Навіщо відкрили «Укриття від нетерпимості» на Софійській площі. Три історії про дискримінацію

Уже три роки Верховна Рада не розглядає законопроєкт щодо боротьби з проявами дискримінації

Їхати в метро, повертатися додому, прийти в кіно, вийти в парк із друзями, публікувати селфі, вигулювати собаку. Це буденні ситуації, під час яких були скоєні злочини на ґрунті ненависті – через колір шкіри, волосся, інтонацію, тіло, одяг, переконання, «не такий» погляд чи відповідь, які стають приводом для образ, погроз і побиття. Разом із платформою громадських об’єднань «Різні.Рівні» розповідаємо історії активістки ромської спільноти, відкритого гея й активістки з інвалідністю, які зазнали дискримінації, і пояснюємо, чому важливо ухвалити законопроєкт №5488 щодо боротьби з проявами дискримінації.

 Місця нетерпимості

ФОТО: Поліна Гоч

ОЛЕКСАНДРА КОРЯК – активістка та представниця ромської спільноти. village зустрілися з нею біля «Ромської Кибитки» – скульптури в Бабиному Яру, що увічнює пам’ять про ромів-жертв геноциду під час Другої світової війни. Сьогодні Олександра працює в міжнародній гуманітарній організації та виступає за захист прав ромської спільноти, а в минулому – неодноразово стикалася із ситуаціями, коли ці права порушували.

– З дитинства я чула образливі коментарі через мій смаглявий колір шкіри й темне кучеряве волосся. У школі однокласники часто насміхалися наді мною, використовуючи принизливі прізвиська, а викладачі ігнорували ці інциденти або навіть підтримували. Тоді я часто відчувала страх і сором, намагалася уникати конфліктів і залишатися непомітною. 

Моя знайома ромка, теж активістка, розповідала про свою шкільну фобію: вона боялась, що якщо в її однокласників щось загубиться чи пропаде, то всі подумають на неї.

Шахрайство, крадіжки, небажання працювати та вчитися – це найпоширеніші упередження щодо ромської спільноти. Наприклад, ромські діти часто відчувають себе неповноцінними через стереотип, що вони начебто не хочуть вчитися. Освітня система може підтримувати ці упередження й навіть легітимізувати таке ставлення:

– Пізніше, в університеті, ситуація мало змінилася: викладачі дозволяли собі робити принизливі коментарі про ромів, називаючи їх «проблемою суспільства» й звинувачуючи в неробстві, крадіжках. Це при тому, що я вчилася в Національному юридичному університеті Ярослава Мудрого, де ми мали б говорити про захист і рівність прав людей, а не зневагу до них. Найбільш болісно було усвідомлювати, що дискримінація є настільки поширеною, що навіть освітні установи, які мали би бути простором прийняття, розвитку й підтримки, часто стають місцями зрощення нетерпимості.

Мені також запамʼяталася ситуація в Харкові, тоді я вже працювала в Секретаріаті Уповноваженого ВРУ з прав людини, це був 2017 чи 2018 рік. Спускаючись у метро, я випадково стикнулася з жінкою. Побачивши мене, вона почала дуже агресивно на мене нападати зі словами: «Чорножопі тут понаїхали!» Я тоді заклякла на місці й не знала, що їй відповісти. На жаль, подібних історій – сотні.

Роми можуть зазнавати не лише словесних залякувань: один із найбільш відомих випадків на ґрунті нетерпимості – напад на ромський табір у Львові в червні 2018 року. Тоді група людей, озброєних ножами, атакувала табір, унаслідок чого загинув 24-річний чоловік Давид Поп, а ще кілька людей, зокрема й дитина, були поранені. В умисному вбивстві звинувачували трьох осіб, серед них – двоє неповнолітніх, на той момент учні 11 класу місцевого ліцею.

Одразу після затримання підозрювані визнали причетність до праворадикальної незареєстрованої організації «Твереза та зла молодь». У телеграм-каналі організації адміни поширювали матеріали расистського характеру. Попри це, слідство не знайшло доказів наявності расизму в діях обвинувачених.

Зважаючи на визнання вини та сприяння в розкритті злочину, обидвом підліткам призначили по чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Але згодом суд звільнив їх від відбування покарання, зобов’язавши впродовж півтора року періодично з’являтися до органу з питань пробації. Постраждалі не отримали повної компенсації за завдану шкоду.

«Бути сміливим настільки, щоби бути тим, ким ти є»

ФОТО: Вікторія Філіпенко

КОСТЯНТИН ОМЕЛЯ – український дизайнер, відкритий гей. У червні 2023 року його бренд Omelia випустив колекцію, присвячену захисту прав ЛГБТК+ спільноти в Україні. Анонсуючи дроп «Переможе – любов!», Костянтин уперше публічно заявив про свою сексуальну орієнтацію. У липні 2023 року на нього скоїли гомофобний напад біля «Клубу на Кирилівській».

