Основні закони, які тим чи іншим чином обмежують та дискримінують ЛГБТ-людей.
Цьогоріч ми раділи відповіді президента на петицію про одностатеві шлюби, минулого — внесенню законопроєкту №5488 до Верховної Ради. Сподіваємося, що реальні результати цього можна буде побачити вже найближчим часом. Та в наявному законодавстві все ще наявна дискримінація та обмеження прав ЛГБТ-людей за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності (СОГІ).
В які ж основні кодекси та закони слід якомога скоріше внести правки? Саме про це Гей альянс Україна поговорили з юристкою, а відповіддю ділимось нижче.
Почнемо з Конституції. “Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками”. Сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність відносяться тут до “інших” ознак. І питання полягає в тому, що реалізація права ЛГБТ-людей на захист за “іншими” ознаками — надзвичайна складна справа.
Йдемо далі. Та ж Конституція говорить: “Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка”. З норми прямо витікає неможливість реалізації права, яке за Конституцією декларується як таке, що притаманне всім. Тобто, сама форма подання тексту статті обмежує в правах представників та представниць ЛГБТ-спільнот.
Але у цьому питанні є певні зрушення. Президент у відповідь на петицію стосовно легалізації одностатевих шлюбів сказав, що наразі розробляються механізми їхнього узаконення. Сподіватися на те, що це буде визнання саме шлюбів, не доводиться. Але маємо певну надію, що буде прийнятий закон про реєстровані цивільні партнерства. І це буде добре не лише для ЛГБТ-пар, але й для гетеросексуальних.
Сімейний кодекс говорить: “Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки”. Начебто одностатеві пари згідно з цим визначенням є сім’єю. Та в цій же статті Сімейного кодексу читаємо, що “Сім’я створюється на підставі шлюбу”. Згадуємо: найвищу юридичну силу має Конституція України, де прописано: “Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка”. Це — обмеження прав, що стосується певної категорії осіб і водночас не охоплює інтереси всіх осіб.
Тепер звернемося до медицини. Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” визначає: ”Кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім’ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду”. Тут наявне неврегулювання прав та ненадання можливості ЛГБТ-людям повною мірою реалізовувати власні права, бо партнер_ка ЛГБТ-людини виступає неналежною стороною правовідношень.
Також в цьому законі прописано, що “У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду”. Тобто партнер_ка не має жодного права на відвідування близької людини у стаціонарі, а також не має права бути присутніми при дослідженні причин смерті. А це вже дискримінація, бо з точки зору законодавства партнер_ка ЛГБТ-особи, яка перебуває на лікуванні в медичному закладі, — це неналежний суб’єкт права. Іншими словами, для закону — ніхто.
В Кримінальному кодексі розглядаються “Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками”. І знову сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність сором’язливо ховаються в “інших ознаках”, обмежуючи нас в захисті. На жаль, Кримінальний кодекс України не враховує ознаки СОГІ у злочинах, що скоєні з мотивів нетерпимості. Для системи загалом достатньо розкрити злочин, але для нас не менш важливо, щоб та ж система враховувала мотив. І допоки не спостерігається жодної рушійної сили, яка б змогла виправити ситуацію.
Розглянуті вище прогалини в законодавстві лежать на поверхні. А скільки ще існує законів та нормативних актів, що так чи інакше дискримінують або обмежують права ЛГБТ-людей за ознаками СОГІ?..
Стамбульська конвенція, легалізація одностатевих шлюбів, законопроєкт №5488 — все це необхідно. Та прийняття лише їх кардинально не змінить ситуацію. Хоча б через те, що в законодавстві існує чимало “правового мотлоху” — правових норм та законів, що прийняті дуже давно, морально застарілі та не відповідають сучасним реаліям. Так, в них вносили чимало правок. Але ці милиці не рятують ситуацію. Тут потрібний кардинальний підхід.
Зараз війна. Повномасштабна кривава війна. Та “утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”, про що нам говорить Конституція. І захищати права людини треба на постійній основі.
