“Невидимі” родини — як ЛГБТ-пари виховують дітей в Україні попри жорсткі суспільні стереотипи
Хоч як важко це визнавати, але все ще у 2022 році в центрі Європи деякі сім’ї продовжують виборювати право називатись такими, а люди змушені приховувати своє кохання.
Чомусь українське суспільство готове сприймати ідею, коли в родині дитину виховують, наприклад, мати та бабуся, але категорично відмовляється вірити, що деякі дітлахи мають дві мами чи два батька.
Одна ЛГБТ-пара Ірина та Марина виданню WoMo про те, як це — бути одностатевими батьками для трирічного синочка Мирона.
З міркувань безпеки в матеріалі всі вказані імена вигадані, а фото — ілюстративні.
Зародження кохання
Сім років тому в одному з київських клубів познайомились Ірина та Марина. Зав’язалось спілкування у спільній компанії, проте спершу ніхто не розголошував свою сексуальну орієнтацію.
Та вже за півроку пара жила разом у зйомній квартирі. Так народилась сім’я. Хоч і досі більшість їхнього оточення думає, що це просто дві подруги, які живуть разом.
Жінки зізнаються, що іноді “добрі люди” бідкаються та співчувають їхній “самотності”, бажаючи від щирого серця нарешті зустріти “справжніх чоловіків”.
У відповідь доводиться мовчати або просто посміхатись, бо сказати правду в нас поки що може бути небезпечним. Багато хто не зрозуміє, — діляться закохані.
Можна лише уявити, як боляче та важко не мати права розповідати про щасливі моменти подружнього життя та батьківства, боячись суспільного осуду чи навіть агресії.
Народження сина
За кілька років стосунків жінки почали задумуватись про дітей. Адже на генетичному рівні в будь-якої людини закладено бажання виховувати малюка та віддавати йому свою турботу та любов.
На щастя, в Україні ЛГБТ-пари можуть скористатись штучним заплідненням для того, щоб народити дитину. Хоч і не всі мають на це фінансові можливості.
Спершу жінки визначились, хто буде біологічною матір’ю для дитини. Пара дійшла висновку, що носитиме малюка Марина, бо вона може собі дозволити спокійно піти в декрет. Фінансовими питаннями в родині більше займається Іра.
Але основна проблема полягала в тому, хто буде біологічним батьком для дитини. Звісно, можна було б скористатись послугами анонімного донора. Але родина вирішила попросити біоматеріал у свого друга з ЛГБТ-спільноти.
Він погодився на такий крок, адже для чоловіків-геїв в Україні це чи не єдина можливість мати дітей. Всиновити малюка одностатевим парам заборонено, а сурогатне материнство досить дороге.
Отож біологічний тато Мирона Женя бере участь у вихованні хлопчика, хоч і не претендує на статус батька, а жінки не зобов’язують його до цього.
Та хіба це головне? Найважливіше те, що дитина росте в злагоді та любові, оточена увагою та турботою.
Мирон називає обох жінок своїми мамами, а Женя приїжджає до них кожні вихідні.