– Зробивши камінг-аут, я відчув себе вільним. Це момент, коли ти дивишся на себе в дзеркало й поважаєш самого себе. Це бути сміливим настільки, щоби бути тим, ким ти є… Але буквально через місяць мене побили через це. Мені пощастило, що поруч були камери, які все зафіксували, клуб допоміг з адвокатом, ситуація набрала розголосу, нападник заплатив штраф. Проте це тільки звучить так – «заплатив штраф», адже насправді на відновлення й таксі в лікарню та поліцію я витратив більше грошей, ніж отримав відшкодувань. 

Протягом місяця після нападу я був у критичному психоемоційному стані. Мені здавалося, що всі навколо – потенційні кривдники. Коли я бачив компанію чоловіків на вулиці, я був упевнений, що вони зараз мені щось зроблять. Я нічого не міг вдіяти з цими думками, адже вірив у це, готував себе до найгіршого. Тоді я звернувся за допомогою до психолога, мені вдалося опанувати себе. Я перестав боятися. 

Проживши це все, намагаюся побачити користь. Я отримав багато підтримки, справа стала медійною. Найважливіше – це прецедент, що став ще одним приводом для інших задуматися, що відбувається. Глобально це не змінить ситуацію, але це ще одна цеглинка. Намагаюся тримати фокус на цьому.

Застосування фізичної сили проти людей із ЛГБТК+ спільноти зазвичай трактують як хуліганство, оминаючи момент гомофобного підтексту.

– Неодноразово я й мої друзі чули у свій бік словесні образи та погрози. До прикладу, фрази «Шо ти з етіх?», «Підар», «Вас треба повбивати, повирізати». Це принизливо. З цього починалися їхні агресивні монологи, адже, як правило, ці люди не готові до конструктивної розмови. У таких ситуаціях я не розумію, як діяти, що очікувати від людини, адже не бачу в її погляді й поведінці адекватності.

З початку 2024 року спостерігають загострення ситуації навколо ЛГБТК+ людей. Зокрема, Центр прав людини Zmina фіксує десяток квірофобних інцидентів, що почалися як акти вандалізму навколо показу фільму «Уроки толерантності», а згодом переросли у фізичні напади. Щоразу нападники запитували в постраждалих про їхню приналежність або ставлення до ЛГБТК+ спільноти, це було ключовим чинником для агресії.

Оскільки ці випадки довго розглядаються судом і зазвичай кваліфікуються як адміністративне правопорушення, нападники не відчувають відповідальності й не несуть справедливого покарання за свої дії, що надалі може призвести до помітного збільшення подібних випадків, вважають у «Різні.Рівні».Тож попри позитивну динаміку зміни ставлення до ЛГБТК+ спільноти, в Україні все ще є реальна загроза для її представників і представниць.

За даними КМІС, зростає кількість українців, які вважають, що люди з ЛГБТК+ спільноти повинні мати ті самі права, що й решта громадян України: у 2024 році таких було вже 70,4%, що на 3,1% більше, ніж у 2023 році, і на 6,7% більше, ніж у 2022 році. Разом із цим третина українців (32%) мають негативне ставлення до ЛГБТК+ людей.

 «Інклюзія – це не лише про пандуси. Це про прийняття різноманіття нашого суспільства»

ФОТО: Діана Андруник

 

УЛЯНА ПЧОЛКІНА – громадська діячка, телеведуча, голова правління ГС «Ліга Сильних», заступниця голови правління ГО «Група активної реабілітації», яка працює з людьми, що отримали травми спинного мозку. На її думку, неприйняття людей з інвалідністю – це теж агресія.

– Коли мені відмовляють у послугах чи допомозі, свідомо уникають мене, некоректно зі мною розмовляють, я це сприймаю як акт агресії у свій бік, як прояв дискримінації. Для мене це тотожні поняття. 

До прикладу, нещодавно під час перетину кордону мене ігнорували, аж поки я не вийшла з машини, щоб мене помітили. Хоча в мене [на автівці] великий вказівний знак, а до того я різними мовами намагалася пояснити, яка допомога мені необхідна. 

Необовʼязково бити людину, щоб проявити до неї ненависть. Достатньо не приймати її, не давати можливості рухатися та закривати свої потреби. Але є й інші випадки: коли простір доступний, проте твоє право на нього зневажають. Наприклад, на мене кидався з погрозами чоловік, якому я зробила зауваження, що він став на місці для людей з інвалідністю. 

