Напередодні роковин повномасштабного російського вторгнення до Києва завітав президент США Джо Байден — лідер найпотужнішої країни вільного світу та найважливішого союзника нашої держави. Так само, його можна назвати й найважливішим союзником ЛГБТК людей в усьому світі, оскільки саме за його президентства питання захисту їхніх прав стало невід’ємною важливою складовою як внутрішньої, так і зовнішньої політики США.
Але так було не завжди. Перед тим, як змінити політику своєї держави, побожному католику і традиційно-зразковому сім’янинові довелося змінитися самому, змінити погляди, яких він дотримувався більшу частину свого життя. У 1996 році сенатор-демократ Джо Байден голосував за «Закон про захист шлюбу», навіть назва якого була традиційним лицемірством, що прикривало звичайну гомофобію: закон не захищав права американців на шлюб, а лише обмежував їх, блокуючи визнання одностатевих шлюбів на федеральному рівні та дозволяючи штатам не визнавати такі шлюби, укладені в інших штатах. Лише близько третини демократів і один-єдиний представник Республіканської партії у Конгресі США його не підтримали. Президент-демократ Клінтон був проти цього закону, але підписав його.
Двадцять шість років по тому Конгрес США ухвалив «Закон про повагу до шлюбу» діаметрально протилежного змісту: він скасовував горезвісний «Закон про захист шлюбу» і гарантував визнання одностатевих шлюбів на федеральному рівні та навіть у тих штатах, які спробували би заборонити їх укладення. За цей закон проголосували всі представники Демократичної партії в Конгресі та близько чверті республіканців. Президент Байден невідкладно підписав його на спеціально організованій урочистій церемонії.
Цієї миті США перейшли символічний Рубікон, зробивши неможливим відкіт у захисті прав ЛГБТК американців за допомогою будь-яких політичних або судових маніпуляцій. Єдине, на що тепер можуть сподіватися американські гомофоби, це зміна громадської думки — але в тому-то й справа, що це дорога з однобічним рухом. Американське суспільство, як і в решті країн вільного світу, необоротно змінило своє ставлення до ЛГБТК питань, і саме це примушує мейнстримових політиків, яких особисто всі ці проблеми не стосуються, змінювати свої погляди.
Навіть Демократична партія США, яка зараз виглядає оплотом лібералізму та рівноправ’я в цій сфері, практично не приділяла скільки-небудь серйозної уваги ЛГБТК питанням до самого кінця першої каденції президента Обами та віцепрезидента Байдена. Треба віддати належне нинішньому господарю Білого дома — його багаторічний політичний досвід та інтуїція підказали йому, що прийшов час змін, навіть раніше, ніж його тодішньому значно молодшому та менш досвідченому шефові. Віце-президент Байден у травні 2012 році озвучив свою рішучу підтримку одностатевим шлюбам, примусивши прес-службу Білого дому заявити, що в цьому випадку йдеться про його особисту позицію, а не зміну офіційної політики: президент Обама напередодні чергових президентських виборів до такого кроку ще не готовий. Але відступати було вже пізно: за два дні президент приєднався до думки свого віцепрезидента.
Звісно, переконали його в цьому не якісь аргументи морального плану, а дані соціологічних опитувань. Політик не може не бути до певної міри популістом, інакше виборці його не підтримають. Саме близько 2012 року свій Рубікон перейшло американське суспільство: частка тих, хто підтримує одностатеві шлюби, досягла 48%, переваживши 43% тих, хто був проти. Боротися з «пропагандою гомосексуалізму» стало політично невигідно. Слідом за суспільством, своє ставлення до ЛГБТК людей стали змінювати ті, хто вимушений рахуватися з громадською думкою: бізнес, церкви, політики.
Коли у минулому році моя організація, Центр «Наш світ», отримала результати замовленого нами у Київському міжнародному інституті соціології опитування щодо поточного ставлення українського суспільства до ЛГБТК питань, ми пережили певний шок і недовіру, побачивши, що за останні роки воно поліпшилося не на відсотки, а в рази. Соціологи, судячи з їхніх коментарів, самі не відразу повірили своїм висновкам. Але протягом минулого року з’явилися ще два соціологічних дослідження, які підтвердили: частка опонентів рівних прав для ЛГБТК людей в Україні, нарешті, поступилася тим, хто їх підтримує (хоча, можливо, і з певними застереженнями). Днями з’явилися результати ще одного, найновішого, дослідження КМІС, яке знову продемонструвало те саме: вже переважна більшість українців підтримує повну правову та громадську рівність для своїх ЛГБТК співгромадян, включно з правом реєструвати свої сімейні стосунки у вигляді цивільного партнерства. Відносна більшість навіть підтримує їхнє право укладати між собою звичайні шлюби!
Схоже, війна проти головного захисника Традиційних Цінностей у світі сприяє швидким змінам нашого суспільства, яке стає все подібнішим до сучасного вільного світу і все менше нагадує Русскій мір. Вільний світ ніколи не примушував нас стати його частиною, він чекав, якщо і коли ми наважимось до нього приєднатися. Русскій мір чекати не став і спробував те, що там називається «прінуждєнієм к міру». Ми вирішили не примушуватися і перейшли свій Рубікон. Це вже сталося. Наступний крок — усвідомлення та прийняття цього факту українською владою та політиками. Alea iacta est — жереб кинуто. Шляху назад немає.
Позаду, в буквальному сенсі, Москва.
Стаття експерта Центру “Наш світ” Андрія Кравчука, надрукована в № 36-2023 часопису Stonewall.
