Навіщо військовим ЛГБТ закон про реєстровані партнерства. Історія захисниці Маріуполя
Вже рік Верховна Рада не може ухвалити закон про реєстровані партнерства №9103. Цей закон мав би врегулювати правові та майнові відносини між громадянами України, які перебувають в одностатевих стосунках.
Авторкою законопроекту виступила депутатка Інна Совсун. Вона зазначає, що цей закон – це шаг до зрівняння у правах людей, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації.
«ЛГБТ люди воюють на різних напрямках, в різних підрозділах ЗСУ та Нацгвардії. У законопроєкті №9103 немає нічого екстраординарного та екзотичного — він просто допоможе одностатевим парам визначити взаємні права та обов’язки, питання володіння майном, спадку, соціального захисту, прав у разі смерті чи зникнення партнера чи партнерки. Законопроєкт вже отримав схвалення 4 комітетів Верховної Ради, а далі «завис».
Мені шкода, якщо комусь у парламенті здається, що військові мають вагон часу, і з партнерствами можна зачекати. Та частина ЛГБТ військових може просто не дожити до того дня, коли зможе узаконити стосунки з коханою людиною. Це вже відбувається. Частина ЛГБТ військових загинула на фронті, так і не здійснивши камінг аут або не узаконивши стосунки з коханою людиною», – написала Інна Совсун у .
Серед тих, хто чекає на ухвалення закону, – маріупольчанка Марія Воля. Ось яку історію вона .
«Привіт! Мене звати Марія Воля. Мені 30 років, я лесбійка. Я з Маріуполя. Молодша сержантка (командир міномета). 23 батальйон, 56-та бригада.
У мою задачу входить керувати своїм мінометним розрахунком при стрільбі й при життєдіяльності на позиції. Дотошнічаю, щоб мужики булочки не розслабляли.
Служити Україні для мене важливо було з 15-го року і дотепер, бо, по-перше, моє місто почало страждати ще тоді, а по-друге, тепер взагалі немає дому і я зроблю все, що в моїх силах, для того, щоб жоден українець більше не відчував, що в них відбирають чи руйнують оселю. По-третє, я розумію, хто наш ворог і як він впливав на нас майже всю історію існування росіян.
Щодо моєї орієнтації, у мене багато років були підозри, що мені подобаються дівчата, але я боялася признатися собі, а тим паче іншим в цьому. Бо як я сказала, я з 15-го року в армії, і в армії на ті часи не дуже добре ставились до жінок спочатку, не кажучи вже про ЛГБТ+ персон.
Але коли я вийшла з Маріуполя, отримавши поранення, в мене наче перемикнувся якийсь тумблер, і я зрозуміла, що більше не можу і не хочу в собі ховати свою ж орієнтацію.
Я своїм сказала, що я лесбійка, але оскільки тут дорослі мужики (старої закалки), то вони сказали багатьом відому фразу «нє ну лесбійки це куди не йшло, а от …».
Є дуже великий плюс, мене хоч трішки перестали сексуалізувати і підкатувати свої «фаберже» (бо це велика проблема в армії для жінок).
Мені важливо бути відкритою:
1. Щоб люди, які бояться своєї орієнтації, бачили що таких як я, відкритих ЛГБТ+ людей, більшає. А тим паче військові (бо більш стереотипнішої організації, ніж армія, я не зустрічала) не бояться заявляти про себе. Бо це нормально, коли ти відрізняєшся від інших, за це не має бути соромно.
2. Сподіваюсь, що до гетеросексуальних людей може колись дійде, що моя орієнтація ніяким чином не робить мене кращою або гіршою для інших. Я та ж сама зі своїми плюсами і мінусами. Я людина в першу чергу!
Для мене важливим є можливість партнерства в Україні, бо я маю право на те, щоб любити того, кого я хочу любити, і хочу мати право так само, як і гетеросексуали, колись одружитися зі своєю коханою людиною. Я хочу мати право вибирати, я хочу відчувати себе вільною».
Депутатка Інна Совсун каже: таких історій – дуже і дуже багато, і закликає депутатів повернутися до розгляду цього законопроекту.
«Так само як ми кажемо ЛГБТ військовим, що захист країни на часі, так і їхній юридичний захист на часі», – наголошує народна депутатка.