Моя інвалідність – це не моя проблема, це барʼєри, які мені оточують. Я не винна в цьому. Навпаки, відповідальність несуть ті, хто організовує простір. 

Окрім проблем із доступністю простору, люди з інвалідністю стикаються з насильством через неможливість фізично чинити опір або ж через неусвідомлення того, чим є насильство, зокрема, у випадку ментальних порушень. Насильство може бути фізичним, психологічним, економічним, сексуальним.

Люди з інвалідністю частіше потерпають від насильства, тому що не завжди знають свої права та способи їхнього захисту; не отримують відповідної освіти та знань про особисті кордони; використовують пасивні комунікаційні стратегії (ухиляння, замовчування, поступливість). Разом із тим лише від 10% до 20% випадків насильства чи зловживань щодо жінок з інвалідністю зафіксовані соціальними службами чи поліцією, якщо брати до уваги міжнародний досвід, дослідили в Fight for Right, які борються за дотримання прав людей з інвалідністю.

– Ми часто трактуємо інклюзію як доступність лише для людей з інвалідністю й асоціюємо з пандусами. Але ні, інклюзія – це про прийняття різноманіття нашого суспільства, роду людського. Ми всі є нормою, з різними тілами, потребами й ідентичностями. Інклюзія – це про широке прийняття й інтеграцію. Саме тому нам так необхідна просвітницька робота й зміни на законодавчому рівні, які б гарантували захист прав різних людей у єдиній державі.

«Укриття від нетерпимості»

На Софійській площі 27 червня відкрили перше в Україні «Укриття від нетерпимості» (що насправді від неї не захищає). Інсталяція складається з однієї бетонної стіни розміром 3х5м, на якій написано «Укриття 5488». Решта стін створені з прозорого матеріалу, що, за задумом, має показувати вразливість кожного й кожної, хто заходить всередину укриття.

Так, ініціатори інсталяції, платформа «Різні.Рівні» та креативна агенція Isd Group хочуть привернути увагу до досі ухваленого законопроєкту №5488. Цей законопроєкт створили ще три роки тому. 13 травня 2021 року прем’єр-міністр Денис Шмигаль подав його на розгляд парламенту. Попри позитивний висновок головного комітету та внесення законопроєкту в порядок денний поточної сесії парламенту, Верховна Рада його досі не розглянула.

«В Україні понад 61 000 укриттів, але жодного – від злочинів на ґрунті нетерпимості. Як це – бути незахищеними від ненависті інших? Зайдіть досередини, щоби відчути».

Які аргументи для ухвалення закону наводять ініціатори інсталяції:

  1. ЗАХИСТ ДЛЯ ВСІХ. Цей законопроєкт гарантує захист кожної людини від несправедливого поводження та злочинів проти неї через те, ким вона є.
  2. ПОКАРАННЯ ЗА НЕНАВИСТЬ. Законопроєкт посилює кримінальну відповідальність за злочини на ґрунті нетерпимості. Зокрема, за такими ознаками: вік, стать, раса, колір шкіри, інвалідність, політичні, релігійні й інші переконання, етнічне й соціальне походження, громадянство, сімейний і майновий стан, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, місце проживання, мова.
  3. СТВОРЕННЯ БЕЗПЕЧНОГО СЕРЕДОВИЩА. Справедливе розслідування та покарання за злочини на ґрунті нетерпимості матиме превентивний вплив – кількість подібних інцидентів може зменшитися.
  4. ПРОСУВАННЯ РІВНОСТІ. Прийняття законопроєкту не лише посилить юридичний захист вразливих спільнот, але й допоможе у формуванні суспільства, де поважають і цінують права кожної людини.
  5. НАБЛИЖЕННЯ УКРАЇНИ ДО ВСТУПУ В ЄС. Законопроєкт має статус євроінтеграційного.

«Різні.Рівні» закликають поширювати інформацію про законопроєкт №5488 у соцмережах і підписати відкритий лист до Верховної Ради. Це можна зробити за посиланням.

Матеріал створено в межах інформаційної кампанії «Укриття від нетерпимості», яку організовує платформа «Різні.Рівні» в партнерстві з креативною агенцією Isd у межах програми «Сприяння рівності та протидія дискримінації», що реалізується Національним демократичним інститутом за підтримки Швеції та Великої Британії. Погляди, висновки та рекомендації, висловлені під час події й у межах кампанії «Укриття від нетерпимості», необов’язково відображають офіційну позицію Міністерства закордонних справ, у справах Співдружності та розвитку Великої Британії, Уряду Його Величності, Швеції чи НДІ.

Джерело

Сподобалось? Знайди хвилинку, щоб підтримати нас на Patreon!
Become a patron at Patreon!
Поділись публікацією
Залишити коментар