляється із забезпеченням безпеки ЛГБТІ+ заходів, особливо там, де організатори мають досвід взаємодії з правоохоронцями. З іншого — розслідування порушень прав ЛГБТІ+ людей залишається серйозною проблемою.
Задокументовано 20 спроб звернення до поліції. Лише у 9 випадках було розпочато розслідування. У 8 випадках поліція відмовлялася це робити, схиляла постраждалих «вирішити конфлікт» іншими способами або тиснула на них, натякаючи, що вони самі спровокували ситуацію. Ще у 7 випадках постраждалі вирішили не звертатися взагалі — через недовіру, попередній негативний досвід або страх погіршити своє становище.
Мотив ненависті за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності поліція майже не враховує. Лише в одному випадку достеменно відомо, що провадження відкрили за статтею 161 Кримінального кодексу. В інших ситуаціях гомофобні або трансфобні напади часто ризикують бути зведеними до «хуліганства», що зазвичай веде до м’яких і символічних покарань.
У висновках звіту наголошується: на рівні держави досі немає ключових рішень, які могли б системно змінити ситуацію. Ознаки сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності не закріплені належним чином у законодавстві про дискримінацію та злочини на ґрунті ненависті. Законопроєкти, які мали б це виправити, роками відкладаються.
Зокрема, автори рекомендують Верховній Раді доопрацювати й ухвалити законопроєкт №13597, який має прямо встановити відповідальність за дискримінацію та злочини на ґрунті ненависті за ознаками СОГІ. Також необхідно, щоб поліція належно реєструвала такі злочини, розслідувала їх і вела облік.
Однак самих законодавчих змін буде недостатньо. У звіті наголошується на потребі системного навчання поліції, освітян, медичних працівників, роботодавців, співробітників пенітенціарних установ і військових. Права ЛГБТІ+ людей мають стати не темою разових тренінгів від громадських організацій, а частиною державної політики та професійної підготовки.
Моніторинг «Інсайту» показує: у 2025 році ЛГБТІ+ люди в Україні залишаються вразливою групою, яка стикається з мовою ненависті, насильством, дискримінацією та недостатнім захистом з боку держави. Водночас видимість спільноти зростає, а разом із нею — і суспільна поляризація.
Цей звіт важливий не лише як перелік порушень. Він фіксує те, що часто не потрапляє в офіційну статистику: страх після аутингу, тиск у навчальному закладі, побиття через символіку, зірвані події, байдужість або ворожість поліції, вразливість ЛГБТІ+ військових, небезпеку для людей в окупації.
І саме тому такі моніторинги мають значення. Вони повертають голос тим, кого часто намагаються зробити невидимими, і дають державі чіткий сигнал: рівність не може залишатися декларацією. Вона має бути закріплена в законах, практиках, роботі інституцій і щоденному захисті людей.
