Неймовірна історія пари хлопців-військових
“Військові ЛГБТ та наші союзники” на своїй сторінці у Facebook оприлюднили історію хлопців-військових.
Мене звуть Юра, з 2-го дня війни служу в одному з спецпідрозділів ССО.
Спершу не хотів писати цей пост, щось комусь пояснювати, доводити, але коли тобі кажуть – “нашо ти висовуєшся” в той час коли гинуть твої брати, яких маєш на війні, мовчати тяжко. І тоді ти, вчорашній бізнесмен, кухар, спортсмен, вчитель сідаєш за комп і починаєш писати. Хз що вийде з тої писанини, кожне речення вирізаєш з пам’яті як осколки. Тобі фізично тяжко і болить, ту біль, гнів, злість, вписуєш в екран, папір, пост. Ти згадуєш їх – згорівших живцем в машинах, плачучих в полоні перед смертю, тих кого корчило в муках після посічення осколками, яких витягти вже неможливо..Згадуєш і розумієш – мовчати не можна. Всі мусять знати що ми Є, що ми вмираємо разом з іншими, ходимо в обнімку з божевіллям, гоним зі смерті, з простреленими спогадами, контужені і пох#їстичні – ми Є.
Ми, хлопці які “винні” в тому, що люблять один одного, виглядаєм не так дибільно чи смішно, як би хотілось окремим гопникам, а життя куди тверезіше, ніж наші фантазії.
? Те, як ми з Ярославом познайомились, навіть придумати було б тяжко..
Я тільки недавно вийшов з відносин, в яких був 7 років і зарікся до перемоги точно ні з ким не знайомитись. Тим більше, був впевнений, що не переживу ту війну на фоні дуже важких перших тижнів на фронті. Тоді, на початку війни, помер мій побратим, нас лишається все менше, людей не вистачає, багато друзів, яких знав роками вже мертві і тоді це дуже мене підкосило. Після смерті Андрія я виставив пост про це зі словами, що ми з ним скоро побачимось. Під тим постом мені написав Ярік (він теж знав мого загиблого побратима) і виписав мені тягла в коментах)), пообіцявши, що ми обов’язково ще вип’ємо кави. Отак ми і познайомились. Він дотримав слова) Потім виявилось, що він служить в спецназі і вивів з Бучі 8-ро людей, коли місто було вже окуповане..решта тих, хто лишився в тому районі міста загинули. Війна, екстрім..ми обоє знали, що не переживемо то все..і..я полюбив його. Як виялось, він теж…
?Згодом він знов вчудив ) Приїхав в район моєї служби, чз друга, таємно витяг мене на зустріч і коли я того не очікував – вийшов, обняв мене і запропонував обмінятись обручками.. я погодився. Пізніше він пішов в рейд на Південному фронті і разом зі своєю групою звільнив ще кілька наших полонених, в тому числі азовців, яких тримали в Херсонській області.
? Те ЩО ти переживаєш, дуже складно передати – ЯК боїшся за нього, знаючи, що один з нас іде в тил окупованих територій.. КОЛИ живеш думкою про нього..де би не був..що б не робив..фоново перед очима завжди він..чищу зброю – в пам’яті його свіжо-міцний і ненав’язливий парфум.. йду в рейді, добу чи більше без сну, дико зай#обаний – вдихаю його слова з останніх смс.. Після того, як нерви на межі й чую його – п’янію як дурний від його голосу..дякую йому за наше разом.. це зрозуміють хіба ті, хто таке пережив. Про це можна писати багато і в кожного з нас буде якась своя безумна історія тої ї#учої війни, але не буду.
І тепер нехай якась істота мені спробує сказати чи маю я ПРАВО з ним бути, юридично, чи не маю.. Всередині накопичується злість..за кожну безсонну ніч кожного з нас всіх, за його жертву, в яку сміє плювати своїм гопницьким “мнЄнієм” якийсь гомофоб.
?? Ми переможемо народ..але вільні ми будем, лише тоді, коли визнаєм право ОДИН ОДНОГО бути вільними.
Слава нації!
